0
Напередодні війни американські та британські медіа “обробляли” громадську думку світової спільноти. Незважаючи на те, що американці так і не спромоглися отримати дипломатичну підтримку Ради Безпеки на новий “хрестовий похід” проти міжнародного тероризму, війна в Іраку почалась. В акурат вибуху операції “Шок і трепет” соціологічні опитування, проведені CNN і TIME, засвідчили, що понад 60% американців підримують військове розв’язання іракського питання. Значна кількість пересічних американців та британців переконані, що Ірак володіє хімічною та бактеріологічною зброєю і, отже, є безпосередньою загрозою світовій безпеці. Політика “справедливої і превентивної війни” знайшла своє логічне продовження.
Симптоматично, що за декілька днів до початку війни європейські телеканали прокрутили документальний фільм виробництва BBC про авторитарний режим Саддама Хусейна. Серед гріхів іракського диктатора згадали його репресивні заходи щодо курдів, а також винищення підконтрольними йому каральними органами всіх комуністів аж до третього покоління. Характерно, що не забули згадати про таку деталь біографії Хусейна, як колекціонування книжок про Сталіна. Отже, громадській думці населення пострадянських країн нав’язували стереотипний образ диктатора, який чітко асоціювався з кривавим правлінням Йосифа Вісаріоновича.
Ірак виграє війну. Інформаційну.
Можна з впевненістю стверджувати, що на початковому етапі війни Ірак вигравав війну. Як на воєнному, так і на інформаційному фронті. Запорукою цього став горезвісний асиметричний арсенал, задіяний режимом Саддама Хусейна.
У той час Пентагон і підконтрольні йому американські мас-медіа відверту пропаґанду своїх воєних успіхів та розповідали про поразки і те, як здались у полон іракські військові, державне телебачення Іраку повідомляло свою точку зору на перебіг воєнних дій в Іраку.
Іноді світові інформаційні аґенції довіряли словам Мухамеда Саїда Аль-Сахафа, більше, ніж телерепортажам CNN. Цьому спряла й продумана інформаційна політика іракського режиму, який заохочував доступ до подій в Іраку арабських телеканалів на кшталт Abu Dhabi чи Al-Jazeera.
Згодом іракський уряд перейшов до наступальної стратегії, яка полягала у поступовому збільшенні кількості дезінформації про ситуацію в Іраку. У журналістиці цей феномен відомий як “пропаґандистські ін’єкції”: після об’єктивного і неупередженого інформування розпочинається латентна пропаґанда, пересмикування фактів та дезінформація.
Асиметрична інформаційна війна принесла більше дивідендів на початковому етапі саме іракцям, оскільки США були вразливішими для арабських медіа.
Арабські ЗМІ vs американські медіа
Перший і категоричний висновок, який дала операція “Шок і трепет” в Іраку – це втрата інформаційної монополії Пентагону на висвітлення військових дій. З іншого боку, це болісне відчуття втраченого status quo американське військове відомство компенсувало смертю журналістів, чиї об’єктивні та збалансовані телерепортажі стали болісним ляпасом по інформаційній гегемонії Вашингтону.
У той час, як на американському телебаченні війну в Іраку йменували “Операція “Іракська свобода”, арабські та мусульманські медіа називали її “інвазією”. А катарська телекомпанія Al-Jazeera прямим текстом назвала американців «аґресорами». Що, до речі, дало підставу американцям назвати її «п’ятою колоною».
Очевидно, що як в американських, так і в арабських мас-медіа спрацьовував «інстинкт самоідентифікації» себе з своєю цивілізацією (західною чи мусульманською). Журналістська «самоцензура» відіграла значну роль у заангажованому висвітленні іракських подій. Іспанська газета „El Mundo” у матеріалі „Народження патріотичного журналізму” зазначає, що британські та американські медіа-працівники діють політично коректно (politically correct) у нинішніх умовах війни в Іраку, оскільки вони просто змушені подавати інформаційний продукт, виходячи з національних інтересів США та Великобританії. Саме тому замовчуються втрати серед американських і британських військових.
Медіа у цій війні стали заручниками двох конфронтуючих таборів – авторитарного режиму Саддама Хусейна і Пентагону. Британські журналісти авторитетної газети The Guardian у статті “Медіа є зброєю війни” досить точно окреслили коло тих міжнародних видань, які стали де-факто адвокатами аґресії США та їх союзників в Іраку – The New York Times, The Daily Telegraph, Washington Post. Саме ці газети друкували публікації, які віддзеркалювали офіційний погляд їхніх урядів та військових міністерств. Статті висвітлюють лише один-два ракурси війни в Іраку, а тому- необ’єктивні й заанґажовані.
За одностороннє висвітлення війни в Іраку турецькі студенти і професори навіть підпалили корпункт СNN у Туреччині. У всьому арабському і мусульманському світі, за словами журналістів “TIME”, ставляться надзвичайно критично і скептично до західних медіа. Пересічні араби зазначають, що матеріали CNN надзвичайно нудні. “Здається, що вони ніколи не говорять із справжніми людьми, а тільки з експертами. Арабські телеканали показують вам справжніх людей, і як війна впливає на них”.
“Ми дивились Першу війну в Персидській затоці (“Буря у пустелі” – авт.) очима Пітера Арнета, – говорить Набіль Ель-Шаріф, головний редактор йорданської газети “Ад-Дустур”. Тепер ми дивимось на війну арабськими очима”.
Як зазначає Джеймс Понєвозік у статті “Війна на телебаченні з обох сторін” у журналі “TIME”, і арабські, і західні медіа керувались тим самим імперативом – наситити інформаційний голод . Хоча підходи до задоволення інформаційних запитів у них діаметрально різнились.
