Чи берете ви листівки, які перед будь-якими виборами вперто тицяють вам в руки незліченні агітатори незліченних партій та кандидатів?

Ні? Шкода, тому що саме в цих дратівливих газетах та брошурах можна знайти дуже цікаві речі, наприклад, беззмістовні інтерв’ю кандидатів-популістів, агресивну риторику претендентів на владний трон, а також ігнорування журналістської етики та правопису.

Тож поки країна осмислює результати місцевих виборів, ми розглянемо передвиборчу пресу, що вирувала у місті Лева, та дізнаємося, якими перлами нас агітували місцеві кандидати.

Під час огляду ми опиралися на три критерії: гасла, заклики та обіцянки.

• Чи присутні у агітаційній газеті чи листівці популістські гасла.
• Чи наявна у статтях та закликах мова ненависті.
• Чи дотримується передвиборча преса чинних правопису та пунктуації.

Ми розглядали газети, які роздавали на території Личаківського та Галицького районів Львова під час передвиборчої гонки (початок вересня – кінець жовтня 2020 року) від таких партій:

• «Батьківщина»
• «ВАРТА»
• «Голос»
• «Громадянська позиція»
• «Ідея Нації»
• «Європейська Солідарність» + «Право та Солідарність» (м.Винники)
• «За майбутнє»
• «Українська Галицька Партія»
• «УДАР»
• «Самопоміч»
• «Свобода»
• «Слуга Народу»

Під прицілом – 12 партій, які активно працювали впродовж двох місяців над залученням електорату. Чи змогли вони переконати виборців – можна судити з результатів виборів, а яких хиб вони припустилися під час рекламування себе – розкаже наш матеріал.

Популізм

Оскільки одним з головних гасел партій цьогоріч було саме «Ні популізму!», то шукати лицемірні обіцянки було особливо цікаво.

Що ж таке популізм?

Відкриті джерела трактують популізм як політику або риторику, що апелює до простих народних мас, їхніх надій, страхів, незадоволення життям, і ґрунтується на протиставленні інтересів широких мас населення інтересам еліти. Простіше кажучи, популізм – це тенденція обіцяти багато і швидко, щоб залучити до підтримки якомога більше людей.

Українські партії і нині не цураються популізму, хоч заперечують цей факт і публічно його засуджують.

Наприклад, «Громадянська позиція» у своїй агітаційній газеті від жовтня 2020 року стверджує, що «… не бігає між олігархами, не кидається в популізм…», але у тому ж випуску презентує потенційним виборцям програму, де присутні такі фрази:

• «Відновимо будівництво метро у Львові».
• «Запровадимо нову транспортну систему і у два рази зменшим затори в центральній частині міста за три роки».
• «Припинимо практику принизливого очікування громадського транспорту! Весь міський транспорт ходитиме за графіком, розміщеним на кожній зупинці».
• «Перетворення Львова в логістичні ворота України».

А також:

• «ЗБУДУЄМО ПАРК РОЗВАГ ТИПУ ДІСНЕЙЛЕНД»;
•  «ЗБУДУЄМО КОНЦЕРТНИЙ ЗАЛ»;
•   «ЗБУДУЄМО ПАЛАЦ СПОРТУ».

Ніхто не знає, що це за концертний зал, про конкретно який Палац Спорту йдеться, та яким чином у Львові створять Діснейленд. Ще не зрозуміло, як відновлять будівництво метро, яке перебуває лише на рівні планування та петицій. Принизливі транспортні проблеми, наче обов’язковий пунктик у кожній передвиборчій газеті, в «Громадянській позиції» підкріпили епітетами, щоб люди згадали, як образливо стояти в корках, та захотіли якнайшвидше вирішити цю проблему за допомогою партії без жодного проєкту розвитку.

Не менш популістською виявилась преса партії «За майбутнє». Серед бідкання на чинну владу можна знайти (увага, в програмі на місцеві вибори) цікаві репліки та навіть цілі колонки про те, що:

• «Питання Донбасу українці мають вирішувати на референдумі».
• «… всі переговори на міжнародному рівні повинні вестися відкрито й лише в інтересах України».
• «Посилення зовнішнього управління країною – неприпустиме!»

Та родзинкою в гаслах партії стала репліка «Росія і особисто Путін заплатять за всі свої злочини проти українського народу» і наступне пояснення «… ключ від завершення війни лежить в Кремлі».

