Мальописи української воєнної історії — трохи незвичне для України явище, до якого досі ставляться з пересторогою. «Його дивляться чи читають», «він серйозний чи смішний», «це ще журналістика чи вже ні», «а для дітей чи для дорослих». Та й знамените «не на часі» не втрачає своєї актуальності. А в цей момент українська комікс-журналістика вже підкорює відомі видання, зокрема The New York Times, The Washington Post, The Economist, щоб привернути увагу світу до України. Та чи є в неї шанс здобути таку ж популярність удома?

Як для маловідомої, трохи специфічної форми журналістики, журналістика коміксів має досить гостросюжетну історію. Зокрема Смурфиків створили як політичну сатиру, одним коміксом намагалися зупинити геноцид, іншим випадково спровокували скандал у Польщі, на сатиричну газету напали за пост у Twitter, а карикатуристу довелося тікати з країни через образу президента. Отож, комікси в журналістиці це не про супергероїв, але про спроби привернути увагу до важливих, страшних чи заборонених тем, коли цього не робили традиційні медіа.

Як за допомогою публічних даних журналісти викрили продаж гуманітарних авто чи відшукали правдиву вартість задекларованої квартири — сьогодні OSINT-розвідка є невід'ємною частиною в розслідуванні злочинних схем через можливість ефективно, більш-менш безпечно та частково безкоштовно збирати докази з відкритих джерел, навіть якщо деякі з них мають обмежений доступ до інформації.

Журналістика – сфера, в якій теорії недостатньо. Кожен студент має випробувати набуті знання на практиці. Чимало студентів факультету працюють уже з перших курсів бакалаврату. Про досвід поєднання навчання з роботою та про інші виклики – в матеріалі.

За даними Reuters Digital News Report за 2025 рік, в середньому 40% опитаних людей час від часу уникають новин, а в деяких країнах — більше 60%. Це найбільші  показники, які будь-коли фіксували в Reuters під час досліджень. У чому причини відсутності бажання споживати новинний контент та яка ситуація в Україні під час війни?

Reels просуває короткі, емоційно насичені відео, формуючи стрічку за принципом «нескінченного перегляду». Чи дійсно така динаміка кардинально змінює сприйняття користувачів – увага стає коротшою, а перевага надається швидкому, «візуально привабливому» контенту замість складних текстів або довгих відео?

Чому українські медіа і автори для публікації інтервʼю обирають YouTube? Чим вигідніша ця платформа? Це відмова від журналістських стандартів чи спосіб адаптуватись до нових умов ринку?

Інтервʼю на Ютуб набирають дедалі більшої популярності. В українському інфопросторі з’явилось багато нових інтервʼюерів, які порушують цікаві теми, запрошують відомих гостей. Як наслідок, інтервʼю поширюються користувачами в соцмережах. Адже вони можуть бути резонансними, провокативними, неочікуваними. Сьогодні розглянемо кейс Марії Єфросиніної – відомої постаті в Україні. Вона пройшла шлях від української телеведучої до однієї з найпопулярніших […]

Набирають популярності проекти, які вміщують в собі велику кількість матеріалу. Вони поєднують у собі інтерактивність, текст та візуальні складові. Велика кількість інформації подається легшою для сприйняття, вона структурується та аналізується. Такі формати цікавіші для аудиторії, адже читач сам взаємодіє з текстом, обирає відео для перегляду, фотографії, аудіозаписи. Все це допомагає занурити в історію та дізнатись більше цікавих фактів, не втрачаючи уваги. Погляньмо, як це використовує Радіо Свобода.

В українських медіа все частіше обговорюють цифрові технології та відзначають, що вони стали ключовим компонентом у боротьбі з корупцією в країні. У медіаматеріалах наголошується на тому, що цифрові рішення мають зробити державні процеси більш прозорими.