2
Від часу здобуття Україною незалежності, у нашому суспільстві постійно відбуваються дискусії щодо напрямку, в якому має рухатися держава. На початках владі вдавалося уникати серйозних кроків чи навіть звичайних припущень стосовно цього питання. Все вирішувала, ховаючись за одним словом – багатовекторність. Однак, після президентських виборів 2004 року та Помаранчевої революції, Україна взяла курс на євроінтеграцію. Здавалося б, визначеність і конкретика мали б навести лад у суспільстві, але політичні спекуляції не припиняються. Всі політичні сили умовно поділилися на два табори. Один – прихильники ЄСівської України, інший – України ЄЕПівської. Проте другі, назвемо речі своїми іменами – проросійські, політичні сили у своїх деклараціях також проголошують і європейський рівень життя, і європейські цінності… Тому не зрозуміло, у чому ж таки полягає суть цієї дискусії.
Існує ще одна проблема, яка “розриває” Україну – Північноатлантичний альянс. Якщо в питанні Євросоюзу досягли хоча б мінімального консенсусу, то НАТО і надалі є основною темою дебатів, політичних суперечок і, зрештою, одним із провідних пунктів політичної агітації. І це все тоді, коли не те, щоб половина, а практично все населення нічого не знає про НАТО. До прикладу, можна взяти одну з провідних львівських газет, яка має регіональне розповсюдження – Високий замок.
У 2005 році, коли в Україні змінилася і влада, і перспективи, видання такого рівня мало би повною мірою інформувати своїх читачів про плюси і мінуси запланованого майбутнього. Однак, переглянувши номери за 2005 рік, абревіатуру НАТО можна побачити випадково чи то у висловах політиків, чи в коротких новинах про події в самому Блоці. А це не дає читачеві жодного розуміння. Наприклад, 16 листопада 2005 року на сторінках газети Високий замок було опубліковано інтерв’ю з тодішнім міністром закордонних справ Б. Тарасюком. Зважаючи на стан політичних справ цього періоду, європейська та євроатлантична інтеграція мали бути темою цієї розмови. Утім перше питання звучить так: “Борисе Івановичу, чи встигає глава МЗС за своїми закордонними відрядженнями тримати руку на пульсі внутрішнього життя країни?” Наступні питання стосуються “Народного руху України” і його планів на вибори. Лише після слів міністра, що Україна розпочала діалог із НАТО з питань членства, наприкінці розмови, журналістка сказала про те, що вступ до НАТО сприймається неоднозначно. На що Б. Тарасюк відповів, що “українському громадянинові треба надати об’єктивну інформацію про переваги членства в ЄС і НАТО”. Із цього інтерв’ю не зрозуміло, хто має надавати цю інформацію, якими способами, що робить МЗС і міністр зокрема, щоб громадськість отримувала таку інформацію, де пересічний українець може щось дізнатися про Альянс. І взагалі, доцільним було б спитати міністра про переваги й недоліки членства.
Це ж видання 7 грудня 2005 року опублікувало матеріал ветерана Збройних сил України, де автор також говорить, що людям потрібно надавати інформацію про НАТО, і що керівники цієї організації хотіли б бачити Україну в Альянсі. Однак із самої інформації про НАТО в матеріалі є лише одне речення: “Статут НАТО не передбачає обов’язкової участі країни в бойових діях, якщо це суперечить її національним інтересам”. Людина з безпосереднім відношенням до військово-політичного життя України могла надати вичерпнішу інформацію.
Після парламентських виборів 2006 року суперечки щодо зовнішньої політики України загострилися. Особливо ті, що стосуються членства в НАТО. Однак і цей період не дав громадянам розуміння – що ж таке НАТО. Газета Високий замок друкує матеріали, які торкаються проблем євроатлантичної інтеграції, лише як реакцію на заяви чи події, які стосуються Альянсу. Номер за 15 січня 2007 року містить коротке повідомлення, що Секретаріат Президента не бачить правових підстав для всеукраїнського референдуму стосовно членства в НАТО – і все, немає навіть інформації про ці можливі підстави.
На сторінках Високого замку 25 лютого 2007 року з’явилося інтерв’ю з Олександром Сушком – директором Центру миру, конверсії та зовнішньої політики України. Перше питання стосувалось якраз європейських та євроатлантичних прагнень України. Однак, по-перше, лише це питання стосувалось НАТО і, по-друге, його поставили, щоб отримати коментар стосовно заяв В. Путіна на Мюнхенській конференції, а не інформацію про НАТО. Це питання звучало так: “Путінський сигнал прозвучав. Але чи буде він адекватно сприйнятий в Україні. Чи на заміну заявам про європейські і євроатлантичні прагнення України з’являться якісь конкретні тілорухи в цьому напрямку?”
Ще однією причиною згадати НАТО була заява прем’єра В. Януковича в Брюсселі, що Україна не готова до вступу в Альянс. І то Високий замок подає цю “згадку” у вигляді коментаря, а не інформаційно-аналітичного матеріалу.
Ми провели опитування серед львів’ян, у якому поставили два запитання. “Які газети ви читаєте регулярно?” – це перше. І друге: “Що ви знаєте про НАТО, зокрема зі сторінок своїх улюблених видань?” Результати опитування зовсім невтішні: якщо відповіді на перше питання були чіткі і практично однакові, то перед тим, як відповісти на друге, люди довго думали. Що стосується видань, які читають львів’яни, то одним із фаворитів є Високий замок (це видання назвали майже всі респонденти – люди різного віку). Щодо НАТО, то відповіді були дуже поверхневі. Найпоширеніші: “НАТО – це воєнний блок” або “НАТО – це північноатлантична організація, яка займається військовими проблемами”. І все, навіть про діяльність Блоку ніхто нічого не сказав. Респонденти стверджували, що не пам’ятають, що пишуть про НАТО у пресі. Хоча це і не дивно. Проаналізувавши матеріали впливової в західному регіоні газети у важливі політичні періоди – після Помаранчевої революції та після політичної реформи, висновок напрошується сам: видання не надає повної інформації про НАТО. Всі говорять, що така інформація потрібна, але не більше – розмови залишаються розмовами. В авторитетному виданні регіонального значення інформація про НАТО подається рідко і поверхнево, навіть у переломні для держави періоди. Якщо в суспільстві є суперечка, у цьому випадку – НАТО, то преса може допомогти в її вирішенні лише методом всебічного інформування та аналізу. На жаль, наші ЗМІ поки що не вирішують цієї суперечки, а навпаки – посилюють її, бо замість того, щоб сприяти розумінню проблеми, журналістські матеріали ще більш заплутують громадськість.
Відгуки 2 коментарі
 |
|
 |
|
