На просторах російськомовного інтернет-хостингу немає особи більш неоднозначної, ніж Анатолій Шарій. Для когось він голос – розуму, для когось – червона скатертина перед очима. Те зло, з яким доводиться жити чи те благословення, яке до нас зійшло з політичних небес? Ми спробували розібратися в ситуації. Спойлер – ми не змогли.

Рідко в житті бувають моменти, коли тебе справді зачіпає за живе, але ти не можеш нічого вдіяти. Щось схоже до того, коли у дитинстві вас знову залишають на всі канікули з бабусею. Ви можете протестувати, навіть поплакати, але це не відмінить трьохмісячний термін неволі в селі. З часом ви зрозумієте, що це саме завдяки цьому у вас було повноцінне дитинство.  Але це буде пізніше, коли дитина – тобі болить. Або коли дивишся Гру Престолів (обережно, далі йдуть суцільні спойлери) і тут та сама сцена із “кривавого весілля”,  і ти плачеш, пускаєш сльози як те дівчисько попри те, що тобі тридцять два і в самого дитина вже до школи пішла. Тобі шкода Робба, його дружину з ненародженим дитям, навіть Кейтлін, яка тільки те й робила, що нервувала тебе усі ці сезони. Тобі сумно, навіть попри те, що це вигадані персонажі, яких зіграли актори. Все ж плачеш, бо тобі болить, бо вже звик до цих героїв і взагалі – Зима Близько. Десь приблизно схожі почуття викликають окремі ролики Шарія. Якщо ти патріот, в адекватному значенні цього слова, у тебе також виступлять сльози гніву, розпуки чи що там ще виступає, коли поцілили у саме яблучко. І ти б щось йому навіть відповів, але от халепа, цей горе-аналітик таки правий.

Отож, у чому правий Анатолій Шарій. Одіозний журналіст, який з часом став скандальним,  тепер зробився блогером і заразом експертом в усіх політичних галузях України. За останні дев’ять років ким тільки не ставав Анатолій. Доказом цих слів стануть витяги з багатьох судових процесів, причиною яких є колишній працівник медіа. Та наразі не про біографію, а про контент. А правий Анатолій Анатолійович, як виявилось, багато в чому. Якщо зачинити в собі упередженого суддю і випустити, так би мовити, справжнього демократа, то можна побачити в його роликах правду. Істина зароджується в суперечках, а сперечатися з Шарієм хочеться постійно. Сам колишній представник медіа позиціонує себе як борець з українською пропагандою. Попри заяви українських джерел про ангажованість, антиукраїнські настрої та проросійську позицію, контент Шарія, здебільшого – це критика українських та російських ЗМІ, а також політиків та працівників владних структур обох держав. Розумна критика, якою б вона не була і на кого не була б спрямована – це суцільний плюс тому, кого критикують. Завдяки слушним зауваженням можна позбутися усіх мінусів, якщо зробити правильні висновки. А постійне закривання очей і крики у відповідь “вы всё врёте” ведуть до неминучого фіаско.

Якщо зайти на ресурс автора, незалежно від часу та дня, то можна побачити протистояння Шарія та нездорового глузду. Серед представників останніх – російський телеканал Дождь та український П’ятий. Платон зазначав, що красномовство з розумом немає нічого спільного, і, дивлячись ролики Анатолія, йому хочеться вірити. Вдало обіграні ситуації, підмічені кричущі помилки журналістів, необґрунтовані факти та й просто незрозуміла лайка на перших каналах країни зі сторони їхніх працівників. Увесь букет ледь не в кожному ролику.

Прикладом є відео про те, як 5-ий канал публікує особисту інформацію блогера. Сама ситуація дискредитує лише самих працівників каналу та й увесь канал загалом і аж ніяк не автора відео. Під час перегляду дивуєшся людям, що сидять по той бік монітору. Порушення журналістських конвенцій, оціночні судження, лайка в ефірі з уст ведучих, нічим не обґрунтовані заяви, закиди та навіть погрози. І це вам не ознака п’ятої колони, не змова Росії проти України, не інформаційна війна, а неадекватне сприйняття реальності працівниками українських медіа. Чим і завершує автор своє відео, який наголошує, що усе, чим так оперували журналісти, є постановкою, а нібито звідкись викрита особиста інформація – безпосередньо вкинута в мережу автором блогу. Перевіряти інформацію на “П’ятому” очевидно не люблять.