Зрозуміло, що цьогоріч новостворена партія просуває у Львівську обласну раду Тараса Батенка, який 2001 року видав книгу «Путін. Народження диктатора», а 2018 року потрапив до санкційного списку Кремя. Проте хотілось нагадати членам «За майбутнє», що вони балотуються до ЛОДА та ЛМР, а не до Верховної Ради – місцеві громади не можуть вирішувати загальнодержавні та міжнародні проблеми, хоч як би цього не хотілося їм та виборцям, які повелися на ці гасла.

Окрім того, партія «За майбутнє» як команда, що йде на місцеві (!) вибори, пропонує:

• «Збільшення внутрішнього виробництва, поступова заборона експорту сировини».
• «Ми пропонуємо невідкладні кроки для подолання екологічної кризи в Україні:
• – закриття протягом 5 років усіх сміттєзвалищ;
• – зведення замість них сучасних сміттєпереробних заводів» .

Чи варто повторювати, що недоцільно використовувати такі обіцянки під час місцевих виборів? Напевно, «За майбутнє» була настільки впевнена, що переможе в усіх регіонах, що одразу писала в місцевих газетах про всю Україну.

«Слуга Народу» вирішила не експериментувати:

• «Будівництво 10 садочків та 10 шкіл за 5 років».
• «Запровадження загальноміської програми безкоштовного комплексного обстеження для жителів міста. Повне оновлення медичного обладнання в лікарнях та поліклініках».
• «Зниження тарифів на комунальні послуги через модернізацію мереж та впровадження нових технологій. Комплексна міська програма «Оновлений дім» з реновації застарілого житлового фонду – хрущівок та панельок».

Партія обрала безболісний шлях, який мав би додати кілька сотень голосів до її слабенької підтримки – просто пообіцяти побудувати, здешевити та замінити все, що можна побудувати, здешевити та замінити. Те, що за такий короткий період часу виконати усі обіцянки у провладної партії не вийде, розуміє, якщо не кожен, то багато хто.

А от партія «УДАР» взагалі обмежилася загальними фразами (до речі, у газеті, яка є загальною для всіх регіонів – «Всеукраїнський Удар» від жовтня 2020, №1):

• «Це держава, у якій:
• – Влада поважає людей;
• – Є добробут та можливості для кожного;
• – Є верховенство закону і справедливості;
• – Безпечно жити;
• – Громадяни відчувають себе захищеними та щасливими».

• «Це – держава, яка мирно живе в європейській сім’ї та якою дійсно хочеться пишатися».
• «Аби Ужгород став найкомфортнішим містом у світі, потрібно розв’язувати проблеми комплексно та системно. Грамотно і прозоро розподіляти кошторис, щоби долати інфраструктурні перешкоди, створювати можливості для розвитку туризму. Не менш важливим є завдання вивести ужгородську медицину на європейський рівень. Я вважаю, що в цей тяжкий кризовий час для центральної та місцевої влади не може бути більш важливого завдання, ніж турбота про людей, про малий бізнес та про незахищені верстви населення» .

Все сказали, нікого не забули. В «УДАРі» обрали шлях «catchthemall», пообіцявши все, що тільки можна, аби залучити максимальну аудиторію до виборчого процесу. У газеті представили одразу усі регіони, у яких партія висуває кандидатів – простіше кажучи, «УДАР» вирішив не заморочуватися та видав одну газету для всіх. На жаль, конкретних планів партія у своїх «агітках» не представила, але, зробивши акцент на красивих словах, надрукувала газету аж на вісім сторінок.

Решта партій обмежилися невеличкими метафоричними вставками у прямій мові політиків, та загалом непогано висвітлила свої програми у друкованих засобах, тому не отримують балів у «популістську колонку».

Мова ворожнечі

Нерідко у партійній, особливо передвиборчій пресі звучить критика чинної влади, розкриття «темної сторони» нинішнього гаранта, мера чи виконавця обов’язків. Іноді ця критика є доцільною та конструктивною, проте найчастіше вона перетворюється на примітивні закиди та образи опонента. В журналістиці це називають мовою ворожнечі (анг. hatespeech) – систематичним застосуванням промов та публікацій, спрямованих проти людини або групи людей за расовою, національною, політичною, соціальною та статевою ознаками.

Цьогоріч випадків «хейтспічу» чимало, але розглянемо два найяскравіші випадки мови ворожнечі – у пресі партій «Свобода» та «Європейська Солідарність».

«Свободівці» завжди вирізнялися гострими критичними поглядами: будь-хто з партій-конкурентів, а тим паче з владних верхівок міг отримати купу не надто приємних слів на свою адресу. Не стали винятком і місцеві вибори – під час своєї агітаційної програми «свободівці» встигли додати у свою «скарбничку» декілька різких висловлювань.

