Коли ми чуємо про історію, більшість з нас уявляє довгі лекції або великі енциклопедії. Раніше українці неохоче прагнули дізнаватися про минуле своєї держави, хіба що задля успішного складання навчальних іспитів. Історична тематика не була популярною в ЗМІ й не могла привернути увагу масового читача, який переймався насамперед таблоїдами. Однак з проведенням Антитерористичної операції на сході України й анексії Росією Криму ситуація змінилася. Ще більшого охоплення історичні матеріали здобули через російське повномасштабне вторгнення. Про це свідчать результати опитування Київського міжнародного інституту соціології (КМІС). Згідно з дослідженням, 69% опитаних жителів країни відчули зростання інтересу до історії України протягом 2022 року.

Що могло стати причиною? Бажання українців дослідити історію держави й з’ясувати як вона перегукується з теперішньою реальністю. Також гостро постала тема розвінчання мітів та вивчення “білих плям”, сформованих радянською, а згодом і російською владою задля маскування власних злочинів та ліквідації української ідентичності. Проте не кожен матеріал на історичну тему можна назвати хорошим лише через намір допомогти українцям у формуванні історичної пам’яті.

Яким має бути якісний журналістський матеріал про історію?

Історія це наука, тому в журналістиці вона зазвичай зіштовхується з головною дилемою науково-популярних матеріалів — як розповісти про складні явища простою мовою. Автори подекуди вдаються до надмірного вживання маловідомих термінів або важких для сприйняття стилістичних конструкцій. Такі методи негативно впливають на бажання авдиторії прочитати текст, якщо, звісно, йдеться про не профільне наукове видання. Журналіст Отар Довженко у посібнику «Архіви КҐБ для медіа» наголошує на тому, що як історику, так і автору журналістський матеріал завжди здаватиметься не досить глибоким. Однак саме ця узагальненість найважливішого та найцікавішого дозволить бути почутим людьми, які не читають історичних праць.

Об’ємні журналістські тексти читають недовго, але це не привід скорочувати їх. Навпаки слід приділити час для створення влучного заголовка, який пробудить інтерес читача до теми. Зацікавленість варто закріпити переконливим підзаголовком і кількома першими абзацами, які ще більше заохотять прочитати матеріал до кінця. Отже, варто усвідомити в чому полягає унікальність тексту й виділити її.

Також потрібно пам’ятати, що для середньостатистичного читача більшість історичних фактів невідома, тому слід пояснювати найдрібніші деталі. Це і розшифровування абревіатур, і написання повних імен без ініціалів, і уточнення географічних назв.

Популярні формати подачі контенту на історичну тему

В Інтернет-середовищі одного змісту недостатньо, щоб здобути прихильність авдиторії, і це стосується не лише історичної тематики. Форма почала відігравати помітну роль з розвитком популярності соціальних мереж, де здебільшого тяжіють до яскравого візуала та інфотейнменту (інформація + розваги). Українські онлайн-видання намагаються відповідати актуальним потребам авдиторії та використовувати нові підходи до висвітлення різноманітних тем. Ось кілька форматів, які найбільш популярні для історичних текстів:

• Сторітелінг. Наявність героїв матеріалу, крізь особистий досвід яких розкривається масштабніше явище чи подія;
• Тести. Тематичні опитування з кількома варіантами відповіді;
• Публікація архівних матеріалів. Поширення або ексклюзивна публікація раніше невідомих матеріалів, пов’язаних з певним історичним періодом.
• Спецпроєкти. Серія лекцій, інтерв’ю, репортажів.
• Аудіо- та відеоформати. Обговорення історії в межах подкасту чи каналу на YouTube.

Розгляньмо кожен з цих форматів на конкретних прикладах.

Статті та тематичні тести

Зазвичай найактуальнішим приводом для написання статті на історичну тему стане річниця певної події. Однак журналісти “Бабеля” пішли далі й почали присвячувати свої матеріали конкретним явищам теперішнього. Наприклад, затримання львівського бізнесмена Ігоря Гринкевича, якого звинувачують у махінаціях з контрактами на постачання одягу та харчів для ЗСУ, органічно доповнює текст про те, які корупційні схеми організовували під час глобальних конфліктів від середини XIX століття до часів Холодної війни. У такий спосіб видання проводить паралелі між нашим реальним життям і минулим, підтверджуючи тезу про те, що історія циклічна.

“Бабель” також започаткував рубрику, в межах якої пропонує своїм читачам пройти тести на ту чи іншу тему. В їхній добірці за 2023 рік можна знайти безліч варіантів, щоб перевірити свої знання з історії та культури.

Сторітелінг

Фокусування на розповідях конкретних людей дозволяє читачам відчути більшу спорідненість, аніж громіздкий матеріал про відомих історичних постатей чи поверхневий опис масштабної події. Зокрема, команда hromadske замість тексту з фактами про Другу Світову війну вирішило опублікувати спогади жінки, яка особисто пережила ці темні часи. З матеріалу можна також дізнатися багато деталей про те, як влада Радянського Союзу обманювала громадян, нав’язуючи їм казку про найкращу країну у світі.