Хоча з іншого боку дивуватися насправді нема чому. Непрофесіоналізм працівників ЗМІ – очевидна проблема не лише українських медіа. Взяти під лупу будь-який канал, і ви отримаєте готовий контент для Шаріївського блогу. Проте зовсім інша річ, коли журналісти самі пруть назустріч, як бики на кориді. Піддаються на провокації, своїми ж діями створюючи контент для людини, проти якої витупають.

Шишка на лобі від постійних ляпасів уже починає боліти, а це означає, що час глянути інше відео. Раша Тудей, інтерв’ю двох підозрюваних у справі отруєння Скрипалів. Його можна розбирати на цитати. Настільки вміло підловити логічні нестиковки історій обох підозрюваних, запитань самої журналістки може далеко не кожен. Коли справа доходить до монологів, блогери мають у своєму арсеналі потужний засіб – монтаж. За його допомогою можна вдало побудувати історію за попередньо написаним сценарієм, у якому всі репліки будуть доречними і сказаними у потрібний час. Не дивно, що в піддослідних автора не було жодних шансів. Скандальна історія, що підкреслює причетність російської влади до замаху на життя свідків, з вуст Анатолія звучить так само викривально, як і з вуст диктора будь-якого українського телеканалу. Він показує усі ляпи та навіть робить припущення, як їх можна було б уникнути, підкреслюючи некваліфікований підхід до справи російських спецслужб і висміюючи вже російську владу загалом. Отож, як можна помітити – прилітає обом, просто в український город камінь влучає все ж частіше, дається взнаки минула робота Шарія в Україні. Йдемо далі.

Численна серія відео присвячених постаті Петра Порошенка. Порівняння його з Януковичем та неочікувані висновки. Та  хіба ж настільки неочікувані? “За Януковича жилось краще”, так промовляє назва одного з випусків блогу. Ну, тут не потрібно бути математиком, щоб порівняти роки та співвідношення гривні до долара за каденції обох президентів. Не потрібно бути політологом, щоб знати настільки корумпована влада була і наскільки корумпованою вона залишилася. Не потрібно бути журналістом-розслідувачем, щоб розуміти за чийого потурання це все відбувається. Якщо такі заяви у вас викликають шок, тоді у мене для вас погані новини. Блогер – тільки перелічує очевидні мінуси і озвучує безглузді виправдання уповноважених з цього приводу. Мінуси не лише в системі, а й в окремих її представниках. Словом, автор виконує брудну роботу журналістів, що цим питанням не займаються чи не можуть займатися. Але суть ролика була у фактах побиття працівників сфери журналістики в сучасних реаліях. Тепер це стається напрочуд часто і Анатолій виголошує своє “фе” з цього приводу. “То стриже, то голить”, скажете ви і будете праві. Спочатку, так би мовити, “котить бочку” за неадекватні закиди з боку працівників медіа (хоч це, здебільшого, було про журналістів 5-го каналу, але також ішла мова і про картину загалом), а тепер їх захищає. Ось чому було так важко розібратися у ситуації із добром та злом постаті Шарія.

У чому не правий Анатолій Шарій. Попри плюси, тих же ж мінусів у блогера хоч греблю гати. Вказуючи на явні помилки нараторів, сам припускається тих самих. Прикриватися статусом блогера, коли це вигідно –  перший гріх Анатолійовича. Якщо взяти будь-який його ролик і зробити огляд, схожий до того, які робить він, то отримаємо щось на зразок огляду на огляд, який ставитиме під сумнів саму доцільність особи робити огляди. До уваги візьметься і замовчування, що так властиві Шарію, а інколи – навіть відверта брехня. У тому ж ролику про побиття журналістів звучить теза, ніби за часів Януковича такого не могло статися. На доказ того, що суб’єктивне судження блогера є хибним, в пошуковику задайте комбінацію слів: “побиття”, “журналісти”, “Янукович”. У першій трійці буде посилання на справу Тетяни Чорновіл та звірячий напад на неї. І це тільки найочевидніша справа, про яку знає кожен, хто уважно слідкує за українськими новинами. Очевидно, що Шарій знав про одіозну справу, але коли твоя аудиторія росіяни, що не цікавляться правдивими українськими новинами – тобі дозволені маніпуляції.

