Загострення політичної ситуації на сході країни упродовж останніх кількох тижнів на фоні фінансової нестабільності змушує хвилюватись як представників влади, так і пересічних українців. Навіть неозброєним оком можна зауважити використання тих самих технологій, які застосовувались під час недавнього кримського конфлікту, в тому числі й інформаційних. Тим часом пропагандистська машина Росії не зменшує обертів. Тому зараз доцільно проаналізувати гіркий досвід Криму, аби не допустити в майбутньому подібних помилок. І паралельно визнати те, що ще не всі, на жаль, зрозуміли, — в наш час інформаційні війни є не менш ефективними, аніж відкриті збройні конфлікти.

ЕПІЗОД І. НЕПРИХОВАНА ЗАГРОЗА

Захоплення так званими “зеленими чоловічками” території Криму і блокування ними українських збройних формувань було, можливо, несподіваним для багатьох із нас. Проте передумови для нього готувалися заздалегідь. Відшліфована роками російська система пропаганди підготувалась до анексії на відмінно. Був врахований досвід і газових воєн, і дискредитаційної кампанії, спрямованої проти Євро — 2012, і, нарешті, південноосетинської війни. Фінальна стадія технологічної підготовки до інформаційного обслуговування анексії відбулась протягом діяльності Євромайдану, яка висвітлювалась (хоча мабуть доцільніше сказати — очорнювалась) російськими ЗМІ.

Фінал Олімпіади в Сочі надав Путіну необхідний карт-бланш для здійснення замисленого. Поки по всій Україні падали пам’ятники вождю під улюлюкання вдоволеного натовпу, “ввічливі люди” захопили ключові пункти Криму і забезпечили переворот у парламенті автономної республіки. Українські ЗМІ лише здивовано і не надто оперативно реагували на таке непорозуміння. Мало хто всередині останньої декади лютого серйозно оцінював усю небезпеку ситуації. Російські засоби масової інформації проявили повну бойову готовність. Із зведеною стенограмою діяльності російської пропаганди цих днів можна ознайомитись у статті “Какроссийские СМИ поощряли сепаратизм в Крыму”. Як бачимо, бурхлива діяльність Дмітрія Кісєльова – лише вершина айсбергу.

Інформаційна війна, як відомо, ведеться на трьох фронтах: серед власного населення, серед населення ворожої сторони і серед світової спільноти. Так склалося, другий із цих фронтів виявився дуже добре організованим російською стороною. Як справедливо зазначається у статті “Кримська інформаційна війна: чим відповість Україна”, розроблена в період каденції В. Ющенка Доктрина інформаційної безпеки України не стала ефективним механізмом інформаційного захисту. Опитування фонду “Демократичні ініціативи”, показало, що 35 – 40 % населення Півдня і Сходу України отримують інформацію від російських каналів, а як мінімум 10 – 15 % мешканців цих регіонів надають російським каналам перевагу. Чи є привід за таких обставин дивуватися відповідним настроям громадян, що проживають у цих регіонах?

Новоявлена кримська влада питання “інформаційної загрози” з боку “бЕндерівських узурпаторів” вирішила різко і впевнено: 9го березня у Криму вимкнули майже всі українські телеканали.

ЕПІЗОД ІІ. АТАКА КЛОУНІВ

Для надання переконливості інформації, одним із найкращих способів є залучення свідків подій, які, так би мовити, з перших вуст розповідають про ситуацію на місцях. Кремлівські віртуози в цьому відношенні взяли найвищу планку. З цією ціллю використовувались люди, які самі створювали інформаційні приводи необхідного ґатунку.

Щоправда потрібних ньюзмейкерів не завжди вистачало. Тому іноді одній людині доводилось буквально кількаразово перевтілюватись. Найбільше відзначилась тіточка, яка зуміла за короткий термін потрапити в об’єктиви у ролі киянки, одеситки, харків’янки і взагалі, солдатської мами.

