Є речі, що постійно змінюються: довжина заторів, вага дружини з роками, сума грошей на рахунку, зарплатня після чергової догани, впевненість і невпевненість у собі, колір позафракційних депутатів, назва “Партії Регіонів”, орієнтація у просторі Добкіна та навіть релігійний вектор православ’я в Україні. Але за усіма законами противаги є також речі незмінні: колір сонця, його схід та захід, гучніші за сирену заяви Порошенка, російський президент, ще гучніші, ніж у Порошенка заяви Рабіновича та травля правильної опозиції з боку влади. Так влаштований всесвіт, принаймні в Україні. Та немає речі більш незмінної, аніж журналістські закиди в бік президента, міністрів та депутатів. І якщо донедавна розслідування були переважно закидами, а серйозні речі в ефір не виходили, то з боротьбою проти режиму Януковича усе змінилося. І от, режиму уже чотири роки як нема, свобода слова і демократія начебто перемогли, але з телеекранів знову лунають слова, що докорінно змінюють картинку нашого світу.

Заходити з тилу до ворога нас учить стратегія, на що нам натякав великий Сюнь-цзи, і чимось таким керуються Мустафа Наєм з Сергієм Лещенком, промовляючи до нас з політичної амбразури. Обоє не потребують представлення, обоє беруть участь в політично орієнтованих випусках на “24-му” каналі. Лещенко навіть має свій персональний відеоблог під назвою “Чесна Політика” в якому, очевидно з назви, чесно розповідає про політику.  Цей влог і заслуговує на більш детальну увагу, позаяк в певному сенсі є унікальним.

Журналіст-політик – річ унікальна, а якщо в поєднанні зі словом чесний – виняткова. Однак факт того, що Лещенко є власником мандата не заперечує того факту, що він був і є першокласним журналістом, який побудував свою кар’єру на розслідуваннях, які своєю чергою стосувалися питання корупції в Україні. Залишимо його політичну кар’єру, це тема для іншого матеріалу, цікавішою є його діяльність у царині медіа.

Якщо в пошуковику задати “Лещенко канал 24”, одними з перших результатів будуть відеоматеріали, присвячені постаті Петра Порошенка. Наприклад, де журналіст розповідає, як президент саботує проведення реформ. Усі ми чули про ситуацію зі створенням “Вищого антикорупційного суду” – тут і пояснення до всього цього сумбуру. Далі йде випуск про намір Порошенка стати президентом вдруге – цікава тема, враховуючи той факт, що офіційних заяв від теперішнього гаранта ще не було. Але очевидним для кожного є те, що вона ще попереду. На цьому прикладі можна розібрати підхід ведучого до висвітлення проблематики. Це перш за все – розмова у вигляді монологу з глядачем, простою людиною, що дивиться телебачення. Формат популярний, а особливо він популярний на 24-му. Цікаво, що навіть попри відсутність бозна-якої ораторської майстерності, помітно, що журналіст старається максимально просто пояснити речі, від згадування яких в ефірі падають рейтинги. Лещенко – журналіст, шукач, який розслідує корупційні схеми і аж ніяк не ведучий. Однак блог від цього тільки виграє, адже враження від перегляду таке, ніби з тобою говорить така ж людина як і ти, хоча й на голову вища, розумово, звісно, також. Монолог переривають вирізки з ефірів чи сюжетів, щоб розбавити постать Лещенка – характерна риса для все того ж блогінгу. Та головна суть не у них, а в тому, про що веде мову наратор.

Отож, майстер-клас від Сергія “як побудувати корупційну схему в Україні”. Крок перший –  Стартап починається з отримання мандата. Будь-яким шляхом, головне, щоб у підсумку у вас був бажаний ламінований папірець.

Далі йдуть в хід можливості, які ця ламінована рукавичка Таноса відкриває. Щоб збагатити себе, використовуємо відкати і хабарі. Застосовуємо схеми, які чудово працювали і за часів Кучми, і за часів Януковича, і, за словами Лещенка, будуть чудово працювати й на виборах президента-2019. Якщо ви депутат зі стажем і маєте у своїх руках владу або навіть діючий президент, який хоче залишитися на другий термін, тоді усе просто – зосереджуємо у своїх руках силовиків країни. Скажімо СБУ, яка мала б викривати російських диверсантів і шпигунів, нехай краще бере участь в переділі бізнесу, ставить своїх наглядачів, ламає схеми, які дозволяють побудувати монополію на ринку, як це сталося з Медведчуком і газом. “Генеральна прокуратура”, що мала б прибирати дискредитованих людей з їхніх посад, нехай тільки займе нішу одіозного відомства, таким чином убезпечивши потрібних людей від звільнення. Це дозволить придушувати ваших конкурентів і створювати для них проблеми. А за хабарі і відкати – їх вирішувати. “Державне бюро розслідувань”, яке має бути створене ще до президентських виборів і до якого  буде передаватися майже усе слідство в державі – для нього створюємо так званий незалежний конкурс, який насправді є фікцією. Згідно з ним, усі фаворити – мають бути наближеними до кандидата людьми, купленими за хабарі чи іншим чином задіяними у схемах. Описаний Лещенком принцип дії схеми дуже схожий до методів Ескобара, мабуть, найвідомішого торговця наркотиками у світі, а саме – купуємо абсолютно усіх кандидатів у президенти, щоб унеможливити перебування на посаді нелояльної людини, а відтак перешкод  наркотрафіку на Кубі.

