Крім українського продакшену серіали на нашому телебаченні рідко можуть похизуватися оригінальністю сюжетів та часто запозичують їх в інших країн, де ті давно завоювали найвищі щаблі рейтингів. Зокрема в Росії.

Після прийняття закону про мовні квоти на радіо та телебаченні у 2017 році українські канали розпочали масово знімати продукт власного виробництва. За нововеденнями загальнонаціональні та регіональні канали зобов’язані забезпечувати у своєму ефірі 75% україномовного контенту, а це означає, що всі серіали російського продакшену, навіть з українськими субтитрами, коштували б медіа від 400 тисяч гривень. Тож, не довго думаючи, керівництво каналів зрозуміло, що дешевше їм обійдуться зйомки українських серіалів. Та аби не вигадувати нове колесо, за основу вирішили взяти те, яке вже давно полюбилося публіці.

Серіал «Моя улюблена Страшко» вийшов в ефір телеканалу «1+1» 30 серпня 2021 року. Протягом 47-ми серій глядачі спостерігали, як із розумного та сором’язливого «гидкого каченяти» духовно зростала впевнена в собі дівчина. Звісно ж, мало хто знає, що першотвором сценарію є колумбійський телесеріал «Я — негарна Бетті» (1999). Опісля його успіху у різних країнах світу зняли 28 адаптацій цього серіалу, зокрема і російський проєкт «Не родись красивой» (2005), найвідоміший українському глядачу.

Попри те, що ідея сюжету аж ніяк не нова, автори серіалу хвилювалися, чи сподобається телевізійний проєкт сучасному глядачеві. Та з вибором копірки вони точно не помилилися, адже серія за 20 жовтня 2021 року побила власний рекорд телеперегляду — частка 12,7% (аудиторія 50+ Overnight 2TSV; дані дослідження ТВ-аудиторії належать ІТК, оператор панелі — Nielsen).

Українською адаптацією ще одного серіалу «СидОренки — СидорЕнки» став російський «Ивановы-Ивановы». Прем’єра першого 40-серійного сезону відбулась 28 жовтня 2019 року на каналі «1+1». Дві сім’ї з однаковими прізвищами, але різним матеріальним статусом лише за 16 років дізналися, що їхніх дітей переплутали у пологовому будинку. Телепроєкт отримав успішні рейтинги і його продовжили ще на 2 сезони. Зараз знімають третій.

Ще одним аналогом успішного корейського формату «Дві матері. Гніздо зозулі» став серіал українського виробництва «Дві матері». Він вийшов в ефір 16 жовтня 2018 року на каналі «1+1» загалом на 24 серії. Звичайна драма з двома жінками, однією дитиною та чоловіком між ними.

«Кожний досвідчений телевізійник розуміє, що за півтора року розробити і виробити кілька сильних продуктів цього жанру (комедійного – авт.), щоб закрити потреби сезону, досить складне завдання. Акуратно добираючи тематику, ми, звичайно, дивилися формати з міцною структурою і перечитували десятки пропозицій оригінальних ідей від авторів. У роботу відібрали те, що відповідало бренду і, на наш погляд, мало потенціал успішної реалізації» – коментує українські адаптації Олена Єремєєва,  головний продюсер серіалів та фільмів «1+1». Вона ж додає, що наповненням сітки та каналу керує глядач. Продюсери лише спостерігають за дослідженнями, які показують розвиток української аудиторії, її смаки та розвиток. У 2019 році аналіз показав – глядачі хочуть комедій.

Попри високі рейтинги серіалу «Моя улюблена Страшко», мережу не покидають і багато негативних відгуків. Найчастіше глядачі скаржаться на вкрай неприродну гру акторів, їхню надто чисту українську мову та на «пародію» оригінальних проєктів.

Статистика зі сайту «Перший незалежний сайт відгуків України»

Здебільшого відгуки глядачів мають однаково негативний контекст:

Та є й позитивні коментарі, які схвалюють продукт українського виробництва:

Відгуки зі сайту «Перший незалежний сайт відгуків України»

Про телепроєкт «СидОренки — СидорЕнки» на цьому сайті годі й знайти позитивних відгуків. Всі скаржаться на недолугість української копірки.

