Ми вже писали про те, як журналісти й урядові структури використовують відкриті дані під час воєнного стану. А тепер пропонуємо добірку проєктів, створених на основі відкритих даних командою TEXTY.org.ua. TEXTY.org.ua — це справжній апологет дата-журналістики в Україні. А оскільки Україна — країна, що в стані війни, то дата-журналісти, як і інші журналісти, роблять акцент насамперед на воєнній тематиці.

Минуло два роки з початку повномасштабного вторгнення в Україну, проте російська пропаганда не втрачає свою активність. Навпаки, вона зберігає свою потужність, наповнюючи інформаційний простір спотвореними реаліями та міфами. Правдивість подій та справжні розміри ситуації можуть ставати неясними через потік дезінформації, що перекриває їхню сутність. Тому важливо активно розкривати та розвінчувати російські міфи та фейки, оскільки вони не лише спотворюють історію, але і впливають на формування світогляду та образу ворога.  Розглянемо кілька прикладів проєктів, які руйнують російські міфи та викривають фейки.

Людині властиво постійно втікати від суворих реалій життя до чогось примарного та віртуального. Особливо під час війни, коли страшні події трапляються щодня. Щоб бути в нормі, ми створюємо собі світ ілюзій та фантазій, який він замінює реальні стосунки зі світом. Інколи людина перестає їх розрізняти або перебуває у вигаданому настільки довго, що руйнуює сфери свого життя. Потреба втечі зазвичай виникає в дитинстві, але може тривати і в дорослому віці, щоб уникати труднощів життя. Є термін, яким називають це явище — ескапізм. Багато хто, називає це залежністю. Зокрема медійною, адже медіа — один з найкращих засобів втечі від реальності.

Коли ми чуємо про історію, більшість з нас уявляє довгі лекції або великі енциклопедії. Раніше українці неохоче прагнули дізнаватися про минуле своєї держави, хіба що задля успішного складання навчальних іспитів. Історична тематика не була популярною в ЗМІ й не могла привернути увагу масового читача, який переймався насамперед таблоїдами. Однак з проведенням Антитерористичної операції на сході України й анексії Росією Криму ситуація змінилася. Ще більшого охоплення історичні матеріали здобули через російське повномасштабне вторгнення.

З початком повномасштабного вторгнення тема історії України отримала свою пальму першості. Українці відчутно більше зацікавились не лише вивченням рідної мови, а й історії України. Ми почали розуміти, що історичні паралелі допомагають нам краще осмислити час, в якому ми живемо. Саме тому викладачі та історики почали відігравати важливу роль у формуванні нашої громадської думки щодо тих, чи інших історичних подій. Один із прикладів такого впливового лідера думок є історик Ярослав Грицак. Його діяльність ілюструє, як здавалось би не інфлюенсери у традиційному розумінні цього слова можуть спонукати до вивчення забутих закутків історії України.

Ситуація з висвітленням науки в українській журналістиці не з найкращих. Ця сфера не дуже розвинена у наших медіа, а віднайти приклади ЗМІ, що фахово й цікаво пишуть про науку та її новинки  не так просто. Але можливо. В Україні є журналісти, які пишуть про наукову сферу якісно та доступно, розвиваючи напрям науково-популярної журналістики.

Кожному хто сидить у TikTok не раз потрапляли у рекомендації відео людей, які розповідають про психологію. Це могли бути психологічні портрети особистостей, розбір стосунків з погляду психолога, або поради щодо психологічного стану. Але контент на тему психології публікують як сертифіковані психологи, так і звичайні люди, які цікавляться нею. В цьому і полягає одна із проблем.

Історія – це невичерпне джерело тем та героїв для журналіста, а історія України – це ще й факти, овіяні міфами, забуті персонажі і нерозказана правда, яку приховували роками. Пам’ятаю, як ще в школі чекала вихідних, щоб переглянути новий епізод тоді улюбленої програми «У пошуках істини». Журналіст В’ячеслав Гармаш проливав світло на таємні сторінки історії. Цікаво, що згодом канал СТБ, який був виробником цієї програми вилучив всі україномовні епізоди з власного Ютуб-каналу і залишив тільки російськомовні версії епізодів. Але цю тему ми залишимо на потім, а нині спробуємо знайти україномовні видання, які пишуть чи розповідають про історію зрозумілою для кожного мовою.

Необов’язково отримувати медичну освіту, щоб бути обізнаним пацієнтом, який розуміє своє тіло і знає як трактувати його сигнали, бути в курсі останніх важливих досліджень, знати, як пильнувати своє здоров’я та обирати професійного лікаря. Медична журналістика цілком може допомогти знайти усю цю інформацію. Цього разу спробуємо розібратися, наскільки якісно виконує вона свою функцію у сфері висвітлення жіночого здоров’я.

У суспільстві побутують міфі та міські легенди про трансплантацію. Одним із найпоширеніших міфів є те, що трансплантація – гріх для релігійних людей. Проте, наприклад, в Іспанії на церквах можна побачити таблички з написами «Богові потрібна лише душа, органи лишіть людям». Як не згадати і міф, який межує з магією, що мовляв після трансплантації у пацієнта з'являються звички й уподобання донора. Ми дослідили, як медіа висвітлюють питання донорства і трансплантації в Україні, і на прикладі якісних публікацій виділили три кроки, як варто писати, щоби матеріал був цікавий і зрозумілий для широкої аудиторії, а тема розкрита якнайповніше.