Жанр true crime був і є вельми популярнішим в медіа. Щороку з’являються нові книги, документальні фільми, подкасти і телешоу, присвячені історіям реальних злочинів. Однак, разом із популярністю зростає також критика та занепокоєння. Зокрема багатьох цікавлять питання щодо етики використання реальних трагедій для розваги і потенційну шкоду, заподіяну жертвам злочинів та їхнім родинам.

 Що таке жанр true crime

З визначенням true crime все дуже просто — це жанр літератури, телебачення, кіно тощо, у якому висвітлюють реальні злочини. Це можуть бути як історії однієї події — викрадення, жорстокого вбивства, загадкового зникнення, — так і розповіді, у центрі яких серійні злочинці, з описами всіх чи кількох їхніх злодіянь.

Початком жанру, такого, як він є зараз, вважають книгу Трумана Капота “Холоднокровне вбивство” 1959 року. У ній йдеться про розслідування вбивства сім’ї Клаттерів у Холкомбі, штат Канзас, подальше затримання вбивць — Перрі Сміта та Річарда Гікока, суд над ними і страту. Автор намагався детально дослідити мотиви й дії злочинців, і через його стиль написаня книга читається як будь-яка інша детективна історія. Можна сказати, що “Холоднокровне вбивство” задало тренд для багатьох інших письменників, і згодом true crime контент поширився й на інші медіа.

Через що його дивляться і за що критикують

Якщо говорити про те, чим true crime приваблює своїх глядачів/слухачів/читачів, то тут легко провести паралель з популярністю жанру горору (багато творів з якого містять приписку “засновано на реальних подіях” для повноти ефекту). У true crime історій є все, що і у багатьох інших: головний герой, антагоніст (деколи це одна людина), загадка, травматична подія та розв’язка, і виходить той самий жахастик, лише з поправкою на те, що це дійсно трапилося в реальному житті.

Проте, true crime бере не лише легким адреналіном. Багато споживачів такого контенту вважають його також пізнавальним. Зокрема, жанр дає можливість ближче глянути на систему правосуддя, ведення розслідування, зазирнути у темний розум злочинця, зрозуміти його мотиви, поведінку та скласти його психологічний портрет. У дослідженні “У полоні справжніх злочинів: чому жінок приваблюють історії про зґвалтування, забиття та серійних убивць?” (Captured by True Crime: Why Are Women Drawn to Tales of Rape, Murder, and Serial Killers?) автори зазначили, що це одна з кількох визначних причин, чому жінки обирають твори жанру true crime.

Однак не можна заплющити очі на потенційну шкоду використання історій реальних злочинів як розваги. Чимало психологів вважають, що частий перегляд такого контенту призводить до підвищення рівнів тривожності, страху та недовіри. Докторка психології Чівонна Чайлдс зазначає, що, коли ми дивимося забагато true crime, ми починаємо більше турбуватися про те “що буде, якщо…”, і в критичних випадках це може призвести до часткової ізоляції та неповноцінного життя.

Окрім цього також важливо розуміти вплив true crime-контенту на жертв, їхні родини та громади, життя яких було пошрамовано трагедіями. Часто активне висвітлення злочину в засобах масової інформації та соціальних мережах може призвести до ретравматизації людей, причетних до нього, адже вони змушені знову і знову переживати свій страшний досвід на очах громадськості. Ба більше, сенсаційний характер true crime-контенту та його фокус на злочинцеві може призвести до того, що історії жертв відійдуть на задній план, зводячи реальних людей до звичайного реквізиту в захопливій історії.

Історія злочинів Джефрі Дамера від Netflix та її проблеми

Відносно нещодавній серіал від Netflix «Дамер» став еталонним прикладом проблематичного true crime-контенту, адже на його прикладі можна показати чи не всі етичні дилеми, притаманні цьому жанру.

Серіал розповідає про життя та злочини відомого серійного вбивці Джеффрі Дамера, який у 1980-х і на початку 1990-х років убив і розчленував сімнадцять людей. Більшість його жертв були гомосексуальними та/чи чорношкірими чоловіками й хлопцями, тобто вони належали до меншин, чиїм благополуччям менше опікувалася влада, поліція, та соціум загалом. Переважно через це Дамеру вдавалося так довго уникати правосуддя.

