A man recovers items from a burning shop following a Russian attack in Kharkiv. Felipe Dana  AP

Днями The Washington Post опублікували статтю аналітикині з питань тероризму Ріти Кац із назвою “Неонацисти використовують війну Росії в Україні у своїх цілях” . У ній авторка розповідає про окремих іноземних військових з Франції, Британії, США та Словаччини, що вступають в лави української армії. Дослідницька група Кац SITE Intelligence Group стверджує, що вони приїжджають воювати не стільки проти російської навали, скільки через неонацистські погляди, яких притримуються. Авторка цитує переписки військових у мобілізаційних чатах полку “Азов” і робить висновок, що іноземні неонацисти в перспективі становитимуть загрозу не тільки в Україні, але й згодом на батьківщині, адже “повернуться із новою зброєю та бойовим досвідом”.

Чому ми стверджуємо, що Ріта Кац деформує уявлення світової аудиторії про війну в Україні

За словами топ-чиновників  РФ, чи не основна “причина” війни Росії проти України — боротьба з “неонацистами” та “бандерівцями”. Владімір Путін сказав про це на своєму “антинацистському” концерті в Москві. У Кремлі вважають, що «нацисти» у високих київських кабінетах вчиняють геноцид російськомовних, а Z-війська прийшли рятувати останніх від нацистів, що жадають смерті усьому неукраїнському.

Зважаючи на те, що під час Другої світової війни від рук нацистів загинуло понад 10 млн. українців, теза, про «нацистський режим» в країні, що пережила нацистський терор є, як мінімум, маніпуляцією. Вона відкрито і грубо дискредитує демократично обрану українським народом владу, яка не бажає виконувати вказівки Кремля.

В Україні вже давно звикли до таких висловлювань східного сусіда, адже вони голосно лунають щонайменше останні 8 років. Прикро, коли деякі ЗМІ демократичних країн слідом за російською пропагандою приділяють темі нацизму в Україні, невиправдано велику увагу, таким чином створюючи хибне уявлення про стан справ в Україні.

Насправді ж, загалом українське суспільство мало підтримує бодай націоналістичні партії, не кажучи вже про організації, які називають «неонацистськими» («Правий сектор», «Січ», «Національний корпус» тощо). Про це свідчить факт, що ані в чинних, ані в попередніх виборних органах влади України не було жодного міністра, якого/яку б пов’язували з крайніми рухами, в українському парламенті з 2014 року не було партій, які навіть умовно можна вважати “крайніми правими”.

Кац показує дерева, але відвертає увагу від лісу

A line of buses placed by Ukrainian Azov Battalion defenders to impede the advance of Russian forces as they fight deeper into the city.

У контексті дослідження висвітлення російсько-української війни, нам незрозуміло, чому авторка статті намагається виділити лише один підрозділ зі складу Сил оборони України, і акцентувати на його взаємодії з праворадикалами й нацистами з інших країн, зважаючи на те, що до його складу входить всього близько тисячі бійців (менше 1% від загальної кількості військовослужбовців України) різних національностей, віросповідань і професій, серед яких є колишні вчителі, студенти, ІТ-спеціалісти, менеджери тощо. До того ж, охочі вступити на поле бою в Україні проходять перевірку українськими дипломати й спецслужбами. І навіть якщо якісь питання до “Азову” можуть виникати, то точно не в той час, коли він разом із українським народом протистоїть 200-тисячній армії тирана. Ба більше, полк “Азов”, як і похідні від нього політичні організації, точно не існував би, якби у 2014-му Росія не вирішила розв’язати війну проти України.

Логічним видається питання: як можна акцентувати увагу читачів на тисячному полку “Азов”, що існує вісім років  і навіть не є політичною силою, та забувати при цьому про російську багатотисячну армію, яка сьогодні бомбардує і спалює українські російськомовні міста, населення яких ніколи навіть не підозрювали у симпатіях до націоналістів?

До речі, путінський режим не перший рік ставить в основу свого існування насильство та війни. Все починалось із другої чеченської війни (з 1999 по 2009 рр.), продовжилось Грузією (2008), а з 2022 року війна почалась в Україні. Владімір Путін проголосив “особливість” Росії і війну Заходу ще у 2007-му році на Мюнхенській безпековій конференції. Але його вчасно не зупинили, і тепер, зокрема за допомогою нескінченної пропаганди, він мобілізує Росію на війну з усім світом. Сьогодні на території України.

