Кілька років тому у світовій медіаспільноті значно поширився термін фактчекінг (англ. fact-checking), що означає практику перевірки фактів у документах, виступах та публікаціях на відповідність дійсності за допомогою інтернету та різних інновацій. В США та Європі існує низка медіаорганізацій (наприклад, Factcheck.org, Politifact.com, FactCheckEU.org), які займаються перевіркою фактів, озвучених політиками, громадськими діячами, а також опублікованих в медіа. В Україні цей термін ввійшов в обіг відносно нещодавно, та незважаючи на це вже має досить великі амбіції. Викладач Могилянської школи журналістики Олексій Набожняк розповів “Медіакритиці” про вітчизняні фактчекінгові проекти та важливість таких рухів сьогодні.

Перевірка фактів важлива не тільки для журналістів та громадських активістів, а й для кожного споживача інформації. Необхідно щоби люди розуміли, наскільки важливо володіти основами медіаграмотності, особливо у важкий час війни та складні періоди виборів. І одним з факторів, за якими слід обирати політичного діяча, є перевірка на чесність. Коли кандидат кривить душею або говорить правду, він тим самим показує своє справжнє ставлення до свого виборця/глядача. Він може вважати цих людей недалекими, може маніпулювати їхньою думкою, або ж надавати перевагу чесній розмові, якою би суворою не була правда. Справа фактчекінгу – віднайти цю правду. До недавнього часу в Україні, як і в більшості країн пострадянського простору, не вважали за потрібне перевіряти те, що говорять політики. Ми всі інтуїтивно розуміли, що мабуть вони не завжди кажуть правду, мабуть десь маніпулюють, але доказової бази для цього не було. Фактчекінг – це інструмент знаходження цієї доказової бази.

Чому фактчекінгові проекти необхідні Україні саме зараз?

Наша країна змінилася, і ми хочемо більше відповідальності від політиків, яких обираємо. А якщо говорити саме про “StopFake”, то цей проект є інструментом з підвищення їхньої відповідальності. Якщо політики будуть знати, що все, що вони скажуть, буде перевірено, то вони, вочевидь, будуть змушені зважувати все, що говорять своїм виборцям.

Ще один важливий фактор – журналістська освіта. Ми хочемо, щоби студенти та молоді журналісти якнайчастіше перевіряли постійні потоки інформації.

Чи можна підвищити рівень журналістської освіти з допомогою фактчекінгу?

Я бачу дві можливості. Перша: перевірка фактів – як буденний журналістський ритуал. Тобто перевірка не просто українських політиків, а перевірка будь-яких фактів, з якими працює журналіст. Це перевірка джерел інформації, критичне ставлення до новин в соціальних мережах, скепсис до інформації, яку поширюють інші ЗМІ, якою б високою репутацією вони не володіли. Інша – це робота з політиками та їхніми заявами. Нині на базі Могилянської бізнес-школи, Школи журналістики і ще кількох університетів ми запроваджуємо освітні пілотні проекти з фактчекінгу, які передбачають перевірку текстових заяв, верифікацію фото і відео, геолокацію – тим, чим безпосередньо займаються експерти “StopFake”.

На нашу думку, це ті навички, які мають стати базовими не тільки для журналіста-розслідувача, а й для того, хто критично сприймає будь-яку інформацію.

Отже, фактчекінг стає відомим і популярним і в Україні. Чи став він для журналістів основним інструментом для перевірки фактів?

На жаль, поки що ми не можемо говорити про те, що фактчекінгові проекти мають великий суспільний резонанс, і відповідно, впливають на дії політиків і на реакцію виборців. Випадки того, що політики хоч якось реагують на фактчекінгові перевірки, наразі одиничні. Але я думаю, що це – початок шляху, який, рано чи пізно, поширить практику фактчекінгу по всій країні. Тоді ми матимемо децентралізовану мережу фактчекерів, які будуть з усіх боків пильнувати й перевіряти сказане політиками.

У чому основні проблеми українських фактчекерів?

У тому, що вони можуть бути заангажованими політичним опонентом; в тому, що вони не до кінця орієнтуються в темі, яку перевіряють; в тому, що вони не коректно добирають факти чи відривають їх від контексту.

Як цього уникнути?

Уникнути звинувачень в заангажованості можна демонструючи прозорість свого фінансування. Важливо, щоб фактчекінгова група обмежувалась громадським чи донорським фінансуванням, демонструючи цим свою незалежність від політичних сил.

Щоб уникнути звинувачень у некомпетентності, варто залучати максимально широку мережу вузькоспеціалізованих та висококваліфікованих експертів (адже журналісти, як і громадські активісти, не можуть бути спеціалістами у всьому), а також ЗАВЖДИ працювати з першоджерелами. Акуратність добору фактів – це питання практики.

Розкажіть, будь ласка, детальніше про фактчекінгові проекти, які зараз розвиваєте.

У нас є проект “9 міст”. Це ідея впровадження практики перевірки громадського контролю через фактчекінг в регіонах. Він реалізовується у 9 містах України. Ми вже були у Харкові, Запоріжжі, Одесі, Миколаєві, Львові та Ужгороді, нас чекають Суми, Дніпро і Херсон. Ми плануємо, щоб цей проект закінчився великою конференцією регіональних фактчекерів. І в столиці ми плануємо оголосити конкурс серед тих журналістів і студентів, які пройшли наші тренінги на кращий фактчекінг з нагородженням переможців. Наші чеські партнери запропонували фінансово підтримувати щонайменше одну фактчекінгову команду впродовж року в кожному з цих регіонів, зробивши їх, таким чином, “амбасадорами” та “послами” фактчекінгу в регіонах.

Спілкувалась Анна Голішевська

Comments are closed.