Війна з Росією вплинула на те, якою бачить Україну міжнародна спільнота. Українські кінорежисери неодноразово звертаються до теми війни у своїх фільмах, особливо зараз, коли потреба відрефлексувати й водночас задокументувати досвід збройного протистояння постала надзвичайно гостро. Кіно це також інструмент, за допомогою якого можна вплинути на сприйняття війни іноземцями — розповісти правду напротивагу російській пропаганді.

Станом на 2024 рік цілком реально нарахувати кілька десятків фільмів українського виробництва про війну, адже для нас боротьба триває вже 10 років. Однак іноземні постановники починають реагувати на цю тему лише зараз: не так активно й масштабно, як вітчизняний кінематограф, і, можливо, не завжди в тому плані, в якому б нам хотілося, але факт залишається фактом. Хтось займає чітку позицію й не боїться говорити прямо, а хтось згадує про все побіжно. Стане зрозуміло з часом, як це змінить загальний образ України в кіно.

Характерні риси України у світовому кіно

До повномасштабного російського вторгнення Україна в іноземних фільмах та серіалах зображувалася небезпечним місцем, де процвітає кримінал, а довкола співіснують бандити та шпигуни. Наприклад, в серіалі “Погануля Бетті” (2006-2010) Україну згадують як країну з низьким рівнем життя. В одній сцені головній героїні, Бетті Суарес, дають крем для омолодження українського виробництва, після якого тіло дівчини вкрилося плямами. А героїня серіалу “Пригоди Ширлі Холмс” (1996-2000) жаліється на своїх українських родичів через те, що їм доводиться постійно надсилати гроші. Також через бідність українка в одному з епізодів шоу “Закон і порядок” (1990-2010) скоює злочини в США, щоб забезпечити свою сім’ю. Одна з останніх на цей момент кінокрадіжок українців переросла в скандал, коли киянка Петра, познайомившись з героїнею серіалу “Емілі в Парижі” (2020-…) на курсах французької мови, пішла з нею в магазин, щоб вкрасти кілька речей зі словами “Люблю все безкоштовне”. Автори серіалу зробили Петру карикатурною провінціалкою, яка поводиться максимально незграбно. Це обурило українську авдиторію глядачів, в результаті чого тодішній міністр культури Олександр Ткаченко надсилав листа Netflix, компанії-виробнику, з несхвальною позицією міністерства щодо образливого зображення українки.

Втім, українські телеканали теж полюбляють висвітлювати українок недалекими, як-от в серіалі “Встигнути до 30”, де одна з персонажок, Люба з Коломиї, не вирізняється інтелектом, постійно регоче та легко підпадає під вплив інших. Подібне стереотипне зображення українських жінок стало наслідком тривалого споживання російських медіапродуктів. Зокрема, в серіалі “Моя прекрасна няня” героїня Віка, яка родом з Маріуполя, працює в родині московського продюсера, вважаючи метою всього свого життя спокусити його та вдало вийти заміж. На основі її приземленості та відвертої безглуздості будується вся комедія, що підіграє російському наративу про “поверхневість” українського суспільства й відсутності можливостей для розвитку без допомоги “великого брата” в образі РФ.

Українці також є невіддільною складовою шпигунських і злочинних протистоянь. Наприклад, у “Перевізнику 3” (2008) герой Джейсона Стейтема рятує доньку українського міністра. Примітно, що в одній зі сцен від дівчини лунає репліка про те, що вона не росіянка — росіяни та українці зовсім різні. У фільмі “Збройовий барон” (2005) розповідають про братів Орлових — торговців зброєю українського походження, яких грають Ніколас Кейдж та Джаред Лето. А у фільмі “Тенет” (2020) агент ЦРУ під прикриттям співробітника спецпідрозділу КОРД бере участь в спецоперації зі звільнення заручників в Київській опері та вилучення рідкісного артефакту.

Не залишають осторонь і Чорнобильську катастрофу, якій, зокрема, присвячено серіал “Чорнобиль” (2019), що виграв 10 статуеток телевізійної премії “Еммі”. Зона відчуження зазвичай постає в ролі місця дислокації потойбічних або інопланетних істот, як це було зображено у фентезі фільмах “Трансформери 3: Темна сторона Місяця” (2011) та “Ліга справедливості” (2017).