За словами Ісана Муза, професора медіа-студій у університеті Ярмук у Йорданії, арабські телеканали знають, що графічні образи звернені до серцевинної свідомості їхніх глядачів. “Для арабської аудиторії візуальна інформація є дефінітивний імідж війни”.
Водночас, як зазначає Моуза Кеймані, головний редактор йорданської газети “Аль-Урдон”, арабські телеканали не наважуються сказати, що Ірак програє війну”. Однак, на думку Абдулли Шлейфера, професора телевізійної журналістики у Каїрі, матеріали Al-Jazeera стали збалансованішими і безпристрасними після подій 11 вересня 2001 року, коли вона зобразила Осаму бін Ладена як благородного захисника арабської справи.
У той час, коли Al-Jazeera як і Abu Dhabi TV, Al Arabia та інші арабські телестанції на соромились показувати всьому світові численні жертви серед цивільного населення Іраку, акцентуючи на закривавлених і покалічених дітях і жінках. До того ж, AL-Jazeera як і державне телебачення Іраку показали світ полонених американців, чим, за словами речників Пентагону, порушили норми Женевської конвенції, в яких зазначено, що в’язні війни повинні бути в усі часи захищені від образ і громадської допитливості . За “аґресивне висвітлення” дій військ коаліції та систематичний показ поранених і вбитих іракських цивільних громадян американські хакери зламали веб-сторінку AL-Jazeera, а фінансово-інвестиційні структури на кшталт NASDAQ і Нью-Йоркської Фондової Біржі вигнали її репортерів. Як зазначає Сіліман, колишній юрист військово-повітряних сил США, „коли ви маєте справу з цими приквартированими з військами коаліції журналістами, ви повинні бути здивовані як сильно уряд США повинен контролювати їх”.
Однак ніхто не критикує дій американських медіа, які також демонстрували громадськості іракських військовополонених. Особливо це було помітно під час перегляду програми NBC Nightly News чи при перегляді журналів TIME або LIFE.
Як зазначають арабські коментатори, інформаційні матеріали арабських телеканалів не без тенденційності, але вони також бачать упередженість та заанґажованість у західних медіа, які спираються на вказівки Держдепартаменту. Найпростіший приклад – образ американських військових з яскравими слоганами “America’s bravest” , яких MSNBC, CNN і NBC широко транслювали світові.
ЗМІ і громадська думка у поствоєнний період
Джо Кляйн, провідний американський коментатор і аналітик, зазначає, що висвітлення цієї війни настільки близьке до правди, як reality TV до реального життя. За його словами, для американського Президента Джорджа Буша, показового взірця сучасної генерації американської нації, ця війна є лише своєрідним міні-серіалом. “Афганістан, Косово, “Буря у пустелі” – всі ці війни були своєрідними відеоіграми, які розігрувались за допомогою спецефектів на телевізійному екрані”.
За влучним висловом декількох американських командирів, операція “Шок і трепет” за ТБ-висвітленням була не “video-gamed”, а реальна й жорстока.
ІНФОРМАЦІЙНА ВІЙНА ПРОТИ ЖУРНАЛІСТІВ
Згідно з даними Міжнародного Інституту Преси, під час операції „Шок і трепет”, журналістський мартиролог поповнився 14 журналістами, в той час як 1991 року жоден з медіапрацівників не загинув. А міжнародна правозахисна організація „Репортери без кордонів” піддала остракізму міністерство оборони США за недостатнє розслідування загибелі журналістів.
Найгірше є те, що куля на війні вибирає найкращих представників журналістського цеху. Двома ракетами, випущеними по корпункту Al-Jazeera, американське командування де-факто помстилось арабським журналістам за те, що вони називали їх „окупантами і агресорами”. Багатьох західних журналістів (Брайан Велскі, Пітер Арнет, Джеральдо Рів’єру) було звільнено за некоректне (на думку керівництва авт.) висвітлення іракської війни. Відомий американський журналіст, який запам’ятався глядачам своїм висвітленням подій 1991 року, Пітер Арнет влучно окреслив ті емоції, які пережили звільнені журналісти: „Я ще досі перебуваю у стані шоку через своє звільнення”.
Як не без іронії зазначає російське видання „Коммерсант”, якщо американці будуть і надалі відстрілювати журналістів, які користуються імунітетом під час воєнних дій, то командування коаліційних військ може робити переможні реляції про перемогу будь-якій війні. Як зазначав свого часу Джовані Сарторі у книжці «Homo videns», non vidi, ergo non est, те, чого ми не бачимо – не існує.
ГІРКА ПІЛЮЛЯ ПЕРЕМОГИ
Незважаючи на переможні реляції американського командування про закінчення військової операції в Іраку, інформаційна війна проти американської присутності на іракській території триватиме. Численні антиамериканські виступи, які пройшли в іракських містах, стали яскравим підтвердженням цього прогнозу.
Утім не варто вилучати гіпотетичну можливість появи новонароджених іракських терористичних організацій, які, за логікою сучасного міжнародного тероризму, на повну силу використовуватимуть асиметричний арсенал своїх методів для досягнення поставлених цілей і насамперед інформаційних.
Перемога у війні визначається не кількістю військових полонених, вбитих чи захопленими територіями. Про її успішність можна буде судити також за результатами повоєнної громадської думки, яка, попри непривабливість звучання, є нічим іншим, аніж успішною PR-кампанією, основна мета якої завоювати довіру громадськості, а не приховувати факти та дезінформувати.
