Як пропаганда і копіпаст зробили з простої робочої концепції демонічну псевдонаукову теорію

Усього за п’ять кроків суспільству нібито можна нав’язати що завгодно: наприклад, зробити звичним явищем канібалізм чи легалізувати педофілію. Спочатку шокуюча тема з’являється в пресі, потім її обговорюють учені, слідом виникає або знаходиться певний прецедент, далі явищу підбирають раціональні пояснення, і, зрештою, воно виникає в популярній культурі. Після цього явище стає звичним і вкорінюється в політику. 

Авторство технології, яку називають «Вікном Овертона», приписують американському інженеру і юристу Джозефу Овертону. За останній рік вона поширилася російськомовними ЗМІ, блогосферою і соцмережами. На неї посилаються і деякі українські журналісти, її навіть викладають в університетах. Журналісти й викладачі копіюють теорію з інтернету та відтворюють без перевірки. Проте якби вони задалися метою знайти її першоджерело у наукових роботах, вони би дізналися, що жодної такої роботи не існує.

Концепцію «Вікна політичних можливостей Овертона» розробив Макінакський центр публічної політики в Мідланді, США. Віце-президент Центру Джозеф Овертон часто використовував поняття «вікно можливостей». У 2003 році він загинув в авіакатастрофі, після чого у Центрі вирішили назвати теорію на його честь.

Суть концепції наступна: всі варіанти державної політики в певній сфері можна ранжувати по шкалі від повністю вільних (відсутність державного регулювання) до найменш вільних (повний контроль держави). Але для суспільства у визначений час прийнятними є лише деякі з них, що потрапляють на невеликий відрізок цієї шкали. Політики й державні діячі своїми словами й діями мають потрапити у це «вікно», інакше вони не матимуть шансів на наступних виборах. У результаті вони мають обмежений вибір варіантів політики, який і називають «Вікном Овертона».

Макінакський центр ілюструє теорію на прикладі шкільної освіти. За шкалою тут розподілятиметься ступінь регулювання: від повністю державних навчальних закладів до вільної конкуренції на ринку платних приватних шкіл. Однак такі радикальні варіанти, скоріш за все, не матимуть успіху, а прийнятні розмістяться десь між ними.

Головна ідея полягає в тому, що не політики, а запити суспільства впливають на вибір державного курсу. «Багато хто вірить, що політики рухають вікно, але наразі це трапляється вкрай рідко. В нашому розумінні, політики не визначають, що є політично прийнятним; частіше вони лише реагують на це і використовують це. Зміни політичного курсу слідують за політичними змінами, які в свою чергу відбуваються після змін соціальних», – написав у 2010 році Джозеф Лєман, президент Макінакського центру.

 До чого тут канібалізм?

Перший крок з демонізації теорії зробив телеведучій Ґленн Бек у 2010 році, коли видав свою книжку під назвою «Вікно Овертона». Саме на неї часто посилаються журналісти і блогери як на наукову працю, що описує овертонівську технологію. Але це не так: твір Бека – це фантастичний роман. Він розповідає про таємну змову щодо скасування Конституції США і нібито «проштовхування» цієї ідеї через «Вікно Овертона».

При цьому книжка лише частково ґрунтується на оригінальній теорії. «Хоча Макінакський центр не був залучений до створення книжки або фантастичної казки, яку вона розповідає, Центр дійсно розробив концепцію «Вікна Овертона», яку Бек адаптував для своєї історії», – пояснює Джозеф Лєман на сайті Центру. А Washington Post взагалі назвав твір Бека «параноїдальним трилером».

Однак і в книжці Бека немає опису «п’яти кроків», за допомогою яких нібито можна маніпулювати суспільною думкою. Цю ідею роком пізніше вигадав Джо Картер – редактор сайту мережі церков TheGospelCoalition та співавтор підручника з риторики. У своїй статті Картер не приховує, що описана технологія – його власна інтерпретація. «Модель Овертона була розроблена, щоб пояснювати зміни політичного клімату. Але я вважаю, вона також може висвітлити, як глибокі й нищівні зміни просувають в нашу культуру», – пише Картер. Як приклад «нищівних змін» Картер наводить, зокрема, одностатеві шлюби.

Картер не наводить жодних обґрунтувань, як теорію, що описує соціально-економічні процеси, можна поширити на сфери культури й сім’ї. Більше того, розробники теорії зауважують, що вона не універсальна навіть у своїй сфері. «Вікно Овертона» не описує все, воно ілюструє одну важливу ідею: політики … найпевніше будуть робити те, що вони можуть робити без ризику електоральної поразки», – пояснює Джозеф Лєман.

Проте історія отримала продовження. На початку 2014 року ідею Картера використав російський блогер Євген Горжалцан, статтю якого опублікував портал AdMe.ru. Щоправда, російський автор стверджує, що «технологія» з п’яти кроків (фактично запозичена ним в Картера) – це теорія «американського соціолога» Овертона. Саме в цій статті в якості прикладу виникає канібалізм, який нібито можна легалізувати таким чином.

Теорія «Вікна Овертона» в перекрученому вигляді набула популярності у пропагандистських ЗМІ. Наприклад, сайт AnnaNewsвбачає технологію «вікна» у поширенні націоналізму в Україні. Як в Росії, так і в Україні тему підхопили консервативні релігійні видання: мовляв, так православному люду насаджують аморальщину й бездуховність.

Проте останнім часом на псевдо-«Вікно Овертона» все частіше посилаються і професійні журналісти. Михайло Комін у статті на Slon.ruпояснює ним формування образу «українців-фашистів» у російській пропаганді, що згодом повторюють і українські журналісти.

Отже, технологія «легалізації канібалізму за п’ять кроків» не є ані науковою теорією (це лише ідея редактора консервативного християнського сайту), ані «реально працюючою технологією» (ніхто не досліджував її працездатність). І вона точно має мало стосунку до імені американського дослідника.

Євгенія Резниченко, студентка магістерської програми з медіакомунікацій Школи журналістики Українського католицького університету

Відгуки 10 коментарів

Анонім,

Анонім,

Анонім,

Анонім,

Анонім,

Анонім,

Анонім,

Анонім,

Анонім,

Анонім,