Ще два стовпи, на які спирається журналістика повсякчас, змінюються у час війни. Схоже, основним стандартом стає «не нашкодь»

Професійні стандарти є базовою умовою якісного виконання будь-якої роботи, адже неможливо створити хороший продукт без дотримання технологій виробництва. Те саме стосується й створення інформаційного продукту. Дотримання стандартів журналістики дає людям, які передають інформацію, право називати себе журналістами, і це відрізняє їх від блогерів, пропагандистів чи просто дописувачів в інтернеті.

У сучасних журналістських матеріалах рідко натрапиш на відверто расистські та ксенофобні слова на кшталт «негр» чи «жид». Проте, чи всі українські медіа знають, як правильно звертатись до людей різного етнічного походження, людей із захворюваннями, інвалідністю та до представників ЛГБТ-спільноти?

Усі ми любимо кіно, проте не всі можемо критично, а головне фахово оцінити конкретну картину, її творців чи подію у світі кіномистецтва. Це завдання професійних кінокритиків, які на відміну від пересічних інтернет-критиків сповідують журналістські стандарти та намагаються дотримуватись об’єктивності. Сьогодні в Україні якісну кінокритику можна знайти не лише у спеціалізованих, а й у суспільно-політичних виданнях, блогах та навіть на ресурсах іншого мистецького спрямування. Розглянемо декілька прикладів.

На прикладі українських редакцій «Deutsche Welle», «Радіо Свобода» та ВВС розглянемо, як висвітлюють вакцинацію ресурси, що намагаються дотримуватися високих журналістських стандартів у цій непростій темі.  

Онкологічні захворювання є однією з найбільш поширених причин смерті в світі, тож не дивно, що в медіа можна знайти достатньо дописів, присвячених «боротьбі людей з цією недугою». Як саме зображають онкопацієнтів в українських медіа та чому акценти на "боротьбі" і "героїзмі" не завжди доречні, спробуємо з’ясувати.

Медіа висвітлюють історію. Це факт. Чи медіа висвітлюють історію цікаво? Це хороше питання. Чи висвітлюють медіа історію правильно? Це ще краще питання. Від якості журналістських матеріалів на історичну тематику безпосередньо залежить кілька факторів: по-перше, рівень обізнаності аудиторії, по-друге, рівень розуміння конкретної історичної теми читачем після прочитання журналістського тексту. Важливо, щоб обидві функції було виконано. Чи дають собі раду з ними українські медіа, спробуємо з’ясувати.

Не випадково більшість студентів-першокурсників на кафедрах і факультетах журналістики, з якими мені досі доводилося спілкуватися про причини їхнього вибору саме цього фаху, відповідали мені як переконані ідеалісти. І схожі вони тут більше на Вудворта і Бернстайна, аніж на тих редакторів, які передусім пишаються трафіком аудиторії на свої інформаційні ресурси.

Існує стереотип, що сатира та іронія в ЗМІ неодмінно пов’язані з маніпуляцією. Адже це оціночні судження, які є неприпустимими у професійній журналістиці. Проте це не завжди так: гумор може піднімати проблему та розкривати її глибше і навіть коректніше, ніж звичний журналістський матеріал.

Історія – це невичерпне джерело тем та героїв для журналіста, а історія України – це ще й факти, овіяні міфами, забуті персонажі і нерозказана правда, яку приховували роками. Пам’ятаю, як ще в школі чекала вихідних, щоб переглянути новий епізод тоді улюбленої програми «У пошуках істини». Журналіст В’ячеслав Гармаш проливав світло на таємні сторінки історії. Цікаво, що згодом канал СТБ, який був виробником цієї програми вилучив всі україномовні епізоди з власного Ютуб-каналу і залишив тільки російськомовні версії епізодів. Але цю тему ми залишимо на потім, а нині спробуємо знайти україномовні видання, які пишуть чи розповідають про історію зрозумілою для кожного мовою.