Війна змінила українську армію, але не всі суспільні уявлення про жінок у ній. Незважаючи на тисячі військовослужбовиць на передовій, медіа й далі нерідко описують захисниць через зовнішність, “жіночність” чи материнство. Але такі стереотипи впливають не лише на публічний образ жінок у війську, а й на їхню безпеку та здоров’я – аж поки не стають частиною самої системи.

Дискримінація жінок у медійних матеріалах часто є способом легкої монетизації через привернення уваги, сенсаційність та підсилення стереотипних суспільних ролей. Такий підхід порушує етичні норми журналістики та дестабілізує механізми захисту жінок, підтримуючи токсичні наративи про перевагу однієї частини людства над іншою.

Український X-простір кишить “шакалячими експресами” у бік публічних та непублічних осіб. Побачив промах — закенселив. А інститут репутації помилок не пробачає. Випадків “скасування” в українському інфопросторі чимало, розлянемо декілька найбільш показових.

Представленість жінок у медіа та теми, в яких вони фігурують, завжди віддзеркалювали актуальні події в країні. Особливо з початком російсько-української війни, зростання кількості військовослужбовиць у війську вплинуло на їхнє відображення у матеріалах. Однак, попри це, також спостерігається зменшення присутності жінок та їхніх поглядів у медіасередовищі, зокрема щодо теми війни. Лише 17 відсотків експертних коментарів у медіа нині надають жінки – вказує соціологія. Натомість на перший план вийшли військові, які є здебільшого чоловіками. Тому залишається актуальним питання, чи взагалі чути голоси військовослужбовиць в інформаційному просторі? А якщо і чути, то що саме?

Реклама, яка пронизує наше щоденне життя, не лише віддзеркалює, але й активно формує соціальні відносини та створює інформаційне оточення, що визначає нашу соціальну поведінку. Дискримінаційні повідомлення в рекламі стають закликами до неповаги, а також твердженнями про переваги або меншовартість певних груп людей. Зараз в Україні заборонені рекламні матеріали, які демонструють будь-яку форму переваги однієї статі над іншою, утверджують стереотипні ролі для жінок і чоловіків, або зображують насильство на підґрунті статі, а також зводять людину до ролі сексуального об’єкта.

Сміятися із заголовків ТСН можна досхочу, але ситуація стає менш веселою, коли розумієш, що думка читача формується лише на основі прочитаного заголовку. Зараз, у еру інформаційного перенасичення, люди все частіше формують свою думку лише на основі перегляду заголовків. Деякі дослідження доводять, що читачі дуже рідко зазирають в новину, обмежуючись переглядом заголовка. Це призводить до утворення поверхневого розуміння подій, а іноді й до спотворення реальності. А такі сенсаційні заголовки це спотворення лише підкріплюють.

Дискримінацію за віком хтось назве вигадкою, а хтось проблемою, що переслідує протягом всього життя. «У вашому віці буде важко адаптуватись», «Мені потрібен старший, більш досвідчений лікар», «Ми надаємо перевагу молодому колективу», «Сонечко, це надто відповідально для твоїх років» – маркери ейджизму, що трапляється не тільки в робочій сфері. І ЗМІ тут не виняток.

Кожне слово чи речення, написане або сказане журналістом, впливає на сприйняття авдиторією тих чи інших подій та явищ. Медіа формують не лише потреби споживачів, а й стереотипи, моделі поведінки та естетичні смаки. Враховуючи контексти сьогодення, у цій статті ми розглянемо “до – після” вживання етнічних стереотипів в українських медіа, а саме “до” повномасштабного вторгнення та “після” нього.

У серпні минулого року інтернет сколихнув епізод шоу «Мекнув-Питайте» на Youtube каналі українського шоумена Володимира Остапчука. Про це багато писали, користувачі мережі робили з цього меми, обурюючись і висміюючи чоловіків, які говорили про те, що жінка має бути повністю поголена. Але якщо подивитися епізод повністю, там трапляються тези значно гірші, ніж обговорення волосся на тілі жінок.

Проблема гендерної рівності залишається актуальною. Найбільш вразливою статтю у журналістських матеріалах є жінки.  Коріння проблеми здебільшого криється в орієнтації на аудиторію. Попри запевнення редакцій, що вони орієнтуються насамперед на молоде покоління, публікації на гендерну тематику виглядають здебільшого так, наче розраховані на людей старшого віку та консервативних поглядів. Ну і звісно сприяє стереотипізації світогляд самих авторів публікацій.