Як часто ви дивитесь інтерв’ю? Чи помічаєте при перегляді, як гостю стає ніяково від запитання? Чи буває так, що інтерв’юйований транслює настільки недоречні думки, що ніяково стає уже вам? Розглянемо, яких помилок і навіть маніпуляцій припускаються українські інтерв’юери і як цього можна уникнути.

«Слово терористам» та недоречна нейтральність. Що не так з Гордоном?

Дмитро Гордон, український журналіст, засновник видання «Гордон», зараз працює переважно у форматі інтерв’ю на своєму YouTube-каналі. Ще до повномасштабного вторгнення виникало чимало суперечок щодо подачі та стилю його інтерв’ю: хтось захоплювався, хтось робив меми та насміхався.

«Детектор медіа» ще у 2020 році охарактеризував його так: «Гордон досі зберігає старі методи інтерв’ю, старі методи приваблення уваги (скандали), старі знайомства і стару єдність із пострадянською Україною».

До свого “своєрідного” стилю він, можна сказати, додав ще й позицію мовчазного пропагандиста ворожих до України ідей. Загалом в українській журналістиці панує правило, що сторону терориста (а росія – це держава-терорист) ми ніколи не висвітлюємо. Але що робить Гордон? Бере інтерв’ю у Наталії Поклонської, колишньої «прокурорки» анексованого Криму, у ватажка угруповання «ДНР» у 2014 році Ігоря Гіркіна, що є воєнним злочинцем.

У цих інтерв’ю Гордон не намагається дискутувати з респондентами, а радше замовчує свою позицію щодо тверджень, що Україна не має права на суверенітет і державність. Старається не ставити незручних запитань, не питає, чому їхня думка саме така, і що найголовніше: не подає іншу думку.

До 24 лютого 2022 для Гордона не було проблемою кликати на інтерв’ю персон з антиукраїнською позицією або ж запереченням російської агресії на Донбасі. Таким чином журналіст поширював вустами своїх гостей, як от Лоліта Мілявська, Любов Успенська, російську пропаганду про «злих бандерівців», що росія не винна, про «братські народи» і таке інше. Після 24 лютого ситуація дещо змінилася, хоча російських гостей на каналі Гордона не поменшало.

 «Надто особисте». Що не так з «Ходят слухи»?

Есхакзай Раміна це теж українська журналістка за освітою, веде свій YouTube-канал, на якому висвітлює історії медійних особистостей, військових, політичних діячів. На її каналі час від часу з’являються інтерв’ю з російськими опозиціонерами: Фейгін, Чичваркін, Левадна, а також з  російськими військовими, що в полоні. Наскільки доречно зараз, під час війни, приділяти стільки уваги російським гостям? Чи можливо краще зосередитись на своїй позиції та культурі? Але зараз про інше.

В інтерв’ю, що стосуються війни, Раміна часто порушує етичні норми. Вона розпитує про емоції, які вони відчували в найгірші моменти, що категорично не можна робити, оскільки журналіст має передати суть подій, а не занурювати героя у згадки про травматичні події. До прикладу, в її інтерв’ю із «Пташкою» з Азовсталі, Катериною Поліщук, Раміна запитує, чи змогла дівчина в тих умовах пережити втрату коханого та кращого друга, чи вона плакала, як вона зреагувала, які думки у неї виникали у полоні тощо.

У Андрія Бєднякова, що родом з Маріуполя, вона запитувала, що він згадує, коли заплющує очі і думає про Маріуполь. Ставити таке запитання людині, яка втратила батьківський дім, є досить некоректно.

 «Перебирання брудної білизни». Що не так із «Слава+»?

«Слава+» – проект від каналу «Люкс ФМ», ведучим якого є Слава Дьомін. Суть його полягає в інтерв’ю на відверті теми. Зазвичай журналіст бере найпопулярніші запити про людину в Google і напряму ставить герою. Таким чином ведучий дізнається резонансні подробиці, які так подобаються глядачам та фанатам.

Тобто за фактом, контент базується переважно на скандалах, на порпанні у чужій білизні, на будь-якому брудному інфоприводі, щоб інтерв’ю стало якомога популярнішим і зібрало більше переглядів.

Візьмемо до прикладу інтерв’ю зі співаком Позитивом: “ПОЗИТИВ: ЕКСКЛЮЗИВНО про свою дівчину, сварки з Потапом та переїзд у будинок”. Сама назва уже є скандальною, з метою привернути увагу. У ньому звучать надто особисті питання, на деяких моментах видно, як гість ніяковіє, не бажаючи відповідати на них прямо. Натомість ведучий намагається тиснути на героя, коли той не хоче відповідати, щоб той таки дав відповідь. Такі питання, як «Що там з особистим життям?», «З ким ти більше дружиш після розлучення Дорофєєвої і Дантеса?», «Був інтим під час повітряної тривоги?». А ще постійні перебивання інтерв’юйованого, журналіст не дає до кінця висловити йому свою думку, спілкується з ним дещо хамовито – це все нагадує радше стиль жовтої преси, ніж професійне інтерв’ювання, на яке ведучий начебто претендує.

«Недоречні питання військовим». Що не так з «Бомбардиром»?

«Бомбардир» – проєкт українського журналіста Романа Бебеха. До повномасштабного вторгнення спеціалізувався на спорті (переважно на футболі), оскільки сам Роман є футбольним коментатором. Однак зараз там переважає суспільно-політична тематика. Роман Бебех бере інтерв’ю у військових, у цілих батальйонів, військових аналітиків і не зраджує своєму першому вибраному напрямку – у футболістів.

У його інтерв’ю звучать питання, які не можна ставити людям, що воюють. Так, у інтерв’ю з Віктором Розовим журналіст часто вдається до запитань: «Опиши відчуття на нулі», «Який момент з війни тебе захопив найбільше і ти його ніколи не забудеш?», «Чим пахне війна і яка вона?».

В інтерв’ю з Давидом Хіміком журналіст буквально запитав «Як це: психологічно розуміти, що ворог має більші сили і що ви вже в оточенні?».

Необхідно пам’ятати, що ці люди бачили смерть та розруху, що вони кожний день боролись і борються за своє життя, і що це точно вносить свої корективи у їхню психіку, тож такі питання можуть бути як сіль на рану. Варто питати за самі події, щоб поширювати правду про війну, а не про емоційний та психологічний стан військових, щоб не зробити їм гірше.

Перш за все, хороший інтерв’юер – це людина, яка працює у сфері журналістики досить довго, в якої є великий багаж знань та досвід комунікації у форматі інтерв’ю. Він мусить знати журналістські стандарти та дотримуватися етично-правових норм. У нас з’являється багато нових героїв для цілих сюжетів, які будуть цікавими для суспільства, тобто проблеми із цікавим співрозмовником для інтерв’ю немає. А щоб робити якісні інтерв’ю, потрібно не тільки до них ретельно готуватись, а й розуміти, як коректніше ставити питання, що краще взагалі не запитувати і як створити для людини комфортні умови, щоб вона відповідала щиро.

Анна Проказюк, студентка факультету журналістики ЛНУ ім. І. Франка

Comments are closed.