З початку протестів у Білорусі минуло понад 100 днів. Весь цей час мітинги супроводжуються насиллям з боку силовиків, а кількість затриманих зростає з кожною недільною акцією, продовжують надходити повідомлення про загиблих протестувальників. Ще до початку перших зіткнень українські медіа охрестили протести в країні «білоруським майданом» порівнюючи їх із подіями Революції Гідності. Тож у чому саме журналісти побачили схожість протестів у двох країнах і які знайшли відмінності?

Постсоціалістичні майдани: у пошуках аналогій

Назва «майдан» стала загальною для українських ЗМІ на позначення протестних акцій у постсоціалістичних країнах. Раніше українські медіа писали про «румунський майдан», «молдовський майдан» і навіть «російський майдан». Найчастіше ці акції мали небагато спільного з українськими, а порівняння в медіа стосувалося лише кількох ознакам. Так, мітинги в Румунії викликала спроба влади декриміналізувати корупційні злочини, а протести в Росії були спрямовані проти фальсифікації місцевих виборів.

Найбільш відомими стали два «вірменські майдани» — в 2015 та 2018 роках. Перші протести були викликані підвищенням тарифів на електроенергію, через що в українських ЗМІ отримали назву «комунальний майдан», «енергомайдан» та «електромайдан». Другий протест був більше схожий на українську революцію, адже цього разу був спрямований проти керівника країни — Сержа Сарґсяна. Проте лідер протесту Нікола Пашинян сам заявляв, що вірменські акції не схожі на українські, адже мають зовсім інше ідеологічне забарвлення.

Білоруська «плошча»

Білоруські протести не вперше порівнюють із українськими. Після президентських виборів 2006 року, на яких традиційно переміг Олександр Лукашенко, в Мінську почалися масові акції протесту. Опозиція заявила про фальсифікації та на знак протесту встановила намети на Жовтневій площі міста. Спроба революції закінчилася невдало — за кілька тижнів правоохоронці розігнали наметове містечко. У білоруських медіа ці події отримали назву «Плошча 2006» за аналогією з українським Майданом 2004 року. Наступні масові мітинги проти фальсифікацій, які пройшли після переобрання Олександра Лукашенка в 2010 році, також фігурували в ЗМІ під назвою «Плошча».

Попри це, за протестами 2020 року назва «плошча» не закріпилася. Порівняння з українським Майданом-2014 використовували державні медіа Білорусі в закликах припинити протести. Олександр Лукашенко теж неодноразово послуговувався цим порівнянням у своїх виступах, і зазначав, що особисто не допустить такого сценарію в Білорусі. Він активно просував ідею, що всі протести керуються з-за кордону країнами, які, на його думку, мають свої інтереси в Білорусі — насамперед Польщею, Литвою та США. Схожим чином російська пропаганда оцінювала й Революцію Гідності в Україні, називаючи її «проєктом заходу».

Український сценарій

Головною рисою, за якою українські медіа проводять паралелі між протестами в Україні та Білорусі, є їхня спрямованість проти авторитарних лідерів. У матеріалі для DW журналіст Сергій Руденко зазначає, що Лукашенко своїми діями схожий на Януковича, який так само запроторював своїх політичних конкурентів у в’язницю і застосовував насилля проти мітингувальників.

Українські медіа, зокрема Zaxid.net також зазначають, що як і у випадку з «першим майданом» — Помаранчевою революцією 2004, приводом для масових виступів стали фальсифікації виборів. Ще до оголошення офіційних екзитполів білоруси почали збиратися на акції протесту проти порушень на виборчих дільницях, на що влада відповіла жорсткими затриманнями мітингувальників. Несприйняття насилля до мирного населення змусило людей вийти на подальші опозиційні мітинги.

За схожим сценарієм починалася й Революція Гідності, коли після побиття студентів 30 листопада 2013р. почалися масштабні акції протесту на Майдані Незалежності. Проте українська служба BBC зазначає, що білоруські силовики значно швидше почали застосовувати зброю проти мітингувальників. У матеріалі «Чим відрізняється білоруський протест від Майдану» В’ячеслав Шрамович нагадує, що на Майдані перші активні зіткнення з силовиками сталися в січні 2014, тобто більш ніж за місяць після початку протестів. У той же час білоруські правоохороці почали застосовувати вогнепальну зброю та світлошумові гранати вже в перші дні протестів.

16 серпня у відповідь на акції опозиції Лукашенко зібрав мітинг на свою підтримку. Для нього була вибрана конкретна локація — мінська Площа Незалежності, куди зі всієї країни автобусами звезли людей. Для мітингу облаштували сцену та підготували провладну символіку — офіційні прапори Білорусі, які майже не використовуються на акціях опозиції. «Радіо Свобода» побачила в цьому аналогію з «Антимайданом», для якого в Києві на Європейській площі так само організували сцену та привезли мітингувальників — переважно, зі східних регіонів України.

Як і у випадку з українськими протестами, білоруські мітингувальники спробували обрати одну точку для протестів — стелу “Мінськ — місто-герой”, однак силовики в перший день протестів оточили її кордоном. Натомість протестувальники почали збиратися біля виборчих дільниць, а згодом розсердилися по всьому місту. Подальші акції теж проходили на різних локаціях — біля стели, де були заплановані перші протести, біля резиденції Лукашенка та під Будинком Уряду. BBC Україна пояснює, що це є однією з головних відмінностей від українських протестів, які були зосереджені на одній локації Майдан Незалежності та прилеглих вулицях.

Говорячи про «білоруський майдан», видання «Главком» зазначає, що на відміну від політизованих українських революцій 2004 та 2014 років, білоруські протести не мають ані політичних уподобань, ані конкретних лідерів. Світлана Тихановська не очолила мітинги як це було у випадку з Віктором Ющенком у Помаранчевій революції, і вимушено виїхала до Литви. З того часу вона неодноразово зверталася до протестувальників у Білорусі, проводила перемовини з лідерами європейських країн, однак активних дій у самому протесті не брала.

Отже, можна помітити, що із виникненням тези про “білоруський майдан” в українському інфопросторі, українські видання спробували порівняти протести в Україні та Білорусі, але загалом приходили до висновку, що білоруські та українські протести мають більше відмінностей, ніж схожості.

Дмитро Жаботинський, магістр факультету журналістики ЛНУ ім. І.Франка

Comments are closed.