Про Україну неодноразово згадували у світовому кіно. Та якщо раніше у стрічках кінематографістів наша країна асоціювалася з горілкою, мафією, гарними дівчатами та Чорнобилем, то після 2014-го ситуація змінилася – Україну перестали бачити частиною Росії чи СРСР. А зараз і поготів. Україну почали показувати сильною державою, яка готова все витримати. Зараз про неї знімають документальні фільми для широкого загалу, щоб дати уявлення, що в нас відбувається. Але не всі такі стрічки стають відомими у нас.

Сьогодні поговоримо про маловідому документальну стрічку про українських бійців “Who If Not Us” виробництва національної ліги американського футболу (NFL Network). Стрічку присвятили українським гравцям в американський футбол, які зараз служать в Збройних силах України й перебувають на фронті. Українською назва звучить як «Хто, якщо не ми», і Кайл Брандт з NFL Network досліджує, як гравці американського футболу та їхні сім’ї в Україні були змушені жити в новій суворій реальності внаслідок російського вторгнення.

Прем’єра відбулася місяць тому, а саме на офіційному каналі Національної футбольної ліги (NFL) у Різдво після матчу  Pittsburgh Steelers – Las Vegas Riders.

Про фільм з’явився схвальний відгук на офіційній сторінці “Міністерства молоді та спорту України”:

Документальний фільм, створений Трентом Купером і Раяном Смітом і змонтований Джоном Орфанопулосом, відображає історії гравців української ліги американського футболу ULAF (Українська ліга американського футболу) у контексті вторгнення Росії в Україну.

Головний продюсер, автор ідеї і координатор проєкту Кайл Брандт працює в національній футбольній лізі (NFL) і веде ранкове шоу NFL Network «Доброго ранку, футбол». Саме він налагоджує міцний зв’язок з українськими футболістами, які тепер стали солдатами і воюють на передовій цієї жахливої ​​війни, обмінюється із ними відеозаписами.

На початку нам показують дуже зворушливий момент, де везуть померлого бійця, а всі люди стоять на колінах та кричать: «Герої не вмирають!». А сам Кайл говорить, що це розповідь про те, як тепер живуть звичайні люди, на яких напав «чудовий» сусід.

У фільмі перетинаються зворушливі історії гравців американського футболу США та їхніх українських колег, що воюють на фронті. Відверті діалоги між Брандтом і гравцями/солдатами викликають направду сильні емоції. Неможливо не заплакати. Тут майстерно переплітаються образи реалій війни в Україні з розбомбленими госпіталями,  перестрілками, запусками ракет, братськими могилами від першої особи та  солдатами, які співають патріотичних пісень.

Основним «другом по листуванню» Брандта є президент УЛАФ і гравець «Київських патріотів» Юрій Гундич. Часи, коли Гундич організовував ігри, тренування та бігові маршрути ліги, здаються далекими, коли він пояснює, чому він вирішив взяти зброю на захист своєї батьківщини. Також тут є міні-інтерв`ю з Віталієм Кличком, який розповідає про масштаби лиха, що принесла нам росія в столицю. Показують відео руйнувань, тяжкі фото, де батьки плачуть над дітьми, історії, як рятували дітей, та як жінки ховали своїх чоловіків.

Протягом створення фільму Кайл Брандт був у тісних стосунках з нашими бійцями. У стрічці показане їхнє життя до війни, сімейні відеозаписи, на яких вони граються з маленькими синами та дочками. У всіх щирі усмішки, що немов промовляють до світу, що Україну не треба було рятувати, ми всі були вже врятовані. Ми були щасливі без країни-загарбниці, яка зараз вбиває нас. Кінець відео зробили дуже болючим: під українську пісню показані фото і деякі відео бійців, які загинули на фронті.

Безперечно, розповіді про наших героїв на іноземних телеканалах дуже важливі. Таке кіно розповідає про реалії нашої війни тим мільйонам англомовних глядачів, які, можливо, і не надто цікавились подіями в нашій країні. Зокрема й ті, що можуть впливати на допомогу Україні в цій війні. Тож картина привертає увагу міжнародної аудиторії до жорстокої війни, яка триває в географічному центрі Європи. Тут навіть словами не можна передати вдячність Кайлу Брандту, працівнику мережі NFL та всім, хто брав участь у створенні цього документального фільму.

Юліанна Севч, студентка факультету журналістики ЛНУ ім. І. Франка 

Comments are closed.