В сучасному світі зростає популярність громадянської журналістики, що означає активну участь громадян у створенні та поширенні новин. Цей підхід є реакцією на зростання доступності технологій і соціальних мереж, які дозволяють кожному стати “журналістом” і розповісти свою історію. Однак разом зі зростанням популярності громадянської журналістики з’являються й певні ризики та небезпеки.

Громадянська журналістика дозволяє завчасно виявити проблеми у суспільстві, формує активну позицію населення. Така діяльність може надихнути людей до активної участі у суспільному житті та залучати їх до широкого обговорення та розв’язання проблем.

Пропонуємо коротко розглянути кілька прикладів громадянської журналістики в Україні, як саме пересічні українці можуть долучитися до створення інформаційного контенту.

Почнімо з інтернет-видання «Суспільне», яке дає можливість читачам повідомити новину, свідком якої він став, та яка, на його думку, може бути корисна суспільству.

З часом цю тенденцію швидко підхопили й телеграм-канали,  які частково існують завдяки генерації новин простими громадянами, що зовсім не дотичні до журналістики.

Одним із таких є телеграм-канал «Свідок», який запрошує читачів ділитися ексклюзивними матеріалами та пропонувати власні теми, що можуть зацікавити суспільство.

Також небайдужі громадяни можуть подати скаргу на той чи інший матеріал. Це явище теж можна віднести до громадянської журналістики, а саме фактчекінгу. Наприклад, такі громадські організації як «Інститут масової інформації» та «Детектор медіа» активно запрошують суспільство не бути байдужими та долучатися до покращення українського медіапростору.

В рамках ініціативи “Медіачек” приймають до розгляду скарги щодо матеріалів ЗМІ на предмет можливих порушень законодавства, а також базових професійних стандартів журналістики та журналістської етики.

Наступний приклад VoxCheck – незалежний фактчекінговий проєкт організації VoxUkraine, який перевіряє висловлювання політиків. Там читачі можуть залишити свою пропозицію щодо фактчекінгу – цитату, ім’я та прізвище публічної особи або ж тему для перевірки. Після чого журналісти розглядають вашу пропозицію та в разі виявлення обману, фейку чи неправдивості інформації розпочинають досліджувати подану вами проблему.

Цікавий приклад, як громадянська журналістика може перетворитися на професійне медіа. У багатому на події 2014 році команда громадських активістів Харкова створили проєкт «Накипіло». За деякий час проєкт громадянських журналістів став професійним медіа, яке сьогодні, окрім активної діяльності взяло на себе місію тренувати й інші медіа на основі власного десятирічного досвіду.

З початком повномасштабної війни команда працює у двох містах. Основну діяльність ведуть у Харкові, проте в Івано-Франківську також діє Центр практичної освіти “Накипіло”. Зараз проєкт має свій ютуб, соціальні мережі, сайт та мовить на власній хвилі радіо, що на Харківщині.

Проте однією з головних небезпек громадянської журналістики є поширення неправдивої інформації. Без ретельної перевірки фактів, новини можуть стати інструментом маніпуляції та поширення фейків у суспільстві. Дезінформація часто може спровокувати паніку серед громадян та спричинити певні негативні наслідки. Ось кілька свіжих прикладів недостовірності в українському соцпросторі:

У січні цього року народний депутат Євгеній Шевченко запустив фейк про те, що працівники місцевого ТЦК нібито викрали та смертельно побили хлопця у Білій Церкві. Цю новину миттю підхопили російські пропагандисти. Проте згодом поліція Київщини повідомила, що ця новина поширюється в мережі вже кілька місяців та до них включно з Білоцерківським ТЦК подібних повідомлень не надходило.

Звісно, за кілька годин публікація зникла з каналу нардепа Шевченка. Проте це неабияк сколихнуло та обурило суспільство, а російська пропаганда отримала черговий привід для маніпуляцій.

Згадаймо, скільки інформаційних вкидів супроводжувало історію зі звільненням Головнокомандувача Збройних сил України Валерія Залужного.

«Головнокомандувача ЗСУ Валерія Залужного зняли з посади!», – такі заголовки з’явилися у багатьох новинних телеграм-каналах 29 січня цього року (нагадаймо, що офіційно звільнення відбулося тільки 8 лютого). Першим хвилю цієї новини запустив український екснардеп Борислав Береза, посилаючись, за його словами, на власні джерела. Суспільство швидко захопила злість та обурення у соцмережах. Авторитетні ЗМІ теж підхопили цю хвилю, в країні почався штучний хаос. Звісно, колишній нардеп видалив допис майже одразу після спростування офіційних джерел, але нездорове нагнітання ситуації відбулося.

Ось такі невеликі щоденні приклади демонструють інший бік громадянської журналістики. Незважаючи на очевидну користь “контенту очевидця”, здатність звичайного користувача збурити суспільство фейковою інформацією залишається проблемою, комплексного вирішення якої наразі не існує.

Ольга Гордюк, студентка факультету журналістики ЛНУ ім. І. Франка

Comments are closed.