Йдемо далі. “Національне агентство з запобігань корупції”, яке відкрило усю правду на гроші урядовців за допомогою електронних декларацій, нехай займається не розслідуванням цих доходів, а скажімо, зводить політичні рахунки з опозиційно-налаштованими посадовцями. Не потрібно аби розслідувався ваш новорічний відпочинок на Мальдівах чи, не дай Боже, офшори на Панамах. Автор вважає, що так можна звинуватити в розкраданні коштів будь-якого урядовця, що пішов не тим шляхом. Водночас, ваші статки будуть у безпеці і опоненти будуть у страху, адже знають, що і на них буде знайдено компромат з метою дискредитації. А якщо проаналізувати сказане Сергієм і трохи розкинути мізками, то можна зрозуміти, що в такий спосіб можна і звинуватити у незаконній купівлі квартири журналіста, що риє не там де потрібно. І останнє з силовиками. “Спеціалізована антикорупційна прокуратура” нехай блокує усі найбільш гучні розслідування людей з оточення кандидата. Це потрібно для того щоб НАБУ виглядало неефективним і не йшло слідом за президентом і його оточенням. Позаяк тільки НАБУ досі не підпорядковується президентові.

Наступним кроком, за версією журналіста, повинні стати мас-медіа. Якщо ви отримали мандат у 98-му році за часів Кучми, тоді добре знаєте як і чим слід керуватися, щоб зосередити владу усіх каналів в одних руках. Потрібно знизити вплив людей, що критикують кандидата, а за можливості – унеможливити критику взагалі. Для цього задобрюємо усі олігархічні канали, заручаємось підтримкою їхніх власників, відкриваємо кілька своїх і, вуаля, тільки ода і хвала звідусіль. Глядачі починають жити у тій реальності, яку пропонуєте їм ви. Ахметов, Пінчук, Коломойський і Фірташ не дозволять, аби на їхньому телебаченні кусали руку, яка їх годує, а відтак зроблять усе, щоб президент обрався на другий термін. Ті ж канали, що вирішили йти всупереч вашій волі, теж беремо в шори. Ставимо наглядачів, що контролюють картинку, або створюємо проблеми з ліцензіями, працівниками, загалом, робимо усе те, чим займаються силовики, тільки тепер уже в сфері ЗМІ.

Третім кроком будуть гроші. Те, без чого неможлива жодна корупційна схема. Вам їх знадобиться чимало, тому потрібно продумати план, згідно з яким у вас буде стабільний неоподаткований дохід, що піде на фінансування кампанії. Найстабільніший дохід береться з державних підприємств, де використовується державна влада для власного збагачення, викриває Лещенко. То ж – запобігаємо будь-якій приватизації, нехай усе й надалі залишається під контролем держави. Навіть якщо для цього потрібно відкусити банк в якогось олігарха. Ставимо тих же ж наглядачів, які будуть контролювати перебіг коштів. Той із безвиході вам нічого не зробить, адже все у руках держави, все начебто законним шляхом. Беремо в оборот якийсь “Одеський припортовий завод”, “Центренерго”, “Обленерго,” такі структури, що мають в арсеналі безліч схем для виводу грошей з державного підпорядкування в приватні кишені.

Останній штрих – пошук зручного кандидата, якого ви переможете в другому турі. З Кучмою це був Петро Симоненко, якого той блискуче подолав у другому раунді. Поки іде передвиборча кампанія – триває пошук найсильнішого з них. Це може бути як кардинально нове ім’я, так і добре забуте старе. Тому не дивуйтеся, якщо хтось нізвідки отримає величезний рейтинг…

І, як то кажуть, профіт, ви в дамках. Але будьте обережні, використовуючи давно заїжджені політичні схеми. Сергій Лещенко попереджає, що цим ви можете показати свою некомпетентність і те, що іншого вибору, окрім як діяти саме так, у вас немає. Можливо, українське суспільство змінилося, причому настільки, що більше цього терпіти не буде, а навпаки – вимагатиме від влади прозорості і чесності. Можливо, під час виборів буде об’єднання здорових демократичних сил, які дадуть достойну противагу корупційній владі. А можливо ми усі разом з Сергієм помиляємося і на нас чекає Тимошенківське зубожіння.

Так чи інакше, семихвилинний ролик журналіста показує, як діяли і продовжують діяти схеми в українських реаліях. Явища, про які ви тільки чули з екранів телевізора, тепер можна без жодних зусиль зрозуміти. Зібраних Лещенком матеріалів настільки багато, що очі розбігаються, з чого саме розпочати.

Безперечно, такий підхід до журналістської діяльності є надважливим кроком. Блогінг – наймасовіша комунікація однієї людини з великою кількістю, саме тому так важливо популяризувати Сергієву тенденцію до висловлювання. Без надії сподіватимемось, що такий підхід підхоплять й інші журналісти, телеканали та незалежні медіа, що їхні слова будуть почуті, і рано чи пізно бабусі й дідусі перестануть визначати вектор розвитку молодої держави, а гречка залишиться на прилавках магазинів, де їй і місце.

Любомир Федоришин,  студент факультету журналістики ЛНУ ім. І. Франка

Comments are closed.