Детектор Медіа фактично став еталоном медіакритичної журналістики України, отримавши за все своє існування щонайменше шану серед аудиторії й колег. Але як і кожна людина, яка протягом своїх років життя стикається з неодноразовими погрішностями, так і медіакритичні ресурси не є ідеальними, хоч і вважають себе птахами, які літають вище над усіма іншими виданнями.

Та всі знають: чим вищий політ, тим болючіше потім падіння. Тим паче якщо мова йде про Детектор Медіа, який через свою рубрику «Критика» одразу після успішного приземлення постає перед імпровізованим медіакритичним судом.

Звинувачення 1. Безпідставна пиха на тлі лінощів

З підбором тем авторів у частині «Критика» з одного боку все зрозуміло, адже немає сенсу критикувати те, що є неактуальним. Однак є одне але:  часто актуальними для тутешніх авторів є не надто інтелектуальні проєкти, розраховані для масового вжитку. Будь-яка пересічна людина, навіть якщо вона є споживачем такого контенту, десь на інтуїтивному рівні розуміє, що тут немає теми для обговорення.

Складається таке враження, що критичні оглядачі Детектор Медіа навмисно зациклюються на тому, щоб викладати схожу критику на схожі між собою проєкти, аби мати певну перевагу над ними. І це вже перетворилось у своєрідний рефрен: як тільки у просторі виходить те, що цілком може стати мемом у мережі, редакція одразу ж намагається на цьому хайпанути.

Ба більше, навіть якщо автори «ДМ» й беруть до уваги черговий «політ уяви» українських творців, то в результаті у них виходить не надто завершений матеріал.

Наприклад, 1 листопада 2024 року вийшов 13 сезон романтичного реаліті-шоу «Холостяк». Наступного дня у рубриці «Критика» редакція випускає матеріал «Терен та амазонки: що відбувалося у першому випуску шоу «Холостяк»», написаного під егідою журналістки Ірини Валюк-Антонішеної. Зі заголовка очікуємо, що клацнувши на лінк, ми отримаємо ґрунтовний текст, в якому нам розкажуть як знімальна команда розпочала 7-годинний ефір. Насправді ж, отримуємо неякісну роботу: якщо читати його не переглянувши першого випуску, можна не зрозуміти про що йде мова – все надто поверхнево. Ба більше: авторка вирішила зробити акцент на учасницях, давши певну характеристику кожній, а це мало стосується критичної статті.

(Джерело: Детектор Медіа)

Цей момент переростає у наступний «гріх»  – жага до принижень.

Звинувачення 2. Знеславлення

Автори “Критики”, вочевидь, опанували такий собі жанр критики: підбирати слова, які прозвучали б максимально пафосно і яскраво, й з їхньою допомогою зводити нанівець об’єкт дослідження.

Приміром,  у матеріалі «Серіал «Містер і місіс Малишки»: все пізнається у порівнянні» авторка Марія Спалєк дуже сміливо описує власні враження від перегляду нового серіалу від 2+2, підбираючи цікаві метафори:

(Джерело: Детектор Медіа)

Такі епітети про суть об’єкту критики говорять небагато. Можливо, це такий особливий стиль і фішка рубрики «column». Але навіть якщо й так, то краще десь зазначити, що матеріал – це лише слова автора. У «ДМ»  є рубрика «Експертна думка», тож, мабуть, доречніше тексти, які більше схожі на оціночні роздуми, відправляти туди, щоб у читача не складалось хибного враження про критику загалом.

 Звинувачення 3. Недотримання слова

Вікіпедія каже про Детектор Медіа таке: «Важливою складовою «ДМ» є також аналіз і критика роботи вітчизняних ЗМІ з метою підвищення якості їхнього продукту, а також сприяння медіаграмотності широких верств населення”.

Але «Детектор Медіа»  зазвичай лише обмежовується відвертим описом, а про аналіз побаченого/прочитаного (чому це було класно/погано) або ж про поради щодо покращення роботи в їхніх матеріалах не йдеться.

І це також можна підтвердити прикладом. Матеріал ««Найкраща оселя» на ТЕТ: шоу про ремонт і дизайн для любителів подивитися, як живуть сусіди» вже згадана авторка Ірина Валюк-Антонішена закінчує так:

(Джерело: Детектор Медіа)

У висновку бракує самого «висновку». Кінцеве речення «Тобто любителям подивитися, як живуть інші люди, воно сподобалося»  взагалі не вказує ні на що, навіть гірше: негативний насмішкуватий тон лише засуджує глядачів програми «Найкраща оселя», і аж ніяк не характеризує сам проєкт. Навряд чи такі формулювання допоможуть користувачам бути медіакритичним.

 Індульгенції є місце

Звісно, підсумувати усі старання авторів «Критики» Детектора Медіа можна у їхньому ж стилі, й сказати так: симбіоз критичних статей цього видання виглядає так, наче під час танцю стається курйоз, коли один із танцюристів гепається посеред сцени, але вдає, ніби все так і має бути, й продовжує виступати. Та фальстартувати не варто, адже ДМ все ж таки має й свої плюси, яких значно більше ніж мінусів, а рубрика «Критика» є ложкою дьогтю у діжці меду.

Скажімо, частина «Моніторинг» є напрочуд хорошою можливістю простежити усю пропаганду, яку випускає в інформаційний простір держава-агресор. Також приємно і корисно читати всі статті зі заголовком «Про що говорили в етері…» : по-перше, вони коротко і детально розповідають про все, що було у програмі певних телеканалів (перегляд яких видається нецікавим пересічному громадянину України), і по-друге, вони таким способом створюють хроніку вітчизняних медіа.

Новинна стрічка Детектору Медіа  тішить не менше. Кепських новин і без того не бракує, тож нехай у читачів залишиться принаймні хороше враження від того, що можна забути про клопоти й почитати щось на інші теми, які начебто пов’язані з війною, а водночас не такі важкі.

Та й навіть сама колонка «Критика» є осередком бруду лише наполовину. Автори все-таки стараються наповнити її політично-соціальними сенсами, піднімаючи такі болючі теми як адаптація ветеранів до мирного життя, опір цивільних людей на окупованих територіях та інші складності війни.

Вирок

Детектор Медіа звісно можна вважати одним із стовпів медіакритики в Україні, адже їхній контент несе більше користі, аніж шкоди. Але це не тріумф, а середньостатистична спроба виокремитись з рангу інших ресурсів.

На чому варто наголосити: Детектор Медіа зазвичай є джерелом, яке подають як приклад студентам-журналістам. Оскільки новоприбулі охочі навчитись азів медіакритики не завжди без досвіду можуть збагнути, що саме повинна тримати у руках Феміда згаданого жанру, то дотримання стандартів якісної журналістики є надто важливим, аби стабільно ним нехтувати.

А більш досвідченим читачам завжди варто аналізувати поданий матеріал крізь призму власних міркувань і знань, щоб не створювати собі єдиноправильних ідолів – й мова йде не лише про Детектор Медіа.

Марта Костирко, студентка факультету журналістики ЛНУ ім. Івана Франка

Comments are closed.