Після звільнення у січні цього року колишній радник президента Олексій Арестович ще декілька разів став інфоприводом для багатьох пабліків в Telegram. Попри звільнення його гучні заяви подекуди мають медійний резонанс і, відповідно, вплив на інформаційну війну. Тож є сенс розглянути феномен цієї персони в українському медіапросторі від початку повномасштабного вторгнення і донині.

Арестович на початку повномасштабного вторгнення

В перші дні повномасштабного вторгнення Олексій Арестович виступав у ролі «заспокійливого» для українського суспільства. У своїх висловлюваннях він неодноразово говорив про неминучу поразку росії і стверджував, що навіть погода на нашому боці.

24 лютого: За нашими даними, які уточнюються, перший удар рф провалився. Втрати є, але вони незначні та не знизили боєздатність ЗСУ.

1 березня: Зараз за нас навіть погода, яка третій день у Чорному морі через шторм не дає висадитись десанту на Одещині та Миколаєві. Сьогодні передмістя Києва вкриті снігом, який теж не дає змоги окупантам розпочати штурм.

5 березня: Чи знаєте ви, що перший удар крилатих ракет супротивника у багатьох місцях припав у макети? І вогневі мішки, і нескінченні kill box, в які затягують війська супротивника наші військові – це все тверезий і холоднокровний розрахунок.

Російська армія не сильна. Вона просто довга. Вісім із десяти путінських армій тут. Тут ми їх і поховаємо.

Такі вислови Арестовича вселяли надію багатьом українцям. Сформувався своєрідний культ довкола його особистості. Своїми коментарями і посадою при Офісі президента він викликав довіру у суспільства, адже багатьом людям легше вірити у те, що все добре, ніж у те, наскільки все погано.

Подекуди він дозволяв собі й занадто емоційні коментарі. Ось що відповів Арестович на пропозицію віддати частину територій 25 травня:

Я зараз перейду на мат… Я сьогодні страшенно злий, дивлячись на все це. А чи не пішли б ви на**й, долбо*би, бл**ь?! З такими пропозиціями, бл**ь, трішки поторгувати українською територією? Взагалі о*єріли там, бл**ь? У нас кров, у нас діти вмирають… Викусіть, бл**ь! Ніколи не буде такого!

Чи доречні такі вислови для радника офісу президента, спірне питання. Але не будемо на цьому акцентувати увагу. Зрештою, проблема зовсім в іншому.

Перші ознаки того, що Арестович “поламався”

Цікавою була його зміна у психологічній риториці, від «два-три тижні» до «війна – це надовго».

31 травня: Війна – це маніакально депресивний психоз. Маніакальна фаза закінчилася, розпочалася депресивна. Попереду ще обсесивно-компульсивний розлад. А це означає радість від десятиразового миття рук, особливого ритуалу вимкнення світла перед виходом з дому, вимовлення магічних слів та заклики до віри – хоч у щось. Багато хто з нас знайдуть себе в цьому. Попереду цікаві життєві відкриття. Тримайтеся…

Взагалі, в Арестовича досить широка самоідентифікація (радник офісу президента, психолог, воєнний експерт, священик, екзорцист і багато іншого). Популярність радника зросла і цікавість аудиторії до його особистості теж. Суспільство почало переглядати публічні виступи і інтерв‘ю Арестовича до 24 лютого. Деякі з його висловлювань вже на початку повномасштабного вторгнення посіяли зернятка сумніву щодо його слів і чи варто їм довіряти.

Довіра до Олексія Арестовича невдовзі похитнулась й через скандальні заяви. Одним з висловів, який здійняв галас у соціальних мережах, став вислів про «маленьку культуру». Олексій Арестович на черговому ефірі у російського адвоката Марка Фейгіна заявив, що «в Україні багато хто хоче збудувати велику країну з маленькою культурою, яка підходить для маленької моноетнічної держави типу Угорщини, але Україна – велика і полікультурна країна».

У всіх своїх неоднозначних висловах Арестович звинувачував саме суспільство, і цей вислів не став виключенням. Мовляв, ви просто не так зрозуміли, це вирвано з контексту, ви недостатньо розумні, щоб зрозуміти те, що я мав на увазі.

Але давайте розберемо вислів детальніше. Пан Олексій називає Україну полікультурною (що означає саме велика кількість різних культур, а не велику культуру), а Угорщину – моноетнічною. Але в Україні етнос один, все решта – національні меншини. Оскільки етнос – це стійка соціальна група, об‘єднана спільною мовою і територією. Найцікавішим в цьому є пояснення Арестовича свого вислову: він мав на увазі здатність українського суспільства відповідати на великі цивілізаційні виклики, які зараз постали перед Україною.

Речник пояснив, що «маленька культура» – це дрібні реакції на великі виклики, саме це він не хоче бачити в Україні. Але це його пояснення викликає більше запитань, ніж дає відповідей. Про які реакції і виклики йдеться, пан Олексій не уточнює.

