Ще на початку 2022 року ми переживали через фотофейки, маніпулятивні фотографії з недостатнім контекстом і гучними заголовками та закликами, а сьогодні пропагандисти здатні згенерувати будь що: від протестів, яких ніколи не було, до фотографій постраждалих від обстрілу. Всі говорять про те, як штучний інтелект змінить індустрії і підвищить ефективність працівників, але недостатньо піднімають дійсно важливу тему: як штучний інтелект вже сьогодні використовують з метою політичної пропаганди.

Від початку повномасштабного вторгення німецький таблоїд Bild здобув популярність в українських журналістів завдяки оперативності та унікальності  опублікованої інформації. Bild бере інтерв’ю з очільниками країн - зокрема з президентом рф Путіним,  має зв’язки з міністерством оборони Німеччини та відслідковує деталі передачі озброєння Україні. Утім для самих німців таблоїд не є виданням, що викликає довіру.

В сучасному світі зростає популярність громадянської журналістики, що означає активну участь громадян у створенні та поширенні новин. Цей підхід є реакцією на зростання доступності технологій і соціальних мереж, які дозволяють кожному стати "журналістом" і розповісти свою історію. Однак разом зі зростанням популярності громадянської журналістики з’являються й певні ризики та небезпеки. Пропонуємо коротко розглянути кілька прикладів громадянської журналістики в Україні, як саме пересічні українці можуть долучитися до створення інформаційного контенту.

На платформі Telegram функціонує безліч анонімних каналів, які не оприлюднюють інформацію про своїх власників, але полюбляють публікувати новини “з надійних джерел”. Деякі з них працюють під керівництвом Росії, а інші діють у власних інтересах. Нерідко трапляється й таке, що інформація з таких сторінок потрапляє в ЗМІ й активно культивується в суспільстві, що подекуди призводить до паніки — явища кардинально негативного як у мирний, так і воєнний час.

Що буде, якщо істина і художня фантазія зіткнуться у віртуальному просторі? Сучасне журналістське поле ділиться на дві сторони — одні вітають діпфейки як творчий спосіб подання інформації, інші побоюються потенційних маніпуляцій та втрати довіри. У наш час гіперінформативного суспільства, діпфейки стають ключовим елементом, розмиваючи межу між правдою та вигадкою, і водночас породжуючи численні дебати щодо етики та законності їх використання.

Межа  між мок’юментарі та псевдодокументалістикою досить тонка, та все ж її вкрай важливо розуміти для того, щоб говорити про передачі на кшталт “Містичної України”. Мок’юментарі – це жанр телевізійних шоу, у яких вигадані події знімаються у форматі документалістики, але завжди передбачається сатира, гумор – і глядач знає, що факти з шоу не слід сприймати всерйоз. Псевдодокументалістика натомість не ставить перед собою мети розсмішити глядача – вона тільки оперує маніпулятивними наративами і відвертою вигадкою та брехнею.

Телеграм-канал «ТрухаУкраина» несвідомо допомагає російським медіа в інформаційній війні. Публікуючи відео без будь-якої перевірки, автори каналу дають добру поживу російським ресурсам, що спеціалізуються на дискредитації українського інформаційного поля.

У кожного є якесь хобі. От, наприклад, в російських провладних журналістів хобі вигадувати фейкові новини про Україну. Інколи вони настільки зашкварні, що, можливо, навіть самі автори не сподіваються, що в них повірять. Але після чергового «успіху» в них з’являється азарт і вони продовжують «творити» з більшими обертами. Тож давайте розберемо 5 поширених фейків, вигаданих росЗМІ, про російсько-українську війну.

Війна не ведеться лише на одному фронті. Силову експансію супроводжує культурна, інформаційна, смислова. З повномасштабного вторгнення ми відчули ще потужнішу хвилю кремлівської дезінформації: як направлену усередину, власне на російський народ, так і назовні (Україна, Європа). Однак інформацію можна верифікувати й перевіряти, якщо не самому, то за допомогою спеціальних ресурсів. Хто допомагає не потонути у вирі неправдивої інформації українцям – далі.

Фейкова інформація, на жаль, стала звичною не лише у соціальних мережах, а й в журналістських матеріалах. Якщо аудиторія уже звикла перевіряти джерела повідомлень, розпізнавати емоційні клікабельні заголовки чи відретушовані фото, то маніпуляції з графіками та діаграмами поки не наскільки звичні, а тому й небезпечніші.