Те саме стосується і порівняння рівня життя населення за часів Порошенка та Януковича. Не йде мова про те, що б сталося з державою через років так п’ять каденції колишнього гаранта, а тільки зіставлення умов життя українського населення тоді і зараз. І це явний мінус. Так маніпулювати фактами легко, і колишньому журналісту про це добре відомо.

Крім того, статус блогера та право на суб’єктивну думку не звільняє Шарія від умов етикету та дотримання тих рамок, за порушення яких в більш розвинених країнах притягують до відповідальності. Дозволяти собі образи на адресу колег та громадян загалом, відверто принижуючи та очорнюючи їхні імена, є ознакою непрофесіоналізму. Легко псувати комусь репутацію, коли ти мешкаєш у Латвії. Через таке ж псування іміджу Шарій неодноразово судився, навіть з рідною сестрою, але це так, до слова.

В окремих роликах очевидним є той факт, що Анатолій Анатолійович як слід не тямить у справі, проте одним із перших іде записувати контент. Наприклад,  викриття корумпованого журналіста Лещенка вже з самого початку перетворилося на фарс, притягнутий за вуха для спекуляцій на гучному прізвищі. Його, як він наголошує, «припущення та його власна думка» наприкінці відео трансформуються у звинувачувальний вердикт. Шарій чіпляється за будь-який неперевірений факт і роздуває з нього слона. А якщо зробити навпаки? Проаналізувати аналіз Шарія і висунути свої припущення, які будуть ґрунтуватися на фактах, які можна перевірити? Виявиться, що усі відео-матеріали випуску – витяги з проросійських каналів, кисень яким хочуть уже сьогодні перекрити в Україні. Невідповідність доходів у деклараціях, про яку йдеться у випуску – тіньова зарплатня, про існування якої відомо геть усім в державі. Так компанії оминають левову частку податків в Україні. Позика в тепер уже дружини, яка мовляв занадто багата на думку Шарія, – тут ще простіше. Варто лише перевірити, на якому заході востаннє виступала відома у вузьких колах діджей Nastya (Burning Man, гонорари артистів якого можна знайти у Google). Неймовірна позика у 100 тисяч перестає бути неймовірною, якщо уточнити, що її було надано на 10 років хорошим другом Лещенка. Однак простіше нашвидкуруч зліпити ролик і заробити на актуальній темі. І суть не в підмоченій репутації Лещенка: попри виправдання у суді, тут справді може мати місце маленька корупційна схемка. Суть в підході авторі. За його словами, жодна чесна людина в Україні не може собі дозволити квартиру за 400 тисяч доларів. І це слова людини, доходи якої за різними джерелами сягають від 40 до 100 тисяч доларів на місяць!

Водночас, не є очевидним той факт, що в минулому працівник українських медіа тепер став на бік Росії та отримує вказівки звідти. Тоді б в нього не було гострої критики чинних російських можновладців та сутичок з державними каналами. Ті, хто знають, на яких темах набирають популярність скандальні особи та які гроші стоять за усім цим, розуміють, що не потрібно ніякого Путіна, аби в заголовку під відео з’явилося прізвище Януковича. Так сформовано ринок, якщо на такий контент є попит, то буде і пропозиція.

Якби не всі ці мінуси, а чесність – з Шарія вийшов би першокласний блогер… першокласний, розумний та нікому не цікавий. Тільки завдяки неоднозначним висловлюванням, про нього говорять і він на слуху. Тільки завдяки таким перепалкам із працівниками ЗМІ він заробляє, як можна переконатися, непогану суму. Можливо це все пропаганда кремля і він брехун, а можливо нам давно варто було помітити очевидні недоліки “нової” системи, очевидні настільки, що навіть людина, живучи в Латвії, їх помічає.

Любомир Федоришин,  студент факультету журналістики ЛНУ ім. І. Франка

Comments are closed.