В інформаційному просторі, особливо у соціальних мережах, можна зустріти контент та коментарі, що ставлять під сумнів авторитет жінок у політиці, журналістиці, військовій сфері тощо; а ще — безліч «жартів», у яких українок висміюють через різні причини, повʼязані з війною.

У січні 2022 року на сайті Фонду Гайнріха Белля опублікували матеріал «Що таке ґендерна дезінформація», у якому йдеться про те, що багато жінок, особливо медійних та впливових, постійно піддаються онлайн-дезінформації та булінгу. «Гендерно-обумовлена ​​дезінформація паралізує репрезентативність демократичних інституцій та становить загрозу безпеці, оскільки онлайн-домагання іноді можуть провокувати офлайн-агресію. Ця практика має ефект придушення практично половини населення світу, оскільки жінки схильні ухилятися від розмови, цензурувати себе та уникати кар’єри в політиці та інших професіях, де домінують чоловіки», — стверджує авторка Марія Джованна Сесса.

У 2023 році ГО «Жінки в медіа» підготувала дослідження про гендерну дезінформацію щодо українських журналісток, яке свідчить про те, що такий інструмент є однією із недооцінених загроз під час війни. Даних і статистики щодо характеру та меж явища гендерної дезінформації в Україні наразі немає, що, на думку авторок дослідження Лізи Кузьменко та Лариси Компанцевої, свідчить про непомітність цієї важливої теми.

Також, за висновками цього дослідження, росія використовує стратегію гендерної дезінформації в Україні, щоб примусити активних журналісток замовчати та сформувати негативне уявлення про гендерну рівність і роль жіноцтва в українському суспільстві.

Який вигляд має гендерна дезінформація?

 «Ми розглядаємо гендерну дезінформацію, як підмножину жіноненависницького жорстокого поводження з жінками та насильства проти них, як неправдиві або оманливі гендеровані та сексуалізовані наративи, часто з певним ступенем цілеспрямованості та координованості з метою запобігти участь жінок у публічній сфері та нашкодити їх репутації», — йдеться у згаданому дослідженні ГО «Жінки в медіа».

Найчастіше дезінформаційні кампанії проти медійних жінок використовують «завчені» тактики:

• Публікація неправдивої сексуалізованої інформації, зображень і відео, що порушують «прийнятну» поведінку для певного гендеру в суспільстві згідно з соціальними уявленнями;
• Публікація відредагованих зображень, відео, мемів для дискредитації або висміювання;
• Використання автоматизації (ботів) для підсилення таких атак.

Центр глобальної взаємодії (Global Engagement Center) Державного департаменту США в 2023 році оприлюднив бюлетень «Гендерна дезінформація: тактики, теми та тенденції іноземних зловмисників», який підтверджує, що такою стратегією користуються і державні, і недержавні іноземні субʼєкти для того, щоб змусити жінок мовчати, перешкоджати їхньому політичному дискурсу в інтернеті та сформувати певне ненависне уявлення про стать і роль жінок у демократичних суспільствах: «Кінцева мета гендерної дезінформації — перешкодити здійсненню свободи слова та підірвати демократію».

 Недолугі жарти — важливий інструмент для російської гендерної дезінформації

 «Українки тікають за кордон тільки заради соціальних виплат та іноземних наречених» чи «українські біженки — невдячні легковажні жінки, які відбивають чужих чоловіків» — популярні наративи, які часто використовує російська пропаганда в соцмережах у вигляді «жартів».

Ще з початку війни почала зʼявлятись такого роду дезінформація, яка дискредитує жінок, що вимушено покинули свої домівки. Мета такого «гумору» — очевидна: показати українок, які живуть за кордоном, корисливими, легковажними та підступними — такими, яким не можна довіряти.

Таким чином пропагандисти намагаються викликати вороже ставлення до біженок як серед мешканців країн, які їх приймають, так і серед тих українців та українок, які проживають на території Батьківщини після початку повномасштабного вторгнення. Розкол українського суспільства — це надзвичайно важлива мета для російської пропаганди, тож змусити народ сваритися між собою — ще один важливий крок для її досягнення.

Знецінення та демонізація жінок у лавах ЗСУ

Гендерна дезінформація про жінок у війську працює на абсолютне знецінення внеску українок у боротьбу. З одного боку — існують наративи про «слабкість та відсутність користі» жінок у ЗСУ, які активно ширяться у мережі, керуючись сексизмом та радянськими патріархальними установками щодо армійського устрою. Ще протягом перших років від початку АТО жінки могли працювати у ЗСУ лише на тих посадах, які передбачають здебільшого догляд і обслуговування бойових посад, тобто бути медсестрами, працівницями їдальні, телефоністками, швачками, але не могли бути гранатометницями, кулеметницями, дресирувальницями службових собак і навіть перекладачками. При цьому до 2016 року жінки все одно працювали на бойових посадах, не маючи належної видимості: без юридичного визнання та відповідної зарплатні й винагород.

За даними гендерної радниці Збройних сил Оксани Григорʼєвої, станом на серпень 2025 року в лавах української армії служить близько 100 тисяч жінок на найрізноманітніших посадах. Незважаючи на це, досі побутують шкідливі стереотипи та наративи про слабкість та недоречність жінок у Збройних силах.

Найактивніше російська гендерна дезінформація просуває сексистські фейки про те, що жінки у ЗСУ лише виконують роль «повій для розваг командирів», які нічого важливого не роблять, при цьому «відбиваючи» чужих чоловіків. Вірогідно, що такі наративи російська пропаганда використовує не тільки для того, щоб знецінити та демонізувати українок у війську, а й налаштувати проти них цивільних дружин чоловіків-військовослужбовців. Тобто, знову кінцева мета — розкол українського суспільства та деморалізація.

Активні українські журналістки — постійна мішень російської гендерної дезінформації

За даними згаданого дослідження ГО «Жінки в медіа», воєнних кореспонденток російська пропаганда часто хоче виставити як «агенток СБУ», «проституток» та «ескортниць». Наприклад, таке писали російські видання про журналістку Ірину Сампан (дані та скриншоти з дослідження):

Також у 2023 році поширювалась гендерна дезінформація щодо воєнної журналістки онлайн-медіа «Заборона» Поліни Вернигор. Вона отримувала погрози в Telegram, де її називали «ліволібералкою», «зрадницею» та «проруснявою шльондрою». Також один із анонімних телеграм-каналів публікував погрози про те, що журналістка «має бути готовою відповідати за свої слова», звинувативши її в «лівацтві» та підтримці ЛГБТ-спільноти. Тут  використали доксинг, намагаючись опублікувати начебто персональні дані Поліни.

Такі випадки підтверджують, що основна мета гендерної дезінформації — примусити жінок мовчати, зробити їх невидимими. Російська гендерна дезінформація дестабілізує суспільство, намагаючись розколоти його, розпалити ненависть до активних українок. Також згадані наративи виправдовують існування сексизму, дискримінації та утисків, посилюючи культуру булінгу та насильства.

Анастасія Каднікова, студентка факультету журналістики ЛНУ ім. Івана Франка

Comments are closed.