Цього разу «Свобода» вирішила націлитися на чинну владу – у  статті Галини Чорної «Місцеві вибори – шанс вирівняти політичний корабель Україна» можна прочитати такі рядки:

«Розчарування в попередніх керманичах, які жили подвійними стандартами, але сподівалися, що гроші і телевізор допоможуть усіх обхитрувати, – в кінцевому результаті привело до влади непрофесійну, нафталіново-совкову в своїх поглядах Зе-команду».

Звичайно, багато хто підтримає слова політикині та скаже: «Та все ж правильно вона мовить!», проте у засобах масової інформації є певні правила, які забороняють використовувати мову ненависті у друкованих, теле-, радіо- та інтернет-виданнях. Особливо це стосується політиків, які регулярно відвідують політичні програми та спілкуються з журналістами.

Як слушно зауважив соціолог Євген Головаха у інтерв’ю з Радіо Свобода, одна з важливих функцій політиків – трансляція зразків поведінки і ставлення до інших людей. А коли вони демонструють неповагу, використовують у дискусіях нелогічні аргументи, образливу лексику, то вони задають такий рівень відносин, використання мови ворожнечі й у суспільстві.

Іще один випадок «хейтспічу» у «Свободі» – колонка у брошурі з Волинської області – стаття Анатолія Вітіва, голови Волинської «Свободи» та депутата Волинської облради.

«29 років – абсолютно достатній період часу, щоб збудувати сучасну самодостатню державу. Але за умови, що країною керує національно свідома еліта, а не клоуни з совковим світоглядом. Для якої питання національної гідності, свідомості, інтересів та виховання є складовими світогляду, який втілюється у послідовну державну політику.»

Висновок: «Свобода» не обмежує своїх членів у вираженні думок та не надто переймається тим, що мова ворожнечі для партії – це норма. Головне, щоби виборці відвернулися від чинної влади.

Таким принципом керується ще донедавна партія влади «Європейська Солідарність», яка не тільки не втратила хисту в «хейтспічі» з президентських та парламентських виборів, але й вийшла на новий рівень.

15 жовтня на вулиці Руській роздавали безкоштовний спецвипуск газети «Ратуша» – однієї з перших незалежних газет в Україні. Випуск був присвячений, звичайно, виборам, а зокрема – чинному мерові Львова Андрієві Садовому та кандидатові на посаду голови міста Олегові Синютці (представника партії «ЄС»).

Можна здогадатись, хто став головним злодієм – титульну сторінку прикрашала карикатура Садового, а усі статті спеціального випуску присвятили «лажам» львівського мера.

І, в принципі, ці матеріали можна було зрозуміти: вже доволі довгий час «Ратуша» конфліктує з Садовим. З 2018 року видання перестало бути державним – цьому посприяв Садовий, який висунув ухвалу про роздержавлення «Ратуші». А згодом з’явилися новини про те, що чинний мер не фінансує газети, і не планує виділяти кошти через «виявлені там зловживання». За 2018 рік з 171 тисячі було виплачено лише невелику частку.

Але ситуація стає дедалі цікавішою, коли розгортаєш газету – усередині лежить двохсторінкова брошура під назвою «Битва за Львів» та заголовок «Чому я за Синютку».

«Європейська Солідарність» не зраджує свої принципи та продовжує нести у маси мову ворожнечі. На сторінках спецвипуску можна побачити такі фрази:

• «Мер-Попандопуло»
• «Засипався сміттям»
• «Садовий – лузер як політик і абсолютний нуль як господарник»

У «Ратуші» регулярно нагадують, хто ж проспонсував спецвипуск, тому на сторінках трапляються такі речення:

• «Тому я дуже б хотів, аби мером Львова став Олег Синютка. Бо як господарник Синютка на двадцять голів вищий від Садового».
• «Обом критеріям відповідає одна людина – Олег Синютка. Людина він чесна, професійна, працездатна, з сильним характером і міцними державницькими переконаннями».

Окрім того, до агітації залучили відомих особистостей, які, окрім підтримки Синютки, не забули нагадати, хто ж є головним опонентом партії «ЄС»:

• «ЄС» – єдина сила, здатна протистояти зеленій тлі та здачі національних інтересів (Роксоляна Шимчук, етнографка, громадська діячка)».
• «Водночас він [ред. Олександр Турчинов] підкреслив, що загроза клоунократії у Львові є більш ніж очевидна, бо теперішня міська влада йде на змову з центральною владою».

Висновок: «Європейська Солідарність» продовжує колекціонувати свої гнівні промови, агітуючи своїх прихильників робити те саме. Тому цьогоріч партія екс-президента стає хейт-лідером у передвиборчих перегонах. Цікаво, чи вплинуло це на її результат на виборах.