Незважаючи на чисельні залякування населення бандитами-бЕндерівцями, самих цих жахливих істот знайти було доволі важко. У таких умовах російська пропаганда намагалася використати будь-яке свідчення про них. Потерпілим від бандерівських переслідувань влада міста Ульяновська навіть пообіцяла житло. Правда, пізніше виявилося, що “біженці” із Західної України, за свідченнями їхніх земляків із Костополя, виявилися звичайними аферистами.

І, звичайно, головною зброєю такого типу стали звернення-брифінги В. Януковича. Колишній гарант, зробивши своєю неофіційною резиденцією Ростов-на-Дону, де не марнував нагоди зайвий раз нагадати про свою легітимність. Так, це викликало здебільшого сміх чи роздратування, але російський представник в ООН не погребував використати Януковича в своїх цілях в ході доповідей.

Подібні інформаційні приводи російські ЗМІ активно тиражували, незважаючи на те, що вони були переважно шиті білими нитками. Тактика клоунів настільки добре себе зарекомендувала, що російські телеканали досі продовжують її використовувати – тепер вже для дестабілізації ситуації на Південному Сході України. Громадянин Андрій Петков протягом одного дня встиг побувати в шкурі антимайданівця і в шкурі спонсора Євромайдану. Знаменита максима доктора Геббельса в дії: чим відвертіша брехня, тим краще в неї вірять.

ЕПІЗОД ІІІ. У ПОШУКАХ ІНФОРМАЦІЙНИХ ДЖЕДАЇВ

Країні, яка тільки почала оговтуватись від кривавих подій 18 – 20 лютого, довелося організовувати протистояння новій загрозі, яка з кожним днем ставала дедалі реальнішою. Мешканці Криму всі роки незалежності були активними споживачами російського інформаційного продукту. Належна державна інформаційна політика тут не велася. Коли з Києва зазвучали заклики до вимкнення на території Автономії російських телеканалів,- це призвело до протилежного результату: самопроголошена кримська влада вимкнула українське телебачення.

Аргументи на користь безпосереднього впливу на ретрансляцію російських телеканалів зрештою перемогли сумніви щодо цього. 25 березня Окружний адміністративний суд Києва ухвалив рішення про призупинення ретрансляції російських каналів «Первый канал. Всемирнаясеть», «РТР-Планета», «Россия 24» і «НТВ-Мир». Щоправда частина провайдерів не поспішала виконувати рішення суду. Ефективність такого кроку виявилася не настільки високою, як того, можливо, очікували. Російська пропаганда очікувано інтерпретувала ініціативу РНБО як обмеження свободи слова. Та й фактор багаторічного перебування у російському інформаційному просторі жителів Південно-Східної України не так легко нейтралізувати. Зрештою, залишилося супутникове телебачення та інтернет.

Європейська спільнота спочатку негативно реагувала на наміри РНБО України перешкоджати російському мовленню. Щодо цього критично висловлювалась представниця ОБСЄ із свободи медіа Дуня Міятович. Правда, пізніше ця ж сама Дуня Міятович таки погодилася, що свободу ЗМІ можна обмежити, коли вони посягають на основоположні права людини.

Втім, не викликала сумніву необхідність відповідати на інформаційну агресію Росії не лише банальною забороною мовлення, а й зустрічними активними діями. 11 березня розпочав мовлення “Перший Ukraine” – міжнародна версія Першого національного. Незважаючи на обмежене фінансування, канал маленькими кроками покращує імідж України в світі. А його дійсно потрібно негайно виправляти. За інформацією “Коментарів”, близько 60% матеріалів про Україну в світовому інформаційному просторі мають негативний характер.

Не додав позитиву у сприйнятті України в світі і вчинок депутата від “Свободи” І. Мірошниченка. Як відомо, намагання Мірошниченка покращити вітчизняний інформаційний простір вилились у побиття керівника НТКУ Пантелеймонова. Цей факт також не оминула увагою російська пропаганда – Віталій Чуркін на засіданні Ради Безпеки ООН зробив побиття Пантелеймонова однією із “фішок” свого виступу. Хто б сумнівався.

