Про донорство особливо часто почали говорити на початку війни на Донбасі. Тоді терміново потрібні були донори крові – і чимало людей ними стали. Дедалі частіше протягом останніх років на офіційному рівні говорять про трансплантацію, посмертне донорство тощо. У грудні 2019 року Верховна Рада ухвалила закон «Про застосування трансплантації анатомічних матеріалів людині». Він, зокрема, регулює пересадку органів від померлої людини. 

За словами міністра охорони здоров’я Максима Степанова, в 2021 році в Україні планують втричі збільшити кількість трансплантацій нирок, печінки – в чотири рази, серця – у вісім разів. Міністр також каже, що МОЗ має за мету досягти трансплантаційної незалежності України до 2023 року. Це досить амбітна ціль, адже поки що українці проводять більшість трансплантацій органів за кордоном, що створює так званий медичного туризму в інші країни.

Тим часом у суспільстві побутують міфі та міські легенди про трансплантацію. Одним із найпоширеніших міфів є те, що трансплантація – гріх для релігійних людей. Проте, наприклад, в Іспанії на церквах можна побачити таблички з написами «Богові потрібна лише душа, органи лишіть людям». Як не згадати і міф, який межує з магією, що мовляв після трансплантації у пацієнта з’являються звички й уподобання донора.

Ми дослідили, як медіа висвітлюють питання донорства і трансплантації в Україні, і на прикладі якісних публікацій виділили три кроки, як варто писати, щоби матеріал був цікавий і зрозумілий для широкої аудиторії, а тема розкрита якнайповніше.

Крок 1: Репортаж

Віддатися на органи

Тут і далі – скріни зазначених публікацій

Цей репортаж “Reporters” про журналістку «СТБ» Ірину Заславець, яка пройшла складний шлях хвороби, хіміотерапію, трансплантацію кісткового мозку, а тепер сама допомагає тим, хто потребує. Ірина, як журналістка, розуміє, що лікарі, пацієнти і політики дивляться на трансплантацію по-різному, тому в медіа про це важливо спілкуватися з усіма. Вони зняла в Індії цикл репортажів «Серцева недостатність», де через історії прооперованих там українців розповідає про тамтешню культуру донорства.

Наприклад, те, що варто запозичити Україні – «радники з горя», люди для перемовин із рідними потенційного донора. «Часто це волонтери, які втратили рідних через відсутність органа або врятувалися самі завдяки пересаджуванню. Як правило, сім’я потенційного посмертного донора перебуває у стані смутку або злості. Психологічно неправильне спілкування призведе лише до того, що рідні розгніваються й проженуть лікаря», – пояснює журналістка.

Її історія – один бік донорства – людини, яка вижила.

Дозвіл на життя

Один донор після смерті може врятувати до вісьмох хворих. Зазвичай в репортажах про подароване донором життя йдеться про людей, які це життя отримали. У репортажі «Дозвіл на життя» головним героєм є 20-річний хлопець, який загинув, проте завдяки посмертній трансплантації після констатування смерті мозку, він врятував чотири інші життя.

Такий репортаж показує, що донори – не супергерої з фільмів, а люди, які поруч з нами, а тому кожен може вирішити самостійно, що буде з його органами після смерті.

Історія хлопця – інший, порівняно із попереднім репортажем, бік донорства.

Репортажі – найкращий жанр журналістики, щоб почати говорити  із суспільством про трансплантацію. Люди читають про людей, співпереживають, відчувають. Це змушує їх зацікавитися тематикою. Вони дізнаються, наприклад, що посмертним донором став навіть колишній президент Ізраїлю Шимон Перес. Наступний крок – правдива, зрозуміла та повна інформація.

Крок 2: Інтерв’ю та роз’яснювальні матеріали

Друге життя. Як у Львові стати в чергу на трансплантацію і коли запрацює база донорів

В експрес-інтерв’ю для «Твого міста» головний лікар Лікарні швидкої допомоги у Львові Олег Самчук пояснює, як знаходять донорів, чия згода потрібна, чи є обмеження і яка ситуація та перспектива трансплантації у Львові. Це ті питання, які можуть виникнути в людини після прочитання історій в репортажах.

Пересадка органів в Україні: ви готові до цього?

Одне з найповніших інтерв’ю про трансплантацію та донорство на «Радіо Свобода» з Олександром Лінчевським, заступником міністра охорони здоров’я (2016-2019 рр.).

Скільки лікарень в Україні можуть робити пересадки? Скільки коштів Україна витрачає на оплату операцій з трансплантації? Чи призведе розвиток трансплантології до зростання вбивств заради органів? Усі ці запитання поставили фахівцю.

Одним з аргументів проти трансплантації в нашому доволі консервативному суспільстві є ставлення релігій до донорства. Проте заступник міністра запевнив, що лідери церков вже давно висловили підтримку трансплантації.

Інтерв’ю зі спеціалістами – важливий спосіб медіапросвітництва суспільства, у якого виникає чимало запитань щодо трансплантації.

Наступний рівень висвітлення – науково-популярна журналістика – публікація фахових блогів, переклад закордонних матеріалів на цю тему.

Крок 3: Фахові публікації

Трансплантації бути

Заступник міністра охорони здоров’я Дмитро Коваль на ресурсі «Новое время» аналізує, які зміни відбуваються в законодавстві щодо трансплантації, як вони вплинуть на лікарів та медичні заклади. Він також пояснює, як діє МОЗ у цій сфері. Наприклад, зазначає, що в міністерстві створено робочі групи з розвитку системи трансплантації, трансплантації кісткового мозку та діагностики смерті мозку.

Які органи можна пересаджувати, а які – ні?

Цей матеріал – переклад з оригінального BBC World Service. У наш час замінити можна навіть тканини – сухожилля, серцеві клапани, вени тощо. Проте це стосується не всіх органів. Далі пояснено, чого сучасна медицина в людському тілі замінити не може і чому. Наприклад, якщо цілком можливо пересадити рогівку ока, сітківку трансплантувати не можна. А селезінку не замінюють, тому що ризики не виправдані: після видалення цього органу пацієнту доведеться все життя приймати антибіотики, проте і після трансплантації потрібно буде протягом усього життя приймати ліки, щоб уникнути відторгнення.

Департамент охорони здоров’я США активно поширює інформацію про здоров’я серед громадян через Facebook та Twitter. До того ж, ЗМІ відіграють незамінну роль у залученні теми охорони здоров’я до соціальної сфери, переконані автори дослідження  «Характеристика медіаконтенту та наслідків донорства органів на соціальних медіаплатформах: Аналіз контенту». Результати дослідження показують, що такий контент в ЗМІ може сформувати уявлення людей про донорство органів. А це особливо актуально зараз, коли суспільство лише формує своє бачення цієї тематики. Отже, яке ставлення до трансплантації буде в Україні за декілька років, багато в чому залежить від того, як висвітлюють цю тему в медіа вже сьогодні.

Тетяна Байбак, магістрантка факультету журналістики ЛНУ ім. І.Франка

Comments are closed.