Помилки : граматика та пунктуація

Люди звикли до того, що, на відміну від інтернету, в паперових газетах зазвичай пишуть грамотно: дотримуються правопису, знають, де ставити коми та чули, що в українській мові вже запровадили фемінітиви. Та не все так гладко у передвиборчій пресі – партійні райтери та редактори не надто сумлінно виконують свою роботу: хтось випадково робить одрук, а хтось забуває елементарні правила.

Одруки – одна з найпоширеніших проблем у брошурах. Через людську недбалість трапляються справжні перли:

• «Руслан Кошулинський – про сміттєпереробний завод у Льові» («Свобода»).
• «Для того, щоби реалізувати оміряний Львів – успішний та розвинений – перш за все ми повинні зосередитися на наповненні бюджету» («Українська Галицька Партія»).
• «Віталій Клично як визнаний лідер місцевого самоврядування України має змогу боронити інтереси України на найвищому світовому рівні» («УДАР»).
• «На місцевих виборах 25 жовтня Максим Козицький став лідером спису «Слуги Народу» до Львівської обласної ради» («Слуга Народу»).

Також проблеми виникли з переносом слів – чи через неуважність та неграмотність редакторів, чи то через те, що шрифт колонок міг елементарно «з’їхати»:

• «І щоб ви-рішити [ред. Слово вжите посеред рядка та дефісу не потребує] проблему із сміттям, мало його утилізувати і переробляти, його слід менше продукувати», – каже Богдан Михалусь («Громадянська позиція»).
• «Спец-іальність «Охорона навколишнього середовища та раціональне використання природних ресурсів» («Громадянська позиція»).
• «20 травня 2014 року моб-ілізований до Збройних Сил України» («Громадянська позиція»).

Великі проблеми спіткали передвиборчу пресу, коли прийшов час розставляти коми, крапки, дефіси та тире. Пунктуація – аж ніяк не найсильніша сторона агітаційних газет:

• «Україна веде дві війни: зовнішню – з Росією, і внутрішню, (–) з корупційною системою» («Голос»).
• «У великих містах – (…) терміново треба будувати нові школи та дитсадки. Щоб в класах не було по 40 учнів, а черги до садочків – (…) зникли як явище. В сільській місцевості – (…) треба розвивати мережу опорних шкіл, щоб дати можливість дітям з сіл – (…) отримати якісну освіту в гідних умовах. Вчителі – (…) мають нарешті отримувати гідні умови роботи, щоб вчити наших дітей, а не заповнювати безкінечну (нескінченну) кількість паперів» («Голос»).
• «… команда «УДАРу» Прикарпаття визначила освіту, культуру ( , ) медицину та спорт пріоритетними галузями діяльності для розвитку громад області.» («УДАР»).
• «Чи під силу нам це? Хочу сказати з упевненістю: (–) так!» («За майбутнє»).

Також виникли проблеми з відмінюванням іменників, числівників та родовими закінченнями:

• «Вдалось добитися проведення ремонтів п’ятнадцяти дворів у окрузі, бюджетного фінансування проведення ремонтів більше, як у дев’яносто (дев’яноста) будинках округу, а це ремонти дахів, балконів чи каналізаційних систем» («Громадянська позиція»).
• «Важливою є підтримання (важливою є підтримка) медичних працівників» («УДАР»).
• «Балотується в депутати Тернопільської міської ради на територіальному виборчому округу (окрузі) №1» («УДАР»).

Не оминули передвиборчу пресу типові помилки, росіянізми та кальки:

• «На займаній (обійманій) посаді, окрім посадових обов’язків активно займається організацією різноманітних патріотичних, просвітницьких та та освітніх заходів» («Громадська позиція»).
• «… засновник та президент клубу «Манівці», виступаючий тренер (тренер, що виступає), майстер спорту із туристичного багатоборства…» («Українська Галицька Партія»).
• «Моє завдання відстоювати інтереси людей при будь-яких умовах (за будь-яких умов)» («УДАР»).
• «Вирішення (розв’язання) транспортних проблем, покращення транспортної розв’язки мікрорайону…» («ВАРТА»).
• «Натомість тільки 26,9% вважають, що Садовий добрий господарник а ще 6,7% впевнені, що він не справився (впорався) зі завданнями, але йому немає альтернативи» («ЄС»).
• «Щоб змінити стан речей, мусить бути змінено її статус, а саме: (–) розширення до чотирьох полос (смуг)» («Громадянська позиція»).

