Найактивніше російська гендерна дезінформація просуває сексистські фейки про те, що жінки у ЗСУ лише виконують роль «повій для розваг командирів», які нічого важливого не роблять, при цьому «відбиваючи» чужих чоловіків. Вірогідно, що такі наративи російська пропаганда використовує не тільки для того, щоб знецінити та демонізувати українок у війську, а й налаштувати проти них цивільних дружин чоловіків-військовослужбовців. Тобто, знову кінцева мета — розкол українського суспільства та деморалізація.

Під час повномасштабної війни обстріли українських міст стали трагічною реальністю. Щоденні повідомлення про загиблих, поранених і руйнування формують інформаційний простір, у якому робота медіа відіграє ключову роль у розумінні масштабів війни. Атака на Київ у ніч на 31 липня 2025 року стала однією з наймасштабніших за кількістю жертв і руйнувань у столиці. Як українські медіа — загальнонаціональні, регіональні, а також телеграм-канали — висвітлювали цю подію? Чи вплинула столична значимість міста на глибину репортажів? На чому робили акценти різні медіа?

Дуже часто українська культура й все, що з нею пов’язано — це про боротьбу та діяльність всупереч складним обставинам. Тому навіть нині, незважаючи на умови повномасштабного вторгнення, в інформаційному просторі продовжують як з’являтися, так і розвиватися різноманітні медіапроєкти про культуру. Велику частину з них заснували протягом останніх декількох років.

Під час повномасштабної війни обстріли відбуваються щодня. Щодня з'являється інформація про загиблих українських військових та цивільних. Висвітлення реальності війни важливе для розуміння та інформування людей про масштаби серйозності війни сьогодні. І в часи, коли атаки відбуваються як на великі міста, так і на менші. Коли такої інформації стає надто багато, наскільки це впливає на її висвітлення? Чи розміри міста важливі? На чому акцентують увагу видання?

Вони завжди знають «правду» та роздають «дієві поради». Постійно приписують собі по кільканадцять несправжніх освіт, «неймовірний досвід» та нескінченні самопроголошені звання. Мова йде про так званих «фахівців», які часом з’являються в медіапросторі з гучними та впевненими думками на дуже різні теми, галасуючи про свою безсумнівну «експертність». Але як відрізняти справжніх спеціалістів від псевдоекспертів, якщо останнім часто вдається переконати сотні тисяч людей у власних фейкових регаліях?

Скандали сексуального характеру давно стали частиною медіа-ландшафту. Та якщо раніше їх сприймали як сенсаційні подробиці для жовтих заголовків, то сьогодні дедалі більше журналістів намагаються говорити на цю тему серйозно, зокрема в контексті сексуального насильства, етики та права. У цьому розрізі новини можемо поділити на дві окремі теми: публічні (або гучні) скандали та локальні (в регіонах або закладах освіти). Також розглянемо, які медіа досі експлуатують тему в стилі клікбейту.

У сьогоденні сфера літератури та книговидання не змогла б існувати без активного висвітлення в медіапросторі. В Україні про книжки пишуть та знімають як блогери й звичайні користувачі, так і професійні медіа, про які розповідаємо у добірці.

«Чи доречний взагалі зараз розважальний контент?» ― запитання, яке нині постійно викликає активні суперечки в різних колах. До повномасштабної війни матеріали про подорожі були одними з найпопулярніших серед розмаїття інфотейнмент-контенту (від англ. «information» ― інформація та «entertainment» ― розваги; стиль подачі певної інформації в розважальній формі). Та про які мандри та розваги може йти мова, коли щодня в стрічках новин та реальному житті ми спостерігаємо за кривавими діями росії? Але все не так очевидно: навіть тревелінг-формат реагує на умови та потреби нашого часу, залишаючись затребуваним серед української авдиторії.

США та інші західні партнери не просто фінансували українські медіа — вони інвестували в стійкість. І сьогодні ці інвестиції під загрозою знищення. Поновлення фінансування — не жест доброї волі, а стратегічна необхідність у глобальній боротьбі з авторитаризмом і дезінформацією.

Дискримінація жінок у медійних матеріалах часто є способом легкої монетизації через привернення уваги, сенсаційність та підсилення стереотипних суспільних ролей. Такий підхід порушує етичні норми журналістики та дестабілізує механізми захисту жінок, підтримуючи токсичні наративи про перевагу однієї частини людства над іншою.