Нині складно точно окреслити ідеологію Кремля: “рашизм”, “рускій мір” чи “неонацизм”. Ми залишимо це завдання майбутнім історикам та політологам. Але абсолютно точно можемо сказати, що саме насильство, культ особистості, пропаганда стали буденністю російського політичного топ-менеджменту та державною ідеологією. І це має свої результати: опитування Savanta ComRes на замовлення CNN (за два тижні до нової віхи вторгення Росії в Україну) демонструвало серед росіян підтримку застосування сили проти України — від 36% до 50% .

Wedding of the fighters of the territorial defense of Olena and Alexander / Olesia Shutkevych

Єдина українська ідеологія у російсько-українській війні 2022р. — захист свого дому від ворога

Коли Росія почала війну проти українського народу та української держави, десятки тисяч чоловіків і жінок різного віку та різних професій вступили до Сил оборони України лише з однією метою — захистити свій дім від окупанта. В один день “націоналістами” став весь народ, бо на терези долі окупанти поставили  існування Української держави. Сьогодні всіх захисників України об’єднує єдина ідеологія — любов до своєї батьківщини й бажання захистити свій дім від загарбника. Українці відкинули всі свої політичні, культурні, ідеологічні та інші суперечки, і виступили єдиним національним фронтом, який боронить рідну землю та працює на перемогу.

• Ріта Кац (The Washington Post ) розповідає про війну в Україні меседжами російської пропаганди, тим самим зміщуючи акценти для західної аудиторії

Дивно, що в цих умовах Ріти Кац робить спроби шукати нацистів та праворадикалів серед захисників, які прийшли на допомогу Україні. Кожен іноземний доброволець, який вступив до Сил оборони України, незалежно від своїх особистих мотивів, політичних чи ідеологічних поглядів, насамперед, є захисником України та українського народу. Якщо навіть серед умовних  тисяч іноземних добровольців, знайдеться 500 прихильників будь-яких правих чи лівих радикальних ідей, це не дає нікому підстав стверджувати, що українська армія складається з нацистів і праворадикалів. Будь-які спроби окремих радикалів використати війну й горе українців собі на користь матимуть різку негативну реакцію як українського та інших демократичних суспільств, в яких людина є найвищою цінністю.

People hide in an improvised bomb shelter in Mariupol / AP Photo

Публікація Ріти Кац про військових-неонацистів є поширенням тез російської пропаганди. Зокрема, через захист тези про так звану “денацифікацію”, яка й стала абсолютно вигаданим приводом для початку війни проти України, війни, що фактично перетворилася у геноцид українського народу і спробу знищення ВСІЄЇ держави Україна.

Ріта Кац вважає, що теперішня війна посилить іноземних праворадикалів на їх батьківщині. Ми вважаємо, що це лише її умоглядне припущення, яке не має жодних підстав. І найкращий цьому доказ — становище українських правих після 2014-го. Їхні сили кристалізувались і отримали ту активну підтримку, ядро прихильників, яке зазвичай є основною будь-яких політичних сил.

Слід також наголосити, що бійці полку не беруть участь в політичному житті та будь-яких політичних акціях. Згідно із українським законодавством, військовослужбовці мають залишатися осторонь політичних протистоянь, і насамперед, захищати інтереси України, а не окремих політичних партій. Тому, ототожнювати діяльність політичної партії партія «Національний корпус» до складу якої входить, в тому числі, колишні «азовці», з полком Національної гвардії України «Азов», ми вважаємо не зовсім коректним, адже це дві різні організації, де перша є політичним утворенням, а друга – військовим підрозділом.

Виборчі перегони 2014-го та 2019-го не дали правим реального впливу на українську державну політику. І це відбувається в країні, що відстоює незалежність та бореться проти російської навали віч-на-віч. Тим не менш, в Україні праворадикалів не більше і не менше, ніж у будь-якій іншій державі Європи.

Звісно, військові з інших країн із праворадикальними поглядами повернуться з війни із більшим досвідом та згуртованістю. Але як в Україні, так і на батьківщині вони залишаться на маргінесі. Так само, як залишались в Україні на минулих виборах.

Втім, це буде пізніше. А зараз Україна потребує якнайширшої підтримки, адже захищає не тільки себе, а й усю Європу від російської навали. Путін не зупиниться на українському кордоні. І хвала тим, хто намагається допомогти українцям у цьому захисті фінансово, військово, дипломатично. Якщо цього не зробити зараз, то отоді неонацистська путінська мантра стане реальністю. Кремлівською реальністю.

Антон Клименко, Микола Кучер, магістри факультету журналістики ЛНУ ім. І. Франка для soloway.live

Comments are closed.