Станом на 2024 рік цілком реально нарахувати кілька десятків фільмів українського виробництва про війну, адже для нас боротьба триває вже 10 років. Однак іноземні постановники починають реагувати на цю тему лише зараз: не так активно й масштабно, як вітчизняний кінематограф, і, можливо, не завжди в тому плані, в якому б нам хотілося, але факт залишається фактом. Хтось займає чітку позицію й не боїться говорити прямо, а хтось згадує про все побіжно.

Ми звикли, що іноземці зображають українців у фільмах або як бандитів, або як неосвічених селян, які тільки приїхали до великого міста. Вочевидь, це викликає неприємні емоції. Але значно гірше, коли так само недолуго нас зображають самі ж українці.

Сміятися із заголовків ТСН можна досхочу, але ситуація стає менш веселою, коли розумієш, що думка читача формується лише на основі прочитаного заголовку. Зараз, у еру інформаційного перенасичення, люди все частіше формують свою думку лише на основі перегляду заголовків. Деякі дослідження доводять, що читачі дуже рідко зазирають в новину, обмежуючись переглядом заголовка. Це призводить до утворення поверхневого розуміння подій, а іноді й до спотворення реальності. А такі сенсаційні заголовки це спотворення лише підкріплюють.

Дискримінацію за віком хтось назве вигадкою, а хтось проблемою, що переслідує протягом всього життя. «У вашому віці буде важко адаптуватись», «Мені потрібен старший, більш досвідчений лікар», «Ми надаємо перевагу молодому колективу», «Сонечко, це надто відповідально для твоїх років» – маркери ейджизму, що трапляється не тільки в робочій сфері. І ЗМІ тут не виняток.

Кожне слово чи речення, написане або сказане журналістом, впливає на сприйняття авдиторією тих чи інших подій та явищ. Медіа формують не лише потреби споживачів, а й стереотипи, моделі поведінки та естетичні смаки. Враховуючи контексти сьогодення, у цій статті ми розглянемо “до – після” вживання етнічних стереотипів в українських медіа, а саме “до” повномасштабного вторгнення та “після” нього.

Соціальні мережі, такі як Instagram, TikTok, Twitter, Facebook, перетворилися на потужний канал для реклами, оскільки це місце, де рекламодавці можуть звернутися безпосередньо до різноманітної аудиторії. Однак, порівняно з традиційними медіа, контроль за рекламою в соціальних мережах залишається вкрай слабо регульованим.

Сьогодні досі зустрічаємо чимало російських мітів і стереотипів в медіапросторі. Але все активнішим стає український дискурс, який їх заперечує.

У сучасних медіа гендерних стереотипів чимало. Серед деяких ключових можна назвати стереотипи щодо статі загалом. Часто українські медіа зображають жінок і чоловіків у давно визначених стереотипних образах. Зазвичай жінка – це класична домогосподарка, «шия чоловіка», «берегиня дому» та об’єкт сексуальної привабливості. Чоловік же – це лідер та провідних, людина, що забезпечує сім’ю та будує кар’єру.

У 2023 році проблематика висвітлення ЛГБТ+ людей в Україні зросла, оскільки багато з них зараз боронять нашу країну від загарбника та досі не мають можливості узаконити своє партнерство, що унеможливлює право на всиновлення спільної дитини, успадкування майна тощо. Ми вирішили дослідити, що українські ЗМІ пишуть про ЛГБТ+ людей зараз.

Проблема гендерної рівності залишається актуальною. Найбільш вразливою статтю у журналістських матеріалах є жінки.  Коріння проблеми здебільшого криється в орієнтації на аудиторію. Попри запевнення редакцій, що вони орієнтуються насамперед на молоде покоління, публікації на гендерну тематику виглядають здебільшого так, наче розраховані на людей старшого віку та консервативних поглядів. Ну і звісно сприяє стереотипізації світогляд самих авторів публікацій.