З перших днів повномасштабної війни стало зрозуміло, що росіяни мають своє власне уявлення про український народ, яке не схоже на те, як сприймають нас будь-які інші народи. Росія за роки близького співіснування змогла настільки прищепити нам комплекс меншовартості, що ми навіть не помітили, як нас інколи лагідно, а інколи не дуже, принижують. Ба більше, ми певним чином теж сприяли тому, що цей образ так міцно вкоренився. Про те, що це за образ та як його створювали і втовкмачували в голови поговоримо далі.

Після початку повномасштабної війни 24 лютого 2022 російська пропаганда збільшила в рази використання мови ворожнечі щодо України. Зокрема, за даними дослідження The New York Times і аналітичної компанії Semantic Visions, які проаналізували дані з майже восьми мільйонів статей про Україну, зібраних із понад 8000 російських веб-сайтів із 2014 року, вживання слова «нацизм» було на відносно низькому рівні протягом 8 років. Однак з 24 лютого ці згадки різко підскочили до безпрецедентного рівня і з того часу лишаються на високому рівні. Спробуємо з’ясувати специфіку мови ворожнечі в російських медіа під час повномасштабного вторгнення в Україну.

У статті ми подали своє бачення дефініцій, якими слід послуговуватися тим, хто пише про війну росії проти України, щоб сформувати коректне й чітке розуміння того, що насправді відбувається в центрі Європи у 21 столітті.

Від свободи слова до мови ворожнечі – один крок. І розрізнити, де чітка межа між цими явищами, іноді буває складно. Журналісти часто грішать хейтспічем у своїх текстах, а читачі ще частіше грішать його несвідомим споживанням. Інколи аудиторія навіть не бачить проявів мови ворожнечі чи порушення професійних стандартів автора, адже настільки звикає до такого викладу інформації, що приймає це за належне. І це прикро, адже такі матеріали є шкідливими для суспільства. Вони на підсвідомому рівні підривають соціальну згуртованість, спричиняють дискримінацію і можуть призвести до гірших наслідків, як-от насильство, цькування тих чи інших соціальних груп.

Бездіяльність Марка Цукерберга стосовно усіх негативних наслідків користування його продуктом безпосередньо впливає на наше життя. Досьє Facebook  — це проблема не лише конгресу США чи Європейського Союзу. Однією із найбільш уразливих країн є саме Україна, адже серйозні прогалини у функціонуванні Facebook стають у нагоді нашому сусідові у веденні гібридної війни.

За останні два місяці в засобах масової інформації все частіше можна побачити новини про те, що черговому російському артисту заборонили в’їзд до України. І настрої користувачів соцмереж щодо цього різні. На прикладі коментарів на Facebook-сторінках популярних новинних ресурсів ми з’ясовували, як звичайні користувачі в Україні реагують на ці заборони.

Сьогодні пропагандистський вплив на українські ЗМІ виражається не тільки у поширенні абсурдних фейків. Українськім медіа нав’язують маніпуляційні терміни та словосполучення, пов’язані з псевдодержавними утвореннями на Сході України чи спробою анексії Криму. Їх поширення створює хибні уявлення про російську агресію щодо України.

У сучасних журналістських матеріалах рідко натрапиш на відверто расистські та ксенофобні слова на кшталт «негр» чи «жид». Проте, чи всі українські медіа знають, як правильно звертатись до людей різного етнічного походження, людей із захворюваннями, інвалідністю та до представників ЛГБТ-спільноти?

Після штурму Капітолію низка соцмереж, зокрема Фейсбук та Твіттер, заблокували аккаунти Дональда Трампа. Думки щодо цього розділилися: хтось підтримав рішення компаній, а хтось засудив, вважаючи цей крок цензурою та наступом на свободу слова. А когось злякало те, що соцмережі тепер сильніші за президента США. Які висновки із цієї ситуації може зробити для себе Україна?

Чи берете ви листівки, які перед будь-якими виборами вперто тицяють вам в руки незліченні агітатори незліченних партій та кандидатів? Ні? Шкода, тому що саме в цих дратівливих газетах та брошурах можна знайти дуже цікаві речі, наприклад, беззмістовні інтерв'ю кандидатів-популістів, агресивну риторику претендентів на владний трон, а також ігнорування журналістської етики та правопису. Тож поки країна осмислює результати місцевих виборів, ми розглянемо передвиборчу пресу, що вирувала у місті Лева, та дізнаємося, якими перлами нас агітували місцеві кандидати.