Понад 1 млн на Ютуб та 56 тисяч у Тік Ток українських користувачів дивляться контент антикорупційного медіа Bihus Info. У продовження теми про явище журналістського розслідування розлянемо, чим виділяється цей ресурс і як журналісти знайшли вдячну авдиторію.

Своєрідним марафонцем у світі блискавичних забігів можна назвати видання bo media. Адже концепція вдумливого читання просочується не лише крізь наповнення їхнього сайту, а й через позицію та цінності. «“Бо” - це онлайн-медіа про сенси та ідеї, які передують суспільним змінам в Україні та світі». Таких принципів дотримується команда цього ЗМІ. У їхньому виданні не знайти звичайних новин чи інтерв’ю з різноманітними експертами. Та в цьому й немає особливої потреби. «Бо» обрало нішу, у якій досі залишається чимало білих плям і пробілів.

Детектор Медіа фактично став еталоном медіакритичної журналістики України, отримавши за все своє існування щонайменше шану серед аудиторії й колег. Але як і кожна людина, яка протягом своїх років життя стикається з неодноразовими погрішностями, так і медіакритичні ресурси не є ідеальними, хоч і вважають себе птахами, які літають вище над усіма іншими виданнями. Та всі знають: чим вищий політ, тим болючіше потім падіння. Тим паче якщо мова йде про Детектор Медіа, який через свою рубрику «Критика» одразу після успішного приземлення постає перед імпровізованим медіакритичним судом.

Дата-журналісти створюють матеріали, які захоплюють візуально, вражають об’ємом опрацьованої інформації і розповідають історії, які не мають права бути проігнорованими. Чому журналістика даних стала трендом у медіа? Чим вирізняється тематика дата-журналістики у США? І як маніпулюють за допомогою журналістики даних?

Мова формує наше сприйняття. Наші словесні форми, які ми зустрічаємо та використовуємо кожного дня в спілкуванні, соцмережах, новинах, знаходять місце в нашій мові. З часом вони унормовуються: коли ми не зустрічаємо суспільного осуду або виправлень, і закріплюються - коли медіа повторює їх раз у раз. Незважаючи на те, що особи з інвалідністю - це частина нашого суспільства, тільки зараз, під час війни ми почали насправді розуміти, наскільки наші міста і наші життя, і, врешті-решт, наша мова не пристосована до тих, хто має особливі потреби.

Коли ми чуємо про історію, більшість з нас уявляє довгі лекції або великі енциклопедії. Раніше українці неохоче прагнули дізнаватися про минуле своєї держави, хіба що задля успішного складання навчальних іспитів. Історична тематика не була популярною в ЗМІ й не могла привернути увагу масового читача, який переймався насамперед таблоїдами. Однак з проведенням Антитерористичної операції на сході України й анексії Росією Криму ситуація змінилася. Ще більшого охоплення історичні матеріали здобули через російське повномасштабне вторгнення.

Журналістика рішень відносно молоде явище для українського медіапростору. Вона пропонує ставити акценти насамперед не на проблемі чи героях, а на дієвому рішенні. Це не про історії успіху – це радше детальна інструкція, яку можна повторити. Чим корисний розвиток напрямку журналістики рішень та чому аудиторія живе за принципом «не будь проблемою – стань вирішенням»?

Вибухи, картини смерті, крики про допомогу, сльози - це реалії українців після 24 лютого. Та ці реалії потрібно показати усьому світові в повному обсязі. Передати увесь жах, щоб навіть в них, за тисячі кілометрів, стигла кров у венах. Але жоден текст не передасть жахів війни так, як це зробить фото. Саме тому у війну вступили фотожурналісти, які ризикують своїм життям та роблять кадри, які неможливо забути.

З початком повномасштабного вторгнення в країні загострилася потреба в адекватних думках фахівців щодо оцінки ситуації на фронті й прогнозів розвитку майбутніх бойових дій. Втім, «експертів з усіх питань» нам ніколи не бракувало. І вірусолог, який раптово став фахівцем з питань оборони, і анонімний телеграм-канал, й навіть таролог з астрологом. Але як знайти справді кому можна довіряти й не стати жертвою маніпуляцій «знавців»?

Якщо раніше усіх знаменитостей азійської зовнішності порівнювали з актором Джекі Чаном, то зараз для значної частини молодіжної аудиторії обличчя Азії – це гурт BTS. І нехай, якщо так говорять у своєму особистому житті. Але це дозволяють собі журналісти в ефірі! Розглянемо випадки журналістського недбальства, що межує з дискримінацією, на прикладі k-pop артистів (виконавців корейської поп-музики).