Вибухи, картини смерті, крики про допомогу, сльози – це реалії українців після 24 лютого. Та ці реалії потрібно показати усьому світові в повному обсязі. Передати увесь жах, щоб навіть в них, за тисячі кілометрів, стигла кров у венах. Але жоден текст не передасть жахів війни так, як це зробить фото. Саме тому у війну вступили фотожурналісти, які ризикують своїм життям та роблять кадри, які неможливо забути.

Їм важко морально та фізично. Вони стикаються з жахливими ситуаціями, але продовжують робити свою роботу. Як саме їм це вдається – розкажемо далі.

“Є люди, які не вірять телебаченню чи не мають часу читати всі новини. А от через світлини можна швидко і повною мірою переконатись у варварській позиції окупантів”, – розказує фотожурналіст Максим Козменко, який з Чернівці поїхав прямо до Харкова, де велись активні бойові дії.

І ми бачимо, що це працює, адже світлини наших фотографів підхоплюють світові медіа та публікують на шпальтах своїх видань.

«Це дуже важливо ось так їздити і показувати справжнє лице трагедії. Це наша робота, і люди мусять бачити без фільтрів істину. І хай весь світ про це знає», – додає фотограф.

І їм це вдається, адже фотографії російсько-української війни настільки вразили світ, що 22 роботи українських фотографів увійшли в “100 найкращих фотографій 2022 року” за версією журналу Time.

І звісно ж це мотивує фотографів працювати більше, працювати краще аби світ побачив їхні роботи та правду про війну.

«Це документування звірств російських військ. Важливо їздити і показувати. Мій репортаж навіть вийшов на шпальтах «Газети польської». Я і надалі буду шукати змоги відвідати регіони максимально наближені до лінії фронту. Я відчуваю свою відповідальність, аби не сидіти і чекати, а бути причетним до творення історії. Через фотоапарат я комунікую зі світом. Наслідки війни – це потрібно показувати. Але що важливіше – це реанімоване життя і піднесений український дух. Бути там і побачити згорьованих людей і їхні очі, сповнені віри у майбутнє – дорого вартує», – говорить Максим Козменко.

Ми можемо лише уявити, яку сміливість мають наші журналісти, адже за час війни загинуло щонайменше 39 медійників. Та це не зупиняє їх їздити на схід та фільмувати жахи війни.

Окрім моральної складності роботи виникає й матеріальна, адже праця в екстремальних умовах часто шкодить техніку і покупка нової є дуже дорогою в наші дні. Та тут на допомогу приходять наші західні партнери. Ось до прикладу штаб-квартира ЮНЕСКО опублікувала звіт «Перед лицем війни. Рік дій в Україні», в якому зазначила, що одним із їхніх завдань є забезпечення безпеки воєнних журналістів, а отже 160 журналістам надали гранти в розмірі 600$ для закриття професійних потреб. Окрім того, виділили десятки бронежилетів для безпеки журналістів.

Окрім матеріальної допомоги до України приїжджають іноземні журналісти, щоб ділитись досвідом в воєнній фотожурналістиці. До прикладу британський воєнний журналіст Пол Конрой, який за час своєї роботи побував на 25 війнах і зараз приїхав до нас, щоб ділитись досвідом.

«Ми просто подумали, що має бути щось, що ми можемо зробити, аби тренувати людей. Знаєте, у нас багато досвіду на передовій. Так що ми старалися потрапити в Україну, щоби навчити людей, навчити їх базовим навичкам, як вижити на передовій. А також навчити деяким журналістським навичкам — як робити базові речі безпечно, а також провести для них тренінги з основ тактичної медицини, які також могли би бути корисними. Я перебуватиму тут стільки, наскільки у нас вистачить фінансування, щоби продовжувати тренувати людей. Я хочу передати невеличку частину мого досвіду на передовій.» – розказує в інтерв’ю Пол.

Таких як Пол Конрой – багато. Адже ми бачимо безліч видань, які відправляють своїх журналістів до України, аби на власні очі побачити звірства рф та задокументувати це. Детальніше про деяких з них можна дізнатись в проекті «Україна очима іноземних журналістів» .

Але судячи з усього, ми бачимо і розуміємо, якою важливою є фотожурналістика зараз. Тож поки в Україні та світі є такі відважні люди – росія не виграє цю війну, як би вона не старалась приховати своїх злочинів. І в заяви по типу «Це фейкові фото. Це фотошоп.» – вже не вірять і самі росіяни, а все завдяки талановитим фотожурналістам.

Марія Сікора, студентка факультету журналістики ЛНУ ім. І. Франка

Comments are closed.