Представленість жінок у медіа та теми, в яких вони фігурують, завжди віддзеркалювали актуальні події в країні. Особливо з початком російсько-української війни, зростання кількості військовослужбовиць у війську вплинуло на їхнє відображення у матеріалах.

Однак, попри це, також спостерігається зменшення присутності жінок та їхніх поглядів у медіасередовищі, зокрема щодо теми війни. Лише 17 відсотків експертних коментарів у медіа нині надають жінки – вказує соціологія.

Натомість на перший план вийшли військові, які є здебільшого чоловіками. Тому залишається актуальним питання, чи взагалі чути голоси військовослужбовиць в інформаційному просторі? А якщо і чути, то що саме?

Недолік медійної сфери

Останні дослідження Інституту масової інформації показують, що жінки займають лише 22,5% у матеріалах онлайн-медіа, тоді коли чоловіки становлять 77,5%. Водночас найвищі показники з дотримання гендерного балансу демонструють “24 канал” (42%) та “ТСН” (47%).

Однак виявляється, що такий відносно високий показник присутності жінок у публікаціях не вказує на їхню інформаційну цінність. Оскільки такі матеріали часто мають виражені ознаки сексизму.

Стосовно українських військовослужбовиць, то їхня присутність у медіа завжди була досить не видимою. Це підтверджують попередні дослідження “ІМІ”. Приміром, до початку повномасштабного вторгнення лише 5% згадок у медіа стосувалися жінок у війську, тоді як решта 95% відносилися до військових чоловіків.

Щодо сьогоднішньої ситуації, згідно з даними “ІМІ”, єдиними коментарями, що фіксуються є лише експертні висловлювання керівниці пресцентру ОК “Південь” Наталії Гуменюк. Ба більше, історії про жінок-військових, медикинь, операторок дронів, офіцерок, кулеметниць, кухарок, снайперок і ветеранок є поодинокими й радше винятком, ніж правилом. Здебільшого матеріали, де жінки представлені як героїні в описі подій війни, виступають в ролі родичок військових, потерпілих або жертв обстрілів.

“Найсумніше трапилося після повномасштабного вторгнення: ми почали фіксувати, що рівень присутності жінок як експерток знизився на кілька відсотків та відкотився на роки й роки назад. Чоловіки-військові, посадовці та їхні коментарі витіснили жінок з публічного простору. Зрозуміло, що це пов’язане з активними бойовими діями та актуальністю теми, втім серед військових теж є жінки, які можуть коментувати та залучати свій досвід і експертизу”, — йдеться в статті.

Відтак, саму проблему недооцінення та виключення жінок-військовослужбовиць як експерток у військових питаннях відчувають і самі військовослужбовиці. Приміром, Катерина Приймак, парамедикиня, активістка та заступниця голови “Жіночого ветеранського руху”, висловлює обурення тим, що, незважаючи на гучні заяви стосовно гендерної рівності у війську, у реальності українським жінкам у формі далеко не завжди дозволяють повноцінно служити на фронті, отримувати освіту, розвивати кар’єру, а також висловлюватися в медійному просторі.

“Шкода, що гендерна рівність у війську, яка проголошується в наших медіа, не відповідає дійсності, а під час активних бойових дій інституції і суспільство повертаються, певним чином, до архаїки” — коментує ситуацію парамедикиня.

Навіть незважаючи на те, що за офіційними даними Генерального штабу України, станом на березень 2024 року, понад 47 тисяч жінок служать у складі Збройних Сил України, а з них близько 4 тисяч безпосередньо на передовій. Їхня присутність у медіа всеодно здається дуже обмеженою.

Звичайно, матеріали з військовими жінками все ж таки існують, проте часто вони представлені лише символічно, створюючи ілюзію їх присутності, не даючи їм можливості коментувати серйозні питання. Наприклад, військова Вікторія Гаврилюк поділилася, що в нещодавньому інтерв’ю її знову ж таки не запитали “ні слова  про дрони”. Хоча сама жінка належить до  підрозділу ударних безпілотних літальних апаратів (БПЛА). Замість цього, були загальні питання про жіночий досвід у військовій службі, на зразок: “Як це бути жінкою в армії?”. І знаєте такий випадок не один.

Оскільки наступним питанням, яким часто цікавляться медійники, є гігієна: “Як жінці митися на фронті”. На що вже самі військові, мабуть, втомилися відповідати, але все ж відповідають: “Та митися потрібно як чоловіку, так і жінці, можливо, жінці трішки більше це потрібно у зв’язку з особливостями організму, але на сьогодні, в принципі, жінки підлаштувалися під ці норми і в полі, і в бліндажі, і в інших місцях”.

Безумовно, такі питання також важливі. Адже, до прикладу, тема менструації ще досі залишається табуйованою у нашому суспільстві. Проте, виникає думка, чому не можна дотримуватися якогось балансу, чому приділяючи увагу одному, журналісти зазвичай не хочуть помічати іншого. Замість того, щоб тільки зосереджуватися на загальних та стереотипних темах, варто не забувати запитувати жінок ще й про їхні знання та досвід у конкретній сфері військової діяльності. Оскільки сьогодні як не коли важливо, щоб жінки сприймалися як професіоналки у своїй галузі, а не просто були “жінками в армії”. Їхні знання, навички та досвід мають поважатися та бути враховуваними на рівні з чоловіками.