Величезна проблема виникла у агітаційних джерел із словосполученням «цього року». Більшість вирішила просто не заморочуватися і писали «у цьому році», або ж чергували притаманну українській мові фразу з російською версією:

• «У 2012 році (2012 року) «ударівці» стали найкращою і найпослідовнішою фракцією Верховної Ради України» («УДАР»).
• «У 2019-му (2019-го) отримав відзнаку «Золотий Герб міста Львова» за активну громадянську позицію…» («Громадянська позиція»).
• « У наступних роках (наступними роками) плануємо завершити ремонт Богдана Хмельницького та Пекарської…» («Самопоміч»).
• «Так, у 2016 року ( 2016 року) у Львові вибухнула так звана «афера століття», коли з’ясувалося, що Львів позбувся близько 40 об’єктів комунальної нерухомості…» («ЄС»).

Проте найгірше, з чим могли стикнутися райтери – це фемінітиви. Найбільша частка помилок у передвиборчих газетах припадає саме на фемінітиви у професіях. Доходить до абсурду – спочатку пишуть про жінку-кандидатку з новим закінченням, а потім, коли воно видається надто складним, просто його не пишуть:

• «Оксана Юринець – кандидатка на посаду міського голови Львова, професор (професорка) кафедри зовнішньоекономічної та митної діяльності Інституту економіки і менеджменту Національного університету «Львівська політехніка», кандидат (кандидатка) економічних наук, народний депутат (народна депутатка) Верховної Ради України VIII скликання, досвідчений політик (досвідчена політикиня) і громадський діяч (громадська діячка)» («УДАР»).
• «Роксоляна Шимчук, етнограф (етнографиня), громадська діячка» («ЄС»).
• «Дійсний член (чинна членкиня) Українського національного комітету ICOMOS та товариства охорони пам’яток історії та культури» («Українська Галицька Партія»).
• «Я (–) магістр (магістриня) ветеринарної медицини, кандидат (кандидатка) ветеринарних наук, завідувач (завідувачка) навчально-дослідної лабораторії …» («Слуга Народу»).
• «Кандидат (кандидатка) у депутати Львівської ОТГ Ірина Огниста народилася 17 вересня 1986 року» («Громадянська позиція»).

І, як бонус, автори статей презентували виборцям абсолютно нечитабельні речення, від яких не зрозуміло – хочеться сміятися, чи все ж плакати (усі фрази, пунктуацію та правопис збережено):

• «Бачу Львів – містом без незаконної забудови. Ми повинні придумати такий механізм діяльності, щоб звести незаконні забудови у місті та за межами. Замінити на останнє речення» («Ідея Нації»).
• «У громадянському суспільстві гуртуються самозарадні треба синонім люди, які обирають діяти вже» («Українська Галицька Партія»).
• «Створювати робочі місця можна лише тоді, коли дати бізнесу працювати» («Голос»).
• «Бо бізнесу треба допомогти, щоб він вижив, а не добивати його, популістично підвищуючи мінімальну зарплату, що тягне за собою зростання податків» («Голос»).

Висновок

За майже 30 років незалежної України політична реклама, на жаль, ще здебільшого поширюється у вигляді неякісних газет, бюлетенів або брошур, які не містять майже нічого корисного, проте мають проблеми з журналістськими стандартами, правописом та здоровою конкуренцією.

Цього року в номінації «Найменш грамотна передвиборча газета» перемагає друкований випуск партії «УДАР» – аж 74 помилки, пов’язані з фемінітивами, росіянізмами, одруками та неправильною пунктуацією. Найбільш грамотною стала преса новоствореної «ВАРТИ» – у агітаційних матеріалах знайдено лише одну помилку. Можливо, якби було більше газет від цієї партії, ми змогли б виявити більшу кількість помилок.

«Найагресивнішою передвиборчою газетою» з величезним відривом стає спецвипуск «Ратуші»-«ЄС», який продемонстрував виборцям, як правильно ненавидіти опонентів та досі тримати планку довіри електорату.

І номінацію «Найпопулістичніше видання» розділяють між собою газети партій «Громадянська позиція» та «УДАР» Віталія Кличка. Вони – чудовий приклад того, що у політиці робити не можна.

Вибори вже пройшли, а їх результати вже відомі. Проте не кожен дізнався, що саме пропонували ті дратівливі агітатори, і про що йшлося у тій бляклій купці паперу.

А варто б знати. Тому що передвиборча преса дозволяє дізнатися, за кого ти голосуєш – за людину з принципами чи за шахрая, за партію, що підтримує мову ворожнечі, чи за безграмотну організацію.

Ярослава Прадід,  студентка факультету журналістики ЛНУ ім. І.Франка

Comments are closed.