Говорячи про більш нішеві фільми, варто згадати спроби іноземних режисерів розповісти про історію України. Під цю категорію підпадають “Вогнем і мечем” (1962) про Івана Богуна та Богдана Хмельницького, які у фільмі стали Юрком Богуном та Богданом Міелінским; “Козаки у вигнанні” (1939), що є екранізацією опери Семена Гулака-Артемовського “Запорожець за Дунаєм”; Оскароносний “Мисливець на оленів” (1978) про діаспору українців в Пенсильванії. Однак, часто кінематографісти не зважають на деталі й уподібнюють українців до росіян, ось чому в “Мисливцях…” під час сцени етнічного українського весілля співають радянську пісню “Катюша”, а запорожці в американській версії “Тараса Бульби” (1962) виконують “Калинку-малинку”.

У 2024 році, в еру диджиталізації та сили геополітичного контексту, такі помилки можуть свідчити про абсолютну байдужість кіновиробників до необхідності дослідити ситуацію глибше.

“Опале листя” (реж. Акі Каурісмякі)

Акі Каурісмякі вважають найвідомішим фінським режисером сучасності. В основному він працює з сюжетами з життя представників робочого класу. Його фільми зняті в мінімалістичному стилі, а персонажі протидіють різноманітним труднощам. “Опале листя” вийшов у 2023 році й розповідає історію випадкового знайомства жінки Анзи й чоловіка на ім’я Холаппа. Вони починають відчувати симпатію одне до одного, але їм не вистачає часу, щоб розібратися у своїх почуттях, через складнощі пошуку роботи. До того ж Холаппа страждає від алкоголізму. Фоном головної сюжетної лінії стає радіо у квартирі Анзи, що повідомляє новини з України. Жінка мовчазно слухає радіо ледь не щодня, дізнаючись про ситуацію на фронті та обстріли росіянами українських міст, зокрема бомбардування пологового будинку в Маріуполі.

У такий спосіб режисер наче дає зрозуміти, що хоч Фінляндія й далеко від бойових дій, проте фіни щиро переймаються подіями в Україні. Частково через те, що країна межує з Росією. В якийсь момент головна героїня фільму починає кричати, не стримуючи емоцій від чергової трагічної звістки. “Опале листя” отримало приз журі Каннського кінофестивалю 2023, а також потрапило в п’ятірку найкращих міжнародних фільмів 2023 року від Національної ради кінокритиків США.

“Не чекайте занадто багато від кінця світу” (реж. Раду Жуде)

Румунський режисер Раду Жуде після здобуття головного призу Берлінського міжнародного кінофестивалю у 2021 році вирішив зняти чорну комедію під назвою “Не чекайте занадто багато від кінця світу”. Розділений на два акти, фільм розповідає про жінку Анжелу, яка їздить по Бухаресту в пошуках героїв для соціального ролика про безпеку на робочому місці. Одночасно з цим глядачеві пропонують нарізку з фільму 1981 року про таксистку Анжелу, яка терпить нахабних клієнтів.

Кінооглядач видання The Guardian назвав фільм “вільним нарисом, що окреслює сучасне життя з різних сторін”. Режисер порушує питання зневажливого ставлення до жінок, актуальних проблем румунської столиці (наприклад, нескінченних заторів) та суспільства, лицемірства великих компаній в плані захисту робітників. Більшість сцен знята так, наче ілюструє звичайні повсякденні розмови про політику, настрої людей чи побутові справи.

В одній з таких розмов згадується й Україна: співрозмовниця головної героїні жаліється на зростання цін на опалення через російсько-українську війну, проте та відповідає, що ціни зростають і на паливо, от тільки не через війну, а жадобу нафтогазових компаній. Анжела також знімає відео в TikTok під виглядом Ендрю Тейта — колишнього кікбоксера, який по завершенню кар’єри почав поширювати в інтернеті мізогінні думки щодо жінок та заклики до вдосконалення життя чоловіка, як сильної та незалежної особистості. Він також прихильник ідей російської пропаганди, тому Анжела, записуючи одне з таких відео, згадує Україну в негативному ключі. Однак вона таким чином висміює Тейта та його прибічників, вдаючись до узагальненого карикатурного зображення.