Далі варто згадати і про те, що публікації у ЗМІ часто стають каталізатором для формування узагальнень та негативних стереотипів щодо жінок в армії. Прикладом такого явища є героїня чималої кількості скандальних матеріалів, Євгенія Емеральд, поліцейська у декреті (так себе вона просить називати, а не снайперкою, як придумали ЗМІ).

Поглянемо на ряд заголовків з українських медіа, що стосуються Євгенії:

• “Вагітна снайперка Євгенія Емаральд показалася у спідньому та розповіла про секс у танку” (ТСН)
• “Снайперка Емеральд відповіла на вкидання про секс в танку: “Не треба заздрити”” (УНІАН)
• “Снайперка Емеральд відреагувала на нумерологічний розклад щодо свого розлучення: про що мова” (РБК-Україна)

Річ у тому, що існує чимало чоловіків, які, м’яко кажучи, паплюжать звання військового, але зазвичай це ніяк не впливає на загальне ставлення до них у військовому середовищі. Але, на відміну від цього, ситуація з жінками має інший вигляд. Бо, коли особисте життя та поведінка однієї військової стають предметом публічного обговорення у ЗМІ,  то часто це призводить до появи ярликів, які автоматично поширюються на всю категорію жінок у війську.

Бойова медикиня добровольчого батальйону “Госпітальєри” Катерина Галушко вважає, що серйозною перешкодою у процесі інтеграції жінок у сили оборони виступають якраз медіа, які висвітлюють подібні речі. Адже це призводить до формування негативного ставлення до бійчинь як у війська, так і у громадськості загалом.

“Виходить, що кожного разу, коли ти намагаєшся довести своє місце і свою профпридатність, вилазять жінки, яких чомусь наші медіа неймовірно потужно «форсять», і чомусь вони стають прикладом рольової моделі, на яку всі дивляться і кажуть: «От, ти будеш як вона!»” — говорить пані Катерина в інтерв’ю “Суспільному”.

Окрім цього, поміж матеріалів про жінок, що стали на захист України, часто трапляються ті, де робиться акцент  на їхній зовнішності. Наприклад, з’являються заголовки типу про “українських Анджелін Джолі в ЗСУ” або “молодих красунь”.

Також підкладають дров до багаття дописи і про “берегинь в армії”, де зображені дівчата з розпущеним волоссям та яскравим макіяжем, перебувають в окопах. Така об’єктивація є неприпустимою. Адже таке висвітлення українок аж ніяк не показує реальних умов служби жінок на передовій.

“Вони взагалі уявляють, який вигляд має людина в окопі? Зате гарний антураж — подивіться, наші дівчата найкращі, із чистими руками, у чистих бронежилетах, із вимитим волоссям і таке інше”, — коментує військовослужбовиця Ольга Матвієнко.

 

 Яким чином це можна змінити?

На думку парамедикині Катерини Галушко, щоб боротися з цією проблемою у медіа необхідно запровадити велику інформаційну кампанію, спрямовану на “розумне” відображення жінок, які беруть участь у бойових діях. Тобто, створювати якісний контент про професійних жінок, яких насправді значно більше, ніж може здатися, але через недостатню медійну увагу їх внесок залишається непоміченим або недооціненим.

Ще одним ефективним способом привернення уваги до цієї теми є використання кіно. За словами Катерини Приймак, заступниці голови “Жіночого ветеранського руху” та парамедикині, нам потрібно більше адекватних фільмів та серіалів на військову тематику.

“Ми бачимо, що поступово певні фільми створюються, але здебільшого це авторське кіно, документальне, нішеве, вочевидь, що нам потрібно більше масового кіно — це те що заходить більшій частині суспільства, і може бути обʼєднавчим чинником в нашому контексті,”— резюмує військовослужбовиця.

Аналогічну позицію підтримують і фахівці Інституту масової інформації (ІМІ). Вони наголошують, що найголовніша задача наразі – підвищення видимості жінок усюди, зокрема і в медіа шляхом залучення військовослужбовиць до експертних коментарів.

Крім цього, важлива також залученість до цього процесу самих медіа. Адже їхнє бажання та зусилля над поліпшенням якості матеріалів є вирішальними для забезпечення адекватного та об’єктивного представлення жінок у різних сферах, зокрема в темах війни та захисту держави.

“Важливо, щоб колектив мав редполітику з прописаними цінностями, місією та етичними пунктами. І, ясна річ, щоб редакція розуміла, куди вона рухається: в бік якісної журналістики чи клікбейту. Якщо редакція має намір покращити чи розробити свої редполітики, вони завжди можуть звернутися в ІМІ по консультацію”, – зазначає медіааналітикиня “ІМІ” Яна Машкова.

Народна депутатка від партії “Голос” Інна Совсун також вважає, що для виправлення гендерного розриву необхідно безпосередньо звертатися до керівництва медіа. До того ж вона наголошує, що ситуація з невтішною представленістю жінок вимагає змін не лише в кількості їхньої присутності, а й у ролях, які їм відводяться.

“Питання не лише в кількості, а й у ролях, які відводяться жінкам. Вони можуть бути не лише постраждалими від війни, а й рольовими моделями, що демонструють, як боротися з лихом”, – говорить депутатка.

Тож, як можемо помітити, методів забезпечення більш об’єктивного та професійного відображення жінок у військовій сфері у нас дійсно чимало. Але тепер питання до медіа, чи готові вони зробити крок у розв’язанні цієї проблеми. Чи готові взяти відповідальність за формування свідомості суспільства та стати свідомими й чутливими щодо питань жіночої ролі в армії.

Лілія Сокульська, студентка факультету журналістики ЛНУ ім. І. Франка

Comments are closed.