Попри все, чудовою ініціативою стало створення 2 березня сайту, спрямованого на спростування інформаційних фейків кремлівського пропагандистського цеха. “Stopfake” втілив у життя думки багатьох експертів щодо необхідності викриття якомога більшої кількості цих маніпуляцій. Хоча потужність і розрекламованість ресурсу залишає бажати кращого, але Москва (тобто російська пропаганда)теж не відразу будувалась.

ЕПІЗОД IV. ІМПЕРІЯ ЗАВДАЄ УДАРУ У ВІДПОВІДЬ

Висловлювання Дмітрія Кісєльова про можливість перетворення США у ядерний попіл стало апогеєм пропагандистського екстазу Кремля, який набрав максимальних оборотів до дня проведення кримського референдуму. Абсурдність подібних сентенцій, здається, зрозуміла будь-якій більш-менш адекватній людині. Незважаючи на величезні кошти, які вкладаються в “RussiaToday” та інші медіа-проекти, спрямовані на підняття іміджу Росі у світі, їхня ефективність є невеликою. Західні ЗМІ прекрасно орієнтуються в ситуації навколо Криму. Обкладинки відомого тижневика The Economist ілюструють точку зору західної громадськості. А голосування в ООН підтверджує різко негативне ставлення більшості суверенних держав до подій у Криму.

У самій же Росії ситуація кардинально інша. Ось інфографіка російської пропаганди. Результат цілком адекватний витратам. За даними ВЦИОМ, станом на 27 березня рейтинг Путіна сягнув позначки 82,3%. Це при тому, що ще в кінці 2013 року він не дотягував і до 50%. Феномен ефективності відверто брехливої пропаганди геббельсівського типу в епоху відкритого і доступного інтернету потребує окремого вивчення. Кремль в цьому відношенні не лише не поступається, але й, імовірно, випереджає радянську пропагандистську систему.

Справді, інтенсивність інформаційних маніпуляцій на російських телеканалах іноді переходить всі раціональні межі. Ось приклад аналізу короткого відеоролика новин на “Россия 1” за 15 березня. Тривалість ролика – 3:22 хвилини. Протягом цього часу 12 разів використано прийоми пропаганди. Геббельс би плакав.

ЕПІЗОД V. НОВА НАДІЯ?

Крим ми втратили. Сподіваємось, що лише на деякий час. Сподіваємось, що цей час виявиться нетривалим. Та зараз потрібно не тільки повернути Крим, а й не втратити східні регіони. Системі російської пропаганди так чи інакше треба створювати протидію. Спеціаліст в області інформаційних воєн Георгій Почепцов впевнений, що Україні потрібна своя пропагандистська машина. Це потребує тривалих зусиль і масштабних фінансових вливань, але відстояти суверенність в умовах інформаційного безсилля, коли поруч знаходиться агресивний сусід вкрай важко. Кримський конфлікт підтвердив цей факт.

Владна верхівка нашої держави поки що спроможна переважно на заходи прямого впливу. Окрім відключення російських каналів можна згадати заборону в’їзду в Україну низки російських журналістів. Останній крок також спричинив суперечки – адже разом із працівниками федеральних пропагандистських телеканалів до України не пускали також представників досить лояльних телеканалів.

До ініціатив влади долучаються громадські активісти. Одним із новостворених проектів є Координаційний центр ефективних технологій на службі України. Є сподівання, що участь громадськості в формуванні інформаційної безпеки України стане хорошою традицією.

Новий голова НТКУ Зураб Аласанія в недавньому інтерв’ю виданню «Український тиждень» заявив про стійкий намір кардинально реформувати «Перший національний». За його словами, не бракує також людей, які пропонують допомогу в цих починаннях.

Інформаційна війна триває. Україна повинна докласти усіх зусиль, щоб перемога в Криму стала для Кремля останньою і бажано – пірровою.

Comments are closed.