До того ж, він у тому ж інтерв’ю наголосив, що «хороші рузькі» потрібні нам для поповнення людського ресурсу. Більшість людей обурив цей вислів. Недовіра і незадоволення до нього почали поширюватися в суспільстві як епідемія.

Арестович – майбутній президент?

В інтерв‘ю, яке пан Олексій давав Олександру Гордону, Арестович неочікувано для всіх висловив свої наміри про те, що він збирається балотуватися в президенти. Але за однієї умови, якщо Зеленський не висуватиме своєї кандидатури.

«Я зараз скажу те, що нікому досі не казав. Всі кажуть про мій якийсь божевільний рейтинг. Але мій рейтинг, це рейтинг президента. Я себе від президента ніколи не відділяю. Я ніколи не підставляю людей, із якими працюю. Взагалі зараз ці розмови для мене взагалі не зовсім коректно вести. Якщо він (Зеленський) піде на другий термін, я його підрізати не буду. Якщо Зеленський не буде подаватися, я піду», – заявив Арестович.

Арестович про активістів

“Українська культура вражає та захоплює. Доти, поки туди не допустили активістів. В світі нема жодної людини, яка б відчула українську музику та не захопилася. Тому, що там немає активістів.  Україна домінує у кіберспорті – активісти ще не добралися. Агро інновації, банкінг, електронна держава, навіть, Збройні Сили – ми демонструємо світові зразки від яких він шаленіє та бажає дотягнутися. Поки там нема активістів. Суч українська література гарна там, де зуміла відстояти себе від активістів”, – саме так висловився Арестович про активістів.

В протиставлення цьому доволі однозначному вислову дозволю собі зацитувати волонтерку року Тату Кеплер: “Ми їдемо туди, куди не добирається влада”. Активісти, волонтери ризикують життям, щоб допомогти тим, хто цього потребує. Велику кількість необхідних речей на передову для наших військових під обстрілами привозять саме активісти, які так само ризикують життям. Різні мітинги і протести, які активісти влаштовують, спрямовані на покращення нашого з вами життя. Якби ж не ті самі активісти 30 років тому, ми б зараз не були незалежними. В часи, коли країна так потребує активістів, казати про них так, як Арестович, це просто злочин. А особливо, коли таке говорять, прикриваючись ім’ям президента. Оскільки Арестович неодноразово повторював, що він – людина президента. Таким чином він тільки підривав репутацію президента. А народ обурювався тим, що його не звільнили одразу ж.

Трагедія у Дніпрі

«Її (ракету, – ред.) збили, вона впала на під’їзд. Вона зірвалася, коли впала», – заявив Арестович ввечері 14 січня в ефірі «хорошого русского», російського правозахисника Марка Фейгіна. Після таких його скандальних слів, суспільство відреагувало дуже негативно і почало масово критикувати пана Олексія.

15 січня на своїй сторінці Фейсбук Арестович “вибачився”. Свої слова він пояснив тим, що просто втомився і повірив на слово знайомому ППО-шнику. 17 січня Арестович звільнився. Пізніше він видалив пост з “вибаченнями” і натомість написав, що він не винен, оскільки в інтерв’ю з Фейгіним неодноразово казав “ймовірно” і “там ще розбиратися і розбиратися”. А в кінці свого посту додав: “Не так страшні московські воші, як українські гниди”. Знову бачимо перекладання відповідальності за сказане на українське суспільство.

Його слова, сказані у Фейгіна, масово поширили російські пропагандистські ресурси, як аргумент на звинувачення українського ППО у трагедії в Дніпрі. Тож коли Арестович дозволяє собі такі припущення у Фейгіна, якого дивляться й російські пропагандисти, це лише шкодить Україні в інформаційній війні. Відтак, чи варто медійній особі з великою аудиторією висловлювати такі припущення у таких умовах – питання риторичне.

Висновки

На жаль, інститут репутації в Україні працює недостатньо добре. Оскільки звільнився Арестович тільки зараз. І навіть після свого звільнення він продовжує впливати на інформаційний фронт, тому що зараз він медійна особистість з великою аудиторією, яка має вплив. Якщо відкрити останні пости Арестовича на Фейсбуці, можна побачити, що велика кількість українців продовжують ним захоплюватися.

Проаналізувавши більшість висловів Арестовича, можна прослідкувати його деградацію як медійного персонажа. Від палкої підтримки українського народу до “українських гнид”, які не розуміють нічого і все виривають з контексту. Відкритими залишаються два питання: чому його не звільнили раніше і коли його нарешті закенселять. Здавалося б, що зараз мало прийти усвідомлення, що це не та особа, яку варто слухати, дивитися, читати. Але різні українські видання продовжують публікувати його свіжі вислови, а в коментарях до його постів можна побачити багато слів на його підтримку тих, хто продовжує йому беззаперечно довіряти.

Анастасія Анісімова, студентка факультету журналістики ЛНУ ім. І. Франка

Comments are closed.