Онкологічні захворювання є однією з найбільш поширених причин смерті в світі, тож не дивно, що в медіа можна знайти достатньо дописів, присвячених «боротьбі людей з цією недугою».

Як саме зображають онкопацієнтів в українських медіа та чому акценти на “боротьбі” і “героїзмі” не завжди доречні, спробуємо з’ясувати.

 Коротко, що ми уже знаємо

• Рак – одне з найважчих захворювань сьогодення. Найбільш поширеними формами (за кількістю випадків) є рак молочних залоз, легенів, кишечника, шкіри та шлунку.
• За даними Всесвітньої організації охорони здоров’я (ВООЗ), за 2020 рік від раку в світі померло приблизно 10 млн людей. Однією з причин такої високої смертності, зокрема в Україні, є виявлення злоякісної пухлини на надто пізніх стадіях, а також неможливість діагностики та належного лікування, або переривання лікування.
• Україна, як і більшість країн, що розвиваються, входить в число держав з високим рівнем захворюваності на рак. Приблизно 140 тис. українців щороку отримують онкологічний діагноз, із них 65 тис. щорічно помирають.

Тему онкологічних захворювань у ЗМІ обговорюють досить активно. Наприклад, в статті з українського Vogue  виділили формулу перемоги над раком: рання діагностика – ефективне лікування – психологічна підтримка. Також у статті неодноразово згадували про Фонд Ріната Ахметова.

Зазвичай підтримка з боку медіа найчастіше проявляється у два способи. Це:

• допомога збору коштів на лікування;

Приклади:

1) допис із сайту «ТСН» ( на сайті існує окремий розділ «допомога», в якому користувачі можуть переглянути дописи про людей, яким необхідна матеріальна та фінансова допомога);

2) допис із сайту газети «День»;

3) допис із сайту «Захід.нет».

• висвітлення людей як героїв, які щодня борються за своє життя.

І тут постає питання: чи є героїзація онкохворих вдалим способом психологічної підтримки та коректним зображенням людини?

В українському медіапросторі (та і в повсякденному житті) заведено героїзувати людей, яким, так чи інакше, довелося в своєму житті мати справу з раком. Це не лише онкопацієнти, але й їхні родичі, друзі, а також люди, що жертвують та займаються збором необхідних коштів. Особливо часто можна знайти дописи про хворих дітей.

Наприклад: допис із «Захід.нет» за 4 червня 2021 року, в якому йдеться про збір іграшок для дітей у львівській лікарні. У дописі зазначено, що хвора дівчинка «мужньо проходить усі процедури», а «підтримка та бойовий дух» батьків хворого хлопчика «додають йому оптимізму». Таким чином, дітей виставляють справжніми героями, однак, зважаючи на їхній вік, виникає запитання: а чи вони узагалі розуміють, що з ними відбувається?

Багато матеріалів написано так, щоб викликати жаль у читача, який відкриває для себе історію людини, що хворіє на рак, і захоплення, коли він дізнається, що хтось досягнув ремісії або ж когось підтримують.

Наприклад: випуск ТСН за 11 жовтня 2021 року:

“До нього (колишнього чоловіка) телефонувала і просила вибачення, що я захворіла”, – так розповідає про відсутність підтримки онкопацієнтка Юлія.

“Це – стимул. Підтримка дає сили боротися!” – також поділилася своїм досвідом інша жінка – Марина, яку протягом усіх п’яти років, що вона хворіє, підтримує чоловік.

Висвітлення прикладу Юлії спрямоване на те, щоб її пожаліли, а Марини, щоб нею та її чоловіком надихнулися. Але чи доцільно зображувати когось таким чином, щоб викликати жаль?

Зображення у медіа людей, у чиєму житті з’явився рак, сильними та мужніми не є чимось негативним, але і не завжди доречним.

Кожен журналіст, який, так чи інакше, у своєму дописі зачіпає тему здоров’я конкретної людини, або ж смерті через хворобу, повинен дотримуватися стандартів журналістської етики.

 Як правильно писати про рак

В одній із публікацій на «Українській правді» наведено кілька правил як писати та говорити про рак:

– замість слів «онкохворий» та «онкохвора» вживати «онкопацієнт» та «онкопацієнтка», адже не кожна людина є хворою, але може перебувати в стані ремісії. Саме слово «хворий» може образити, оскільки його вживання передбачає те, що ви пишете про хворобу, а не про конкретну людину, таким чином принижуючи її;

–  не пишіть про онкологію як про недугу, бо це не хвороба, а наука. Неправильно вживати слово «онкологія» замість конкретного діагнозу лише через те, що воно знайоме ширшій аудиторії;

– варто писати  «досягнути ремісії», а не «перемогти рак». Ремісія – це етап після пройденого лікування, коли в організмі вже не виявлено ознак хвороби. Однак онкологічні хвороби вважають хронічними, тому писати, що хтось «переміг» чи «поборов» рак неправильно з огляду на те, що завжди існує ризик рецидиву;

– не називайте діагноз надто емоційними словами на кшталт смертельний, жахливий, невиліковний, а краще вживайте конкретну назву онкологічний. Виявлений на ранніх періодах рак є цілком виліковним, якщо використовувати три методи: хірургічне втручання, променеву терапію та терапевтичне лікування. Тому немає потреби формувати стереотип про «жахливу невиліковну хворобу, від якої немає жодних ліків і жодного порятунку»;

– і найголовніше – називайте речі своїми іменами. Не потрібно писати, що хвороба виникла нізвідки («як грім серед ясного неба…»), бо насправді існує низка причин виникнення раку. Не робіть акцент на безпомічності лікарів, якщо пацієнт вчасно не звернувся по допомогу, або ж не отримав її з інших причин, непов’язаних із діяльністю медиків. Не зосереджуйте увагу на якомусь одному конкретному препараті, який начебто допоміг пацієнтові, адже здебільшого лікування є комбінованим. Також уникайте використання стокових, недоцільних та занадто оброблених фотографій та відео.

Катерина Лановенко, студентка факультету журналістики ЛНУ ім. І.Франка

Читайте також:

Борітеся – поборете: що не так із публікаціями про онкологію

Comments are closed.