Інтернет-журналістика: новий вимір документального жаху

“Новини – повідомлені обережно, перевірені, сказані в контексті – не повинні вселяти невпинний страх. Інформація, яку ми повідомляємо, і тональність, з якою вона подається, має пройти довгий шлях, щоби мобілізувати громадськість на раціональні дії, зменшити паніку і запропонувати якусь надію на майбутнє”.

Рой Пітер Кларк, старший науковий співробітник Інституту Пойнтера з вивчення засобів масової інформації (www.poynter.org)

Страх і тривога, викликані інтернет-продукцією – тема порівняно нова в медіакритиці. Вона постала на поч. ХХІ ст. після того як інтернет перетворився на один із впливовіших засобів масової інформації. Тут, як і на телебаченні, насильницькі сюжети виявилися найефективнішими у приваблюванні уваги аудиторії. Проте суттєвою відмінністю від телепростору є те, що інтернет-продукція не обмежується жодними заборонами контролюючих органів (України це стосується в першу чергу).

Інтернет-простір з кожним днем відкриває дедалі ширші можливості оминути будь-які соціальні табу, зазирнути у найпотаємніші і найстрашніші куточки людської психіки. Сьогодні будь-який користувач може знайти у всесвітній павутині описи реальних жорстоких злочинів, документальні фото і відео вбивств, зґвалтувань, побиття, катувань, страт та інших форм насильства, що породжують страх. У якості реклами власники деяких сайтів представляють подібну продукцію як «матеріали для судмедекспертів», проте доступ до цих сайтів вільний для всіх і знайти їх неважко. Наприклад, щоб віднайти в інтернеті відео-матеріали реальних тортур достатньо ввести на будь-якому пошуковому ресурсі комбінацію слів тортури-страти-відео – російською чи англійською мовою – і сеанс real-horror забезпечений.

Окрім абсолютного знищення табу в експлуатації людських страхів інтернет має ще дві суттєві відмінності від усіх інших ЗМК. Це – набагато ширший вибір – в певному сенсі безмежний, – а також індивідуальність сприйняття інформації (користувачі інтернет як правило переглядають тривожні матеріали на самоті).

Страх як форма розваги також набуває небаченої популярності в інтернет-просторі, про що свідчить велика кількість ігр-страшилок у форматі флеш, сайтів популярних фільмів жаху та величезних порталів, присвячених продукції, що викликає страх.

Враховуючи згадані особливості індустрії страху і тривоги у всесвітній мережі, спробуємо виявити тенденції експлуатації людськіх страхів в інтернет-журналістиці.
Кровожерливі монстри інтернет-журналістики

Інтернет-журналістика не змогла оминути процесів опановування і використання мотивів страху і тривоги в якості технологій приваблювання користувача. Можливість поєднати аудіовізуальне сприйняття інформації з текстовим форматом, а також розміщувати величезний об’єм матеріалів відкрили небачені досі можливості завойовувати увагу аудиторії.

Найпопулярнішим засобом викликати тривогу, тобто зацікавити користувача, є і залишаються рекламні баннери в сітці інтернет – тенденційні і галасливі, що найчастіше не відповідають змісту матеріалів, на які посилаються. За формою і суттю вони є аналогією крикливих заголовків перших шпальт жовтої преси, наприклад: “Жах! Діти вбивають дітей!”, “Кривава розправа над опонентом”, “Жахлива таємниця міських катакомб”. І знову ж таки, інтернет-технології демонструють перевагу над традиційною пресою і телебаченням – варто додати до подібного баннерного заголовку позначку “фото” чи “відео” – і ефект забезпечено. Приміром в українському інтернеті не рідко можна зустріти посилання на відео-архів “5-го каналу”, де можна побачити чимало матеріалів тривожної тематики – кадрів катастроф, стихійних лих, наслідків теракту.

“Изнасилование и избиение школьницы! Видео!” – такого змісту заголовок виявився не рекламним трюком адміністратора порно-сайту, а саме журналістським прийомом – баннер дав посилання на відео-архів сайту російського телеканалу “Россия”. Власне в сюжеті йшлося про ученицю 9-го класу однієї з російських шкіл, яку били і ґвалтували “подруги-однокласниці”, знімаючи це на відео мобільного телефону.

Події в Беслані, вибух потягу в Мадриді 2004-го, стрільба в коледжі американського штату Вірджинія, страта Хусейна в Багдаді – ці та інші події знаходять широке висвітлення завдяки інтернет-журналістиці. Проте, якщо на телебаченні журналісти намагаються показати тривожний сюжет вражаючи, але не переходячи етичних меж, то в інтернет-журналістиці страх і тривога в більшої випадків є самоціллю. Більшість інтернет-журналістів не надто переймаються тим, який емоційний відгук крім шоку залишить їх сюжет в аудиторії.