Архіви

Невідомі раніше архівні документи, фото, книжки чи листи здатні доповнити/підтвердити вже відому інформацію про минуле або ж запропонувати кардинально інший погляд. Хтось при перегляді архівів також відчує ностальгію, а хтось — допитливість про період, в якому він ніколи не жив.

Архівні фото Києва щотижня викладає медіа The Village Україна на своїй сторінці в Інстаграмі, формуючи портрет міста у XX столітті. Суспільне Культура також публікує ексклюзивні матеріали, наприклад унікальні фото святкування зимових свят у 1960-1980 роках.

Спецпроєкти

Медіапроєкти стають оптимальним варіантом для висвітлення теми, яка виходить за межі одного тексту. У контексті історії спецпроєкти слугують можливістю зафіксувати в цифровому вимірі конкретний часовий проміжок та момент, які найкраще його характеризують. Диджитал-простір дозволяє зробити це завдяки мультимедійності та інтерактивності. Так з’явився онлайн-портал “Голоси мирних”, де зафіксовано свідчення про російську-українську війну від понад 90 тисяч очевидців. Або навчальний проєкт від Центру міської історії “(Ви)жити у 90-х” — інтерактивна розповідь про повсякденне життя Львова в період розвалу СРСР та здобуття Україною незалежності.

Подкасти

Подкасти стали особливо популярними упродовж останніх кількох років, тому й не дивно, що українські медіа також використовують цей формат для поширення контенту. Історія України представлена у багатьох подкастах, але насамперед варто виділити “Вулиця Історії України” від The Village Україна, що балансує між загальнонаціональними темами (наприклад, випуск про головні битви українців) та регіональними (випуск про коротку історію Львова). Випуски тривають в межах 12-16 хвилин, що не дозволяє слухачу занудьгувати та сприйняти найважливішу інформацію. Окрім цього, видання пропонує альтернативний варіант ознайомлення з матеріалами, публікуючи їх у форматі текстів на сайті.

YouTube-канали

YouTube слугує важливою платформою в контексті боротьби проти російських мітів, адже на його основі функціонує безліч каналів адептів ворожої пропаганди. Через це необхідно розвивати українськомовний сегмент YouTube, збільшуючи кількість якісних каналів в кардинально різних нішах. Історична тематика наразі здобуває один з найкращих приростів авдиторії — про це свідчить збільшення кількості підписників на таких каналах, як “WAS: популярна історія”, “імені Т.Г. Шевченка”, “Реальна історія” та інших.

Обговорення історії в YouTube мало чим відрізняється від ведення телевізійної програми. Тут як єдиний механізм мають працювати викладена в захопливому та повному обсязі досліджувана підтема, виразний візуальний супровід та, в певних випадках, особистість оповідача (його здатність цікаво взаємодіяти з глядачами). Однак все-таки YouTube надає більшу свободу дій в порівнянні з телеканалами, що пояснює перехід деяких ведучих і журналістів на онлайн-майданчик.

Медіапроєкти у соціальних мережах

Після початку повномасштабного російського вторгнення українці стали більше довіряти соціальним мережам як джерелу інформації. Про це свідчить опитування громадянської мережі ОПОРА, згідно з яким 76,6% громадян використовували соціальні мережі для отримання новин станом на травень 2022 року. До активної фази війни цей показник становив 63%. Соціальні мережі переважають за критеріями доступності, зручності та оперативності. Окрім цього, українці використовують їх задля поширення інформації про російські воєнні злочини, що частково спричинило створення або популяризацію численних онлайн-медіа, які функціонують здебільшого на платформі Інстаграм або Телеграм. Деякі з них можуть навіть не мати власного сайту, адже левова частка їхньої авдиторії припадає саме на соціальні мережі.

Об’єднує подібні медіапроєкти одна важлива мета — розповідати про те, як війна впливає на українське суспільство, культуру, вдосконалення національної свідомості. Хтось висвітлює ситуацію в цілому, аналізуючи певну тему на рівні одного матеріалу чи серії. Інші заглиблюються в лише один напрямок суспільно-політичного життя. Серед медіа на історичну тему в першу чергу слід виділити Ukraine History. Часто про історію також пишуть “Ікла” та NZL (Новини Здорової Людини). На конкретних підтемах фокусується медіапроєкт “Віче”, який розвінчує міфи про Україну в Німеччині та розповідає правдиву історію. З тією ж метою функціонує медіастартап “Постминуле”, який серед іншого спрямований на донесення правди про Україну до жителів арабськомовних країн.

Відмінною рисою ведення медіапроєкту в соціальних мережах є те, що на візуальну складову потрібно зважати в першу чергу. Це пояснюється структурою Інстаграму/Телеграму/Вайберу, де спочатку користувач бачить зображення, а вже потім текст. До того ж матеріали в онлайн-медіа тяжіють до мікротекстів, що теж пояснюється лімітами на використання символів в одній публікації. Попри це соціальні мережі пропонують цілий спектр нових форматів, які можна залучити й для популяризації історії: короткі відео (Reels), опитування, розповіді (Stories). Розробники оновлюють платформи на постійній основі, тому простір для сучасного підходу до створення журналістських матеріалів знайдеться завжди.

Святослав Сапєгін, магістрант факультету журналістики ЛНУ ім. Івана Франка

Comments are closed.