В епоху великих даних (Big Data) традиційні методи журналістики часто виявляються безсилими перед масивами інформації, яку необхідно опрацювати для викриття складних схем. Якщо раніше розслідувачі витрачали місяці на ручне вивчення документів, то сьогодні на допомогу приходять технології штучного інтелекту (ШІ) та машинного навчання. Впровадження алгоритмів у редакційні процеси — це не спроба замінити людину, а спосіб розширити її можливості, делегуючи машині монотонну роботу з пошуку прихованих закономірностей.

Навряд чи у своїх текстах українські журналісти назвуть американця Пітера — Петром, а поляка Анджея — Андрієм. Це ж очевидно: імена іноземців підлягають транслітерації і не перекладаються. Проте щойно йдеться про діячів з Росії, у стрічках українських новин починається дивне зближення: «Владіміри» стають «Володимирами», а «Алєксєі» — «Олексіями». Англійські, польські чи французькі імена ми транслітеруємо. Російські ж — перекладаємо, фактично українізуючи їх. Чому українські медіа досі керуються правилом, яке штучно зближує нас із ворогом, і хто з редакцій вже наважився на бунт проти застарілої норми правопису?

У системі сучасних українських медіа регіональна журналістика довгий час сприймалася як вторинна порівняно із загальнонаціональними виданнями. Проте досвід львівської розслідувальної агенції NGL.media (до ребрендингу — «Наші гроші. Львів») довів зворотне: глибока експертиза в роботі з даними на місцевому рівні може мати загальнодержавне значення. Використовуючи інструменти дата-журналістики, редакція зуміла перетворити моніторинг локальних закупівель та земельних рішень на ефективний механізм громадського контролю, що став прикладом для розслідувачів по всій країні. 

Згідно з дослідженням USAID-Internews за 2024 рік, 73% українців отримують новини з Telegram. Месенджер фактично монополізував український інформаційний простір, витіснивши класичне телебачення та сайти традиційних медіа. Швидкість подачі інформації та відсутність жорсткої модерації зробили його максимально зручним для читачів. Проте ці ж характеристики перетворили Telegram на ідеальний майданчик для проведення інформаційно-психологічних операцій (ІПСО).  

Робота репортера-розслідувача в сучасних умовах за останні кілька років суттєво змінилася. Якщо раніше для викриття злочину на державному рівні були критично необхідні фізичні свідки, інсайдерські документи з кабінетів чи безпосередній виїзд на місце подій, то сьогодні левова частка аналітичної роботи може відбуватися за монітором. Відкриті дані (Open-Source Intelligence, або OSINT) перетворилися на фундаментальну базу доказової журналістики, а цифрові сліди, які залишають військові або цивільні у соціальних мережах, часто працюють ефективніше ніж класичні методи збору інформації.

Як висвітлювати сексуалізоване насильство, коли немає вироку, але є свідчення, скріншоти й суспільний резонанс? Під час воркшопу від Гелен Шульте студенти факультету журналістики ЛНУ ім. Івана Франка неочікувано для себе опинилися в ролі редакційних команд.

Мальописи української воєнної історії — трохи незвичне для України явище, до якого досі ставляться з пересторогою. «Його дивляться чи читають», «він серйозний чи смішний», «це ще журналістика чи вже ні», «а для дітей чи для дорослих». Та й знамените «не на часі» не втрачає своєї актуальності. А в цей момент українська комікс-журналістика вже підкорює відомі видання, зокрема The New York Times, The Washington Post, The Economist, щоб привернути увагу світу до України. Та чи є в неї шанс здобути таку ж популярність удома?

Як для маловідомої, трохи специфічної форми журналістики, журналістика коміксів має досить гостросюжетну історію. Зокрема Смурфиків створили як політичну сатиру, одним коміксом намагалися зупинити геноцид, іншим випадково спровокували скандал у Польщі, на сатиричну газету напали за пост у Twitter, а карикатуристу довелося тікати з країни через образу президента. Отож, комікси в журналістиці це не про супергероїв, але про спроби привернути увагу до важливих, страшних чи заборонених тем, коли цього не робили традиційні медіа.

Щодня мільйони користувачів відкривають сайт та застосунок The New York Times не тільки заради новин, а й для того, щоб пограти. Перший кросворд у газеті опублікували ще в 1942 році, а у 2022 році видання ухвалило доленосне рішення, придбавши просту гру Wordle. Сьогодні одне з найвпливовіших медіа світу трансформувалося ледь не в ігрову компанію, де саме головоломки є двигуном фінансового виживання. Як престижна газета почала заробляти на іграх?

Як за допомогою публічних даних журналісти викрили продаж гуманітарних авто чи відшукали правдиву вартість задекларованої квартири — сьогодні OSINT-розвідка є невід'ємною частиною в розслідуванні злочинних схем через можливість ефективно, більш-менш безпечно та частково безкоштовно збирати докази з відкритих джерел, навіть якщо деякі з них мають обмежений доступ до інформації.