Щодо серіалу «Дві матері», то тут відгуки дещо лагідніші:

Відгуки зі сайту «Кино-Театр.ру»

Заступниця головної редакторки «Wonderzine Україна» Софія Пилипюк неоднозначно ставиться у своєму огляді до ідеї серіалу: «А якщо вже згадувати часи «Не родись красивой», Катя Пушкарьова не стала рольовою моделлю, яка додала дівчатам відчуття впевненості. І на це є об’єктивна причина – в серіалі над героїнею відверто глузували. Мені було 10 років, коли показували російську адаптацію, і її дивилися всі. І я шалено засмучувалася, що буду схожа на Катю Пушкарьову, коли в підлітковому віці мені надягнули брекети й окуляри. Зараз я дивлюся на Настю Глушко, як її називають «страшком», і хочу вберегти всіх дівчат, особливо підліткового віку, які будуть дивитися цей серіал, від думки, що вони некрасиві».

Водночас Софія додає: «Дійсно, теми сексизму, об’єктивації, харасменту та мобінгу на роботі необхідно висвітлювати на українському телебаченні. Але залишається запитання: чи доречним рішенням є показати це в межах сюжету, якому понад 20 років, де дівчина в окулярах і з брекетами – «страшко», а її мрія – стосунки з керівником».

Тож, образно кажучи, поки що українська кіноіндустрія годує аудиторію кістками із залишками іноземного м’яса. Галузь виробництва фільмів та серіалів здавна позиціонує себе як дуже творчу та ідейну, та на прикладі вищевказаних телепродуктів яскраво видно, що достатньо лише переписати репліки вже наявних героїв і вуаля – абсолютно «новий» серіал готовий до показу.

Так, індустрія серіалів відносно недавно на українському медіаринку, але ж є успішні проєкти, які достатньо добре зарекомендували себе. Наприклад, двосезонний серіал «Останній москаль» про хлопця з Росії, що шукає притулку у свого дядька в маленькому гуцульському селі. Виходив в ефір у 2015-2017 роках. Відгуки щодо проєкту неоднозначні, та за повідомленням пресслужби «1+1» він став найрейтинговішим на українському телебаченні за 2015 рік за аудиторією «18-54, вся Україна». Широковідомим є й перший український підлітковий серіал «#Школа» про життя сучасної школи, підлітків та стосунків з учителями і батьками. Проєкт став найрейтинговішим у телесезоні осінь 2017 – зима 2018.

Але й попри рейтинговість практично всі серіали українського продакшену зазнають великого шквалу критики з боку глядачів. Найпоширеніші зауваження: велика концентрація гри акторів (перегравання), абсолютно нерозмовна українська мова, багато штучних сцен, яких не буває в реальному житті, надлишок комедійності і таке інше.

Проте варто наголосити, що російськомовні серіали не припинили виходити на українських телеекранах. Звісно, їх стало набагато менше, та й цю хибу продюсери вміло використовують для свого ж блага, бо ж паралельно продають право на їхнє транслювання у Росії, здебільшого каналу «СТС».

Отже, адаптація зарубіжних серіал-проєктів українським продакшеном – поганий приклад для наслідування. Дуже часто глядачі без Вікіпедії знають, що аналогічний серіал вже давно існує і оригінал кращий за копірку. Схоже, творці телевізійних проєктів дуже бояться помилитися, а тому вирішують взяти вже готовий сценарій та знайомих героїв.

Звісно, складно знайти телепродукт будь-якої країни світу, який би не зазнавав критики, тож в українських продюсерів ще все попереду. Хочеться лише, аби українського споживача та його почуття цінували. Розуміли, що дешева сільська комедія чи фальшиві сцени заможності не обдурять глядача і не задовольнять його смакових потреб. Українці готові до вишуканого та витриманого національного телепродукту зі своєю філософією та смаком, мораллю та проблемами.

Зоряна Гасій, студентка факультету журналістики ЛНУ ім. І.Франка

Comments are closed.