Від tradwife до szon patrol — вірусні тренди в TikTok та Instagram дедалі частіше стають темою медійного обговорення через відтворення старих гендерних упереджень у новій формі. Паралельно виникають контртренди, які намагаються протистояти таким наративам. Чому соцмережі перетворили гендерні дискусії на медіафеномен і хто на цьому заробляє?

Війна змінила українську армію, але не всі суспільні уявлення про жінок у ній. Незважаючи на тисячі військовослужбовиць на передовій, медіа й далі нерідко описують захисниць через зовнішність, “жіночність” чи материнство. Але такі стереотипи впливають не лише на публічний образ жінок у війську, а й на їхню безпеку та здоров’я – аж поки не стають частиною самої системи.

Судові процеси над Карен Рід, справа Дзюнко Фурути, вбивства Анатолія Онопрієнка — суспільство стало одержимим реальними кримінальними історіями. Чому історії про справжні злочини так привертають нашу увагу? Здавалося б, ці теми мають відштовхувати, викликати дискомфорт та тривогу. Чи діє тру-крайм як когнітивний тренажер, що допомагає нам розпізнавати потенційні загрози, чи він лише створює викривлений медійний фільтр, через який реальність здається значно небезпечнішою, ніж є насправді?

Сьогодні чіткі межі реклами розмиваються, змішуючись із іншими типами контенту у вигляді нативної реклами. Комерційні оголошення перетворюються з нав’язливого небажаного контенту на повноцінний окремий медійний продукт, який більше не хочеться «скіпнути». Тепер реклама часто привертає увагу користувача настільки, що в дечому її можна прирівняти до блогерства чи навіть кіно та серіалів. Проте чи не несе така трансформація реклами загрозу, що глядач перестане розуміти межу між звичайним контентом і нативністю?

Світові уряди один за одним переходять до радикальних кроків і обмежують доступ дітей до соцмереж — від масових блокувань акаунтів до підвищення вікового цензу. Те, що ще нещодавно вважалося особистою справою батьків, тепер перетворюється на предмет державної політики й цифрової безпеки. І ця дискусія поступово наближається й до України, де ризики для неповнолітніх у соцмережах мають свій окремий і небезпечніший вимір, пов’язаний із війною.

На якому би відеохостингу ви не переглядали відео, ви, ймовірно, вже знайомі з маркетплейсом Temu. Чи то в Instagram, TikTok чи YouTube, Temu завоював тотальне домінування в наших стрічках. Чому ми не можемо припинити дивитися рекламу, яка нас так дратує? Чому корпорація з мільярдними оборотами знімає рекламу, що виглядає як низькопробний аматорський театр? Temu є об'єктом численних розслідувань та заборон у кількох країнах. Її комерційна практика та якість продукції є центром дискусій. Незважаючи на це, платформа продовжує зростати до такої міри, що перевантажує обробні потужності поштових та митних операторів. Чому вона така ефективна?

Останні роки медіапростір переживає стрімку трансформацію під впливом генеративних нейромереж, здатних створювати зображення за лічені секунди. Популярність таких ШІ-картинок стрімко зростає, вони дедалі частіше з’являються у новинах, блогах та починають «брати у полон» соцмережі.

Російська влада через міжнародного телемовника RT досі активно поширює російську пропаганду у світ. Через свої матеріали журналісти різними методами формують у своїх читачів і глядачів ставлення до переговорів та мирних договорів російсько-української війни у ворожий до України спосіб.

Відео завжди слугували хорошим доказом, оскільки можна було зафіксувати події та надати візуальне свідчення, проте з появою штучного інтелекту (ШІ) ця довіра до свідчення про різні події через відеоконтент стрімко руйнується. Сьогодні розвиток  технології deepfake (глибинної підробки), face swap (заміни обличчя), voice-AI (синтезу голосу) та full-AI video (повністю згенерованого відео) дозволяють створити контент, що повністю замінюють реальність. Будь-яка особа може бути трансльована у вигаданій ситуації, вимовляти будь-які слова, або ж розмовляти мовою, якої раніше ніколи не говорила.

Молодим читачам варто нагадати,  що RT (колишня Russia Today, в Україні — недоступна) – міжнародний медіаресурс, що фінансується російською державою і, цілком прогнозовано, з моменту створення у 2005 році була рупором кремлівських наративів. У контексті війни Росії проти України одним із таких пропагандистських наративів, які послідовно поширює онлайн-служба  RT (rt.com), є спотворене  уявлення про суб’єктність […]