Клікбейтні заголовки, фейкові новини та рожеві окуляри - все, що під час війни пропонують недобросовісні журналісти.

Жанр true crime був і є вельми популярнішим в медіа. Щороку з’являються нові книги, документальні фільми, подкасти і телешоу, присвячені історіям реальних злочинів. Однак, разом із популярністю зростає також критика та занепокоєння. Зокрема багатьох цікавлять питання щодо етики використання реальних трагедій для розваги і потенційну шкоду, заподіяну жертвам злочинів та їхнім родинам.

Розглянемо, як поводилися у кризові моменти, на початку гібридної агресії та на початку повномасштабної війни, а саме, в перший тиждень березня 2014 і 2022 років, журналісти популярного ЗМІ в Україні «ТСН»: чи дотримувалися журналістських стандартів чи все ж таки їх порушували і грішили на темі війни.

Новини потрібно вміти споживати. Особливо, на таку делікатну та психологічно важку тему, як війна. Журналісти-початківці чи «журналісти-хайполюби» полюбляють писати «сенсаційні», «ексклюзивні» новини, після яких піднімається тиск і сивіє пара волосків. А користувачі не завжди вміють фільтрувати те, що споживають, особливо, якщо бачать емоційно насичену інформацію в якісних ЗМІ, яким довіряють. Адже навіть «Радіо Свобода» та «ВВС» не без гріха... Отже, розберемо у формі «шкідливих порад» кілька прийомів як не треба подавати новини:

Сьогодні можна з упевненістю сказати, що ті, хто формує стрічки новин, здатні активно впливати на емоції людей. Тому в країні, яка і так перебуває у стані стресу через війну, медіа мали би уникати гіперболізації гіпотетичних загроз, а натомість надавати більше позитивної інформації для збалансування негативного впливу. А користувачі зі свого боку – уникати поширення чуток і відповідально ставитись до вибору інформації.

Від свободи слова до мови ворожнечі – один крок. І розрізнити, де чітка межа між цими явищами, іноді буває складно. Журналісти часто грішать хейтспічем у своїх текстах, а читачі ще частіше грішать його несвідомим споживанням. Інколи аудиторія навіть не бачить проявів мови ворожнечі чи порушення професійних стандартів автора, адже настільки звикає до такого викладу інформації, що приймає це за належне. І це прикро, адже такі матеріали є шкідливими для суспільства. Вони на підсвідомому рівні підривають соціальну згуртованість, спричиняють дискримінацію і можуть призвести до гірших наслідків, як-от насильство, цькування тих чи інших соціальних груп.

Це специфічний жанр на YouTube, де ведучий у прямій трансляції робить різні принизливі речі з собою або своїми гостями. Автори ефірів заробляють такими діями гроші, які їм надсилають глядачі під час перегляду. Разом із грошима (донатами) глядач може написати повідомлення або бажання, яке згодом виконує ведучий. Деякі автори таких стрімів самі встановлюють ціни та дії, які готові виконати за надіслану суму. Чим важче завдання, тим більше воно коштує. Воно може бути будь-якої специфіки: від розбиття яєць об голову до жорстокого побиття.

Термін «шокова терапія» має різні значення. В медицині це метод психіатричного лікування, при якому електричний струм пропускають через головний мозок людини. В економіці так називають комплекс радикальних реформ, спрямованих на виведення країни з кризи. В журналістиці цей термін також існує, та під ним розуміють використання шокового контенту для досягнення певного ефекту. Наскільки виправданим є його застосування у ЗМІ?

Якщо у вас довгий час не припиняє сіпатися око,  ви погано спите, систематично страждаєте від нападів паніки й істерії, боїтеся голоду, холоду, застуди, прийдешнього кінця світу й власної тіні, а також думаєте, що живете на самому дні і ніколи в житті звідти не виберетеся – не спішіть звертатися до психотерапевта! Можливо,  вам просто слід менше дивитися телевізор, зокрема випуски новин, а ще точніше – на телеканалі “1+1”.  Хоча перед трансляцією “ТСН” ніхто не попереджає про можливу загрозу для психічного здоров’я реципієнта, втім на чіпсах і кока-колі теж не пишуть “отрута” відкритим текстом. Будьте певні – те, що зовні виглядає привабливим, не завжди є якісним і корисним.

  З давніх-давен людину цікавила кінцева доля світу. Есхатологічні мотиви присутні майже в кожній релігії світу, а пророцтва про загибель людства з’являлися протягом усіє історії і знаходили тисячі прихильників, почасти провокуючи масову паніку. Першим описаним явищем масового страху перед кінцем світу був рік 999, коли європейський світ із жахом очікував прихід антихриста і Страшний Суд […]