Мова формує наше сприйняття. Наші словесні форми, які ми зустрічаємо та використовуємо кожного дня в спілкуванні, соцмережах, новинах, знаходять місце в нашій мові. З часом вони унормовуються: коли ми не зустрічаємо суспільного осуду або виправлень, і закріплюються – коли медіа повторює їх раз у раз. Незважаючи на те, що особи з інвалідністю – це частина нашого суспільства, тільки зараз, під час війни ми почали насправді розуміти, наскільки наші міста і наші життя, і, врешті-решт, наша мова не пристосована до тих, хто має особливі потреби.

Фото: Хмарочос Медіа 

Вулиці українських міст занадто вузькі, повсякчас можна зустріти сходинки та тротуари, а також відсутні пандуси де не проїде крісло колісне, звичайна прогулянка українським містом та пересування на громадському транспорті перетворюється на випробування, а медіа навіть не думають додавати альтернативний текст до своїх зображень для людей з порушеннями зору. Багато з нас не задумується, наскільки цей світ не пристосований для осіб з інвалідністю, поки це не ми, поки це не наші родичі або знайомі, або поки медіа не змусять побачити справжні цифри – що, на жаль, ростуть з кожним днем.

Проєкт: Телебачення Торонто, Інклюзія з Дмитром Щебетюком

За даними Мінсоцполітики України 2020 року, за два роки до початку повномасштабного вторгнення, станом на 01 січня 2020 року, в Україні 2,7 млн осіб мають інвалідність, у тому числі:

222,3 тис. осіб з I групою інвалідності;

900,8 тис. осіб з II групою інвалідності;

1416,0 тис. осіб з III групою інвалідності;

163,9 тис. дітей з інвалідністю.

Оксана Жолнович, міністерка соціальної політики повідомила Укрінформу, що за півтора роки повномасштабної війни кількість осіб з інвалідністю зросла на 300 тисяч людей і становить приблизно три мільйони осіб. Це приблизно 10-15 відстотків від усього населення, кожен десятий українець. Це стандартна статистика, яка збігається зі світовою, але різниця починається, коли деякі країни краще пристосовані до потреб осіб з інвалідністю, а в інших війна триває десять років.

Бар’єри, з якими зустрічаються люди з особливими потребами в українських містах – це лише частина проблеми, коріння якої полягає в стереотипах та упередженнях, пов’язаних з людьми з інвалідністю. Особі на кріслі колісному буде складніше влаштуватися на роботу, адже часто це вимагає створення особливих умов праці та робочого місця. Дитина з особливими навчальними потребами ризикує мати проблеми в спілкуванні з однолітками – не тому, що з дитиною щось не так, а тому, що вчителі, діти та їхні батьки – всі вони є частиною нашого неінклюзивного суспільства. Як легко сказати “діабетик”, і як довго уточнювати “людина з діабетом”, всі зрозуміють що хтось “сліпий” (навіть якщо повна сліпота, як і глухота, зустрічається вкрай рідко), і всі навколо зрозуміють, що означає “мова глухонімих”, поки хтось не виправить.

Але хто виправить українські медіа, коли вони підкріплюють стереотипи некоректними фразами та термінами?

Розглянемо, чи дотримується інклюзивності найбільше медіа країни.

Тільки з новин за 2023-2024 рік можна побачити, що ТСН насправді використовує слопосполучення “люди з інвалідністю” замість інших, менш тактовних альтернатив. Особливо це стосується новин, що оновлюють інформацію про новий законопроєкт про мобілізацію. Але в матеріалі про вибір одягу та аксесуарів Королеви Летиції, журналістка переклала National Disability Awards як “Національна премія інвалідам”.

Втім, ТСН не нехтує фразою “інвалідний візок”. Чому ця фраза некоректна? Перш за все, тому що не всі, хто користуються кріслом колісним мають ту чи іншу групу інвалідності (вони можуть відновлюватися після травми і використовувати його тимчасово, без оформлення інвалідності), так само, як не всі особи з інвалідністю користуються кріслом колісним. До того ж, словосполучення “інвалідний візок” не є коректним з лінгвістичної точки зору – візок використовується для того, аби возити щось в ньому: наприклад, візок в супермаркеті, або дитячий візок – те саме, що коляска. Особа, що користується кріслом колісним, в багатьох випадках може пересуватися самостійно, і крісло колісне – спосіб пересування, для осіб, що мають потребу в ньому.

Одною з регулярних рубрик ТСН є матеріали про рідкісні захворювання з усього світу. Звісно, журналісти ТСН створюють такі матеріали зовсім не для того, щоб допомогти зібрати кошти на лікування або збільшити проінформованість населення. Це те, що в народі називається “треш-контентом” і є формою розважального контенту ТСН. “Дівчина в 29 років виглядає як немовля з гігантською головою (ФОТО)” – подається так само, як скандальні фото відомих людей.

Журналісти ТСН в своїх клікбейтних матеріалах не люблять уточнювати, адже, певно, всі і так все зрозуміють.

Це стосується і матеріалів, що розповідають про ті чи інші хвороби. В новинах ТСН можна знайти фрази “чоловіки-діабетики”, а замість “Людина з ВІЛ-позитивним статусом” використовують “Носійство ВІЛ”, “Онкохворий”, замість “людина, що хворіє на рак”.

ТСН спокійно використовує фразу “ампутант”, від “військових-амптантів”, до “футболістів-ампутантів”, і не бачить в цьому проблеми, адже, здається, це лише спосіб зробити текст лаконічним.

Може здатися, що це лише спроби причепитися до деталей, або що в контексті ці фрази не звучать, як приниження або образа, але поки ми читаємо їх, поки ці застарілі мовні конструкції зустрічаються в найбільшому медіа країни, вони не відмиратимуть в нашій лексиці, як непотрібні.

Для того, аби побудувати безбар’єрні міста знадобиться тривалий час, відсутність російських обстрілів та щоденних повітряних тривог та значні кошти з держбюджету. Але почати будувати безбар’єрне суспільство можна вже сьогодні, і розпочати слід зі своєї мови.

Як писати інклюзивні тексти? Простір “Без бар’єрів” рекомендує дотримуватися простого принципу “спочатку людина” – це означає не ставити хворобу чи стан на перше місце і не стирати людину зі своєї мови. Не варто замінювати людину прикметником, що походить від хвороби – “онкохворий”, “глухонімий”, “сліпий”, або допоміжними засобами, які вона використовує “колясочник”, “візочник” тощо, адже людина – це не її хвороба. Також не слід використовувати пасивний тон, наприклад, “прикутий до ліжка”, “ВІЧ-інфікований”, краще шукати альтернативні словосполучення, де на першому місті стоїть особа.

Пам’ятаймо, що це не “люди з обмеженими можливостями”, а міста і спільноти, які не відповідають потребам населення.

Чек-ліст безбар’єрної лексики:

• Не “інвалід”, а людина з інвалідністю
• Не “людина з обмеженими можливостями”, а людина з особливими потребами
• Не “інвалідний візок”, а крісло колісне
• Не “мова глухонімих”, а “альтернативні канали комунікації”, “жестова мова”
• Не “глухий”, а людина з порушеннями слуху
• Не “сліпий”, а людина з порушеннями зору
• Не “ампутант”, а людина з ампутованими кінцівками

Поліна Грицик, студентка факультету журналістики ЛНУ ім. І. Франка

Comments are closed.