●       Романтизація образу серійного вбивці

З першого дня виходу серіалу він зазнав шквалу критики. Головною його проблемою можна назвати романтизацію образу Джефрі Дамера. Перші кілька епізодів фокусуються на біографії серійного вбивці та його становленні, якщо можна так сказати. Стюарт Херітедж у своєму огляді на серіал для The Guardian навіть прирівнює зображення Дамера до фетишизації: “Камера протяжно демонструє убогість його квартири, аж до плям крові на матраці. Ми бачимо, як він випотрошує свою першу рибу, роздираючи істоту на частини в жахливий гінекологічний спосіб, щоб він міг дивитися на її органи. Ми бачимо його топлес, покритого потом. Ми неодноразово бачимо, як він мастурбує”.

●       Неповага до пам’яті та сімей загиблих

Також, сильно фокусуючись на образі злочинця, серіал повторює помилку багатьох творів жанру true crime — він відводить історії жертв, їхніх родин та наслідків цих смертей для громади на задній план. “Єдина хороша річ, яку таке шоу може зробити, це вкрасти увагу у вбивці та показати, ким насправді були ці люди (жертви). Але “Дамер”, на жаль, занадто захоплений своєю привабливістю,” – коментує Херітедж.

Коли історія побудована саме таким чином, то легко дійти висновку, що автори, навмисно, чи ні, але експлуатують чужу травму та трагедію заради власної вигоди. По суті, їм нічого не завадило б створити схожий серіал про серійного вбивцю, але з вигаданими героями й обставинами, і не ятрити старі рани реальних людей. Таке рішення використати гучну справу як основу для серіалу сприймається або як захоплення творців злочинцем, або як спроба привернути більше уваги за допомогою знайомих імен та історії, і жоден з варіантів не видається етичним.

Не допомагає й те, що, за словами Еріка Перрі (члена сім’ї однієї з жертв Дамера), творці серіалу не просили у родичів убитих дозволу на висвітлення їхніх історій. “…Коли вони кажуть, що роблять це “з повагою до жертв” або “шануючи гідність сімей”, ніхто з ними не зв’язується”, — написав Ерік у Twitter. “Мої кузени прокидаються кожні кілька місяців із купою дзвінків і повідомлень, і таким чином знають, що є ще одне шоу про Дамера. Це жорстоко».

●       Надмірна жорстокість

Наразі розгорнутий опис найстрашніших деталей злочину — це поширений троп багатьох true crime подкастів. Творці “Історії Джефрі Дамера” пішли далі, і відтворили жорстокі діяння серійного вбивці на екрані. Можливо, таким чином вони намагалися досягти так званого “ефекту аварії” — дійства, на яке страшно дивитися, але від якого неможливо відвести погляд. Це знову ж таки наштовхує на думки про неповагу до жертв, адже їхні смерті перетворили на жорстокий спектакль, на розвагу.

Дрібка позитиву

Хоча полеміка навколо “Дамера” висвітлює потенційну небезпеку true crime, важливо зазначити, що не всі представники жанру неодмінно є експлуататорськими. Перший сезон подкасту “У темряві”, наприклад, пропонує детальне та чуйне дослідження зникнення Джейкоба Веттерлінга в 1990 році. Розповідаючи цю історію, автори фокусуються на поведінці правоохоронних органів і прокуратури під час розслідування, а також про те, як їхні дії вплинули на обвинувачених та їхні родини, сім’ї жертв і навколишні громади. Головна репортерка подкасту Мадлен Баран зазначила, що її команда була зосереджена не на тому, хто викрав і вбив Джейкоба Веттерлінга, а більше на тому, як і чому злочин так довго залишався без розслідування та результату.

Цей подкаст — хороший приклад того, що, якщо правильно визначити фокус та лінію оповіді true crime-історії, вона може стати способом звернути увагу суспільства на важливі питання й проблеми та сприяти відновленню соціальної справедливості.

Висновки

Підсумовуючи, можна сказати, що жанр true crime дуже легко може як розважати, так і експлуатувати. Хоча він і має безліч рис, які легко приваблюють аудиторію, та потенціал привертати інтерес людей до проблем правоохоронної системи й соціальної нерівності, не менш важливо враховувати етичні наслідки використання трагедій із реального життя як розваги. Суперечки навколо «Дамера» підкреслюють необхідність чуйності та поваги під час роботи з історіями жертв та їхніх родин. Оскільки популярність true crime продовжує зростати, вкрай важливо, щоб і виробники, і споживачі враховували потенційний вплив таких  історій на тих, хто безпосередньо постраждав від цих злочинів.

Дар’я Борищук, студентка факультету журналістики ЛНУ ім. І. Франка

Comments are closed.