Фільм здобув спеціальний приз журі на міжнародному кінофестивалі в Локарно й став офіційною заявкою Румунії на премію “Оскар 2024” в номінації найкращий міжнародний фільм.

“Суперсила” (реж. Шон Пенн та Аарон Кауфман)

Американський актор та режисер Шон Пенн підтримує Україну з початку повномасштабного російського вторгнення. Ще до великої війни він планував зняти документальний фільм про Володимира Зеленського — його цікавило перевтілення актора в президента. Однак після подій 24 лютого 2022 року знімальна група покинула Україну, а виробництво фільму поставили на паузу. Втім, Шон Пенн не залишився осторонь протистояння й неодноразово підтримував український народ: став амбасадором фандрейзингової платформи United24, виступав від імені Президента Володимира Зеленського на кінопремії “Золотий Глобус”, а також вручив йому власний Оскар як символ віри в перемогу України.

Врешті-решт Пенн відновив роботу над фільмом, але дещо змінив тему й сфокусувався на боротьбі українців за незалежність. Режисер збирав матеріал не тільки в тилу, але й на передовій, відвідавши Сєверодонецьк під час активних боїв. Він поспілкувався з українськими політиками, зокрема міністром закордонних справ Дмитром Кулебою та мером Києва Віталієм Кличком, військовими, американськими політологами та дипломатами.

Прем’єра кінострічки відбулася на Берлінському кінофестивалі у 2023 році, і публіка в залі аплодувала режисеру стоячи. Проте іноземна преса здебільшого критикувала фільм через те, що попри благородні наміри Шона Пенна він надто зациклюється на собі як першопроходцеві у висвітленні війни, не залишаючи можливості дати належний голос людям, які живуть в Україні та виборюють її право на існування.

“Довгі Роки” (шоуранери Саймон Селан Джонс та Нікола Шиндлер)

Деколи режисери й сценаристи прагнуть пофантазувати та передбачити, як події теперішнього розвиватимуться в майбутньому. В Україні однією з таких спроб є фільм “Атлантида” (2019) від режисера Валентина Васяновича, який розповідає про повоєнний Донбас.

Того ж року спрогнозувати майбутнє вирішили британські кінематографісти, випустивши мінісеріал “Довгі роки”. Серіал розповідає про сім’ю Лайонсів, які живуть наче в підручнику історії. Вони стають свідками різноманітних світових подій й намагаються пристосуватися до них. Наприклад, в Британії прем’єр-міністром стає одіозна політикиня Вів’єн Рук, яка не сприймає дипломатичних формальностей і говорить про все відверто (зокрема про те, що їй байдуже на ізраїльсько-палестинські відносини). Дональд Трамп вдруге виграє вибори в США й наказує вистрілити ядерною бомбою по Хон Ша Дао — штучному острові з військовою базою, який збудував Китай у спірних з Америкою водах. У світі набуває популярності операція по переходу в постлюдину — гіпотетичного виду людини, яка відмовилася від своєї фізичної оболонки й завантажила свідомість у цифровий носій.

Щодо України, то, за вигадкою сценаристів, в країні у 2022 році відбувся військовий переворот, результатом якого стало проведення референдуму про приєднання до Росії. 97% виборців проголосували за, а інші 3% підлягали переселенню. Також нова влада розпочала репресії проти представників ЛГБТ. Через це Англія створює тимчасовий табір для українських біженців, де один з координаторів, Даніель, закохується в українця Віктора.

Безкрайній політ фантазії сподобався глядачам, які підсумували, що “Довгі роки” жорстоко критикують сьогодення з нігілістичним баченням майбутнього, а нищівну сатиру творців шоу доповнює живе почуття гумору. Можливо, український глядач сприйме цей серіал образливо, зокрема через те, що команда проєкту необачно використала відеоматеріали Євромайдану для ілюстрації “військового перевороту”, однак “Довгі роки” не прагнуть принизити Україну чи будь-яку іншу державу, а скоріше продемонструвати те, до якої антиутопії здатні призвести популізм і пропаганда.