Кріс Пек, президент редакторів інформаційного агентства “Асошейтед Прес”, говорив на з’їзді США в 2001 році: “Наші газети допомогли народу зрозуміти, що відбулося в Нью-Йорку і Вашингтоні. Наші газети слугували тим засобом, звідки громадяни отримували інформацію. Тут вони черпали дані про трагедію, ділилися своїми емоціями, співчуттям і здатністю вистояти в біді”. Інтернет-журналісти часто демонструють протилежний підхід – шокувати користувача і залишити наодинці із побаченим (відео-подробиці кривавих подій переважно подаються без коментарів). Після вибуху мадридського потягу у 2004 році більшість телекомпаній вирішили не показувати кадрів, у яких була показана залізнична колія, засипана частинами людських тіл. В той же час у багатьох інтернет-версіях ці кадри містилися у вільному режимі користування.
Психологічний аспект

Тема психологічного впливу інтернет-журналістики на аудиторію досліджена дуже мало, зважаючи на молодий вік всесвітньої павутини. Проте непотрібно особливих досліджень, щоб зрозуміти, що розміщені в інтернеті фото і відео-кадри насильства, жорстокості, кривавих трагедій здатні викликати страх. Через відсутність коментарів, які би допомогли усвідомити трагедію і знизити шок від подібних матеріалів, регулярний перегляд такої продукції може викликати навіть в здорової людини ряд емоційних психічних розладів, таких як стан безпричинної тривоги, нервова поведінка, порушення сну, депресія і відчуття незахищеності.

Зрозуміло, що заборона розміщення подібних матеріалів в мережі не матиме жодного важеля впливу. Новини тривожного характеру завжди були пріоритетом журналістів. Але, зважаючи на непередбачуваність психологічного ефекту показу особливого страшних кадрів, стає очевидною необхідність розробки прийомів для захисту людської свідомості від стресу. Одним із таких засобів є розміщення коментарів журналіста чи експерта до матеріалів із зображенням чи описом насильства, крові і смерті. В якості доповнення до коментарів можуть служити форуми для відгуків, які є на більшості інформаційних сайтів. Одразу слід зауважити, що тональність відгуків користувачів буде залежати в першу чергу від коментарю.
Сміх як засіб проти страху

Перетворення страшних образів на смішні також притаманні інтернет-журналістиці. Одним із прикладів цього є український ресурс www.censor.net.ua, у якому напружені політичні події, здатні викликати тривогу і невпевненість, обігруються і перетворються у розряд смішної бувальщини. Відомо, що людина прощається з минулим, сміючись. Завдяки матеріалам рубрик політичних анекдотів, афоризмів дня тощо, тривожні політичні процеси починають виглядати як фарс. Події, які переживало українське суспільство у часи Помаранчевої революції, протистояння після виборів 2006-го, напруження у квітні 2007-го після розпуску Верховної Ради – втрачали ореол тривожності завдяки іронії та сарказму на www.censor.net.ua, внаслідок чого розряджалося напруження як окремої людини, так і аудиторії вцілому.
Страх, який окрилює?

Осмислення жахливої події, розуміння сенсу того, що сталося – є універсальним засобом проти руйнівного страху, і саме такого підходу бракує сьогодні журналістам. Навіть у теленовинах нині не часто можна побачити співпереживання, готовність допомогти, підтримати, тим самим надихнути людину, а не залякати. Ще рідше людяний підхід до трагедії можна зустріти в інтернет-ЗМІ.

Тим не менш, на рівні високих цінностей навіть жахлива трагедія в журналістському висвітленні може допомогти людині замислитися, зазирнути собі в душу, щось змінити у своєму житті, задати собі найпростіше питання: заради чого я живу?

Яскравим прикладом такої журналістики є сюжет на російському інформагентстві РІА-новини (www.rian.ru) про студента Вірджинського політехнічного університету, який 16 квітня 2007 року влаштував стрілянину у студмістечку, вбивши 32 людей, після чого застрелився сам. Сюжет містив найширшу інформацію про цю трагедію, не уникаючи найстрашніших подробиць. Тут була подана хроніка і послідовність вбивств, фотопідбірка з місця трагедії, коментарі експертів, інтерв’ю, довідки (жоден інший ЗМІ не здатний сьогодні подати таку кількість інформації одному сюжеті). Проте найемоційнішим матеріалом були розповіді друзів та батьків загиблих студентів. Спогади про особистість жертви, її плани, мрії, життєві принципи та характер – усе це збуджує особливий вир почуттів, що не гнітить, а підносить. Жах від усіх описів трагедії змінюється сумним, але світлим почуттям, яке звеличує життя, дає грунт для роздумів і переоцінки власної буденності, утверджує бажання жити.
Перспективи

Мотиви страху і тривоги є і будуть основною їжею журналістів усіх видів ЗМІ. Аварії, стихійні лиха, катастрофи, теракти, вбивства, надзвичайні й екстремальні ситуації та інші події, що здатні викликати страх, жах, безпомічність, давно стали частиною нашого життя. Інтернет-журналістика розширює і розмножує те, чого не покажуть інші ЗМІ з етичних міркувань або за браком газетної площі чи ефірного часу. Питання лише в тому, які цілі ставлять перед собою журналісти: потрясти, шокувати, настрашити користувача, залишивши його сам-на-сам зі страхом, чи…

…Інтернет відкриває нові, небачені досі обрії для розвитку журналістики, здатної не лише широко розкрити трагічні події і загрозливі тенденції, а й осмислити їх, розкрити сенс, допомогти навчитися співпереживати, розуміти чужий біль, розкривати світ і зрештою – перебороти в собі страх перед оточуючим світом та перед завтрашнім днем.

Comments are closed.