“Дипломатка” (шоуранер Дебора Кан)

Прем’єра “Дипломатки” відбулася у квітні 2023 році на платформі Netflix. Серіал у жанрі політичного трилеру розповідає про історію Кейт Вайлер, нового посла Сполучених Штатів у Великій Британії. Кейт немає достатньої кваліфікації для цієї посади, тому що раніше вона працювала на Близькому Сході. Однак на прохання американського президента, жінка вирушає в Лондон зі своїм чоловіком, кар’єрним дипломатом Гелом Валером, щоб зупинити початок війни. Невідомі завдали удару по британському військовому кораблю біля берегів Ірану: спочатку в цьому підозрювали самих іранців, але згодом виявилося, що до атаки може бути причетна Росія.

Хоч головна сюжетна лінія та персонажі вигадані, серіал все-таки ґрунтується на реальній військово-політичній ситуації у світі. Британія прагне помсти, адже на кораблі загинули її громадяни, а США намагаються уникнути відкритої конфронтації з Росією. Оскільки події відбуваються в теперішньому часі, в діалогах неодноразово згадується Україна та російське вторгнення. В одному з епізодів британський прем’єр-міністр виступає з відвертим монологом щодо того, що Європа і США зробили недостатньо, коли Росія напала на Україну. Прем’єр також згадав перший місяць війни, коли міжнародна спільнота довго вагалася щодо посилення санкцій проти Росії, а її війська без будь-яких сумнівів обстрілювали українські міста, зокрема Маріуполь та зону відчуження.

Серіал отримав схвальні відгуки як від критиків, так і від глядачів, а ще номінації на премії “Золотий Глобус” та “Еммі”. Netflix продовжив “Дипломатку” на другий сезон.

“Мільярди” (шоуранер Браян Коппельман)

Перший сезон “Мільярдів” вийшов ще у 2016 році, і за цей час серіал здобув авдиторію відданих фанатів. Сюжет розвивається навколо протистояння прокурора США Чака Роудса та керівника хедж-фонду Боббі Аксельрода. З метою збільшення доходів від інвестицій Аксельрод часто вдається до не зовсім законних методів, що спонукає Роудса розпочати проти нього кримінальну справу.

Окрім головної сюжетної лінії, в серіалі є безліч другорядних персонажів з власними історіями, які в сукупності висвітлюють теми співвідношення сім’ї та роботи, а також стосунки між правоохоронними органами й приватним сектором. Події серіалу відбуваються в сучасності, тому інколи творці вводять в сюжет теми з реального життя, наприклад пандемію COVID-19.

В останньому 7 сезоні, що вийшов у 2023 році, частково згадують про російську-українську війну, але в дещо суперечливому контексті. Аксельрод застав початок російського вторгнення в Європі, де переховувався від американського уряду. Згідно з сюжетом, він допомагав Україні знаходити зброю “деінде”, зокрема дрони Bayraktar та протитанкові ракетні комплекси Javelin, які були вкрай необхідні в перші місяці великої війни. В цьому йому сприяв російський мільярдер, який не розділяв політики Путіна, тому коштом допомоги Україні намагався вибити собі дозвіл на виїзд в США. В одному з епізодів обидва персонажі навіть переглядають відеозвернення Президента Володимира Зеленського, який дякує всім союзникам за підтримку.

_____

Так, інколи Україна в кіно постає не зовсім в тому образі, в якому б її хотіли бачити самі українці. Проте варто зрозуміти, що кожен фільм так чи інакше ілюструє суб’єктивне бачення режисера, яке ми не в змозі змінити. Однак ми в змозі вплинути на загальне сприйняття України у світі шляхом створення якісних кінопродуктів про історію свого минулого та сьогодення. Ми бачимо, що війна розпочала процес руйнації стереотипного образу України, сформованого Росією. Цим моментом варто скористатися, щоб розвинути як власну культуру, так і українську репрезентацію на міжнародній арені.

Святослав Сапєгін, магістрант факультету журналістики ЛНУ ім. Івана Франка

Comments are closed.