Важливим складником російсько-української війни стала ідеологічна пропаганда. Так, образ сучасного російського солдата виник як логічне продовження образу солдата радянського. Культивування ідеологічного міфу про «другу армію у світі», непереможність та сучасність російської армії сприяла потужній інформаційній кампанії, націленій на внутрішнє та зовнішнє споживання. Перед тим, як використовувати маніпуляційні методи просування прообразу великої армії за межами власної країни, російська влада активно залучала всі наявні комунікаційні інструменти задля створення образу внутрішнього споживача.

Після розпаду СРСР Росія наділила себе титулом правонаступниці Радянського Союзу та його окремих елементів, зокрема й армії, що перемогла у Другій світовій Війні. Для мас активно просували культурний сегмент радянського простору. Він насичений образами героїчних солдатів, як, наприклад, узагальнений образ солдата-визволителя Василя Тьоркіна, та спеціалізованими військово-політичним виданнями, агітаційними зображальними плакатами, літературою на тему війни, кінострічками радянського виробництва, де лише радянський солдат може врятувати своїх побратимів та державу. Після розвалу СРСР та здобуття незалежності її колишніх членів виникла термінова потреба змінити агітаційну політику – на росії відбувається побудова нового образу «вєлікой страни».

Як поп-культура плекала образ величного «освободітєля»

Нова епоха трансформує звичні екраноцентричні кінообрази російського солдата, які вибудовував десятиліттями СРСР, у новий простіший та доступніший для суспільства сегмент – музику, незалежне кіно, масову культуру. Величний та білий лик солдата-росіянина автоматично сприймався українською аудиторією як щось рідне та близьке. Цьому сприяв загальний медійний простір України та росії: вся культурна спадщина автоматично зараховувалась на два фронти, що лише підкріплювало думку про єдиний братський народ.

Масове культурне середовище, яким на той час виступали традиційні ЗМІ, а пізніше нові медіа, дозволяє методам м’якої маніпуляції подавати потрібні значення. Проте кожний такий процес потребує ядра, з якого можна створювати контент. Для росії цим ядром стають війни, оскільки так можна не просто отримати необхідні цілі, але й підкреслити образ незламного чесного російського солдата, який робить все задля порятунку цивільного населення. У поп-культурі головною ознакою є орієнтація виробника на потреби «середньостатистичної людини», гнучкість та спроможність до трансформації артефактів, що створені в межах інших культур. Вона перетворює наявні артефакти у предмет масового споживання комерційного характеру з наявним кліше при створенні. Так, Друга Світова війна (Отєчєствєнная), війна в Афганістані, дві Чеченські війни, анексія Криму та частини території Донецької й Луганської області слугують прикладом для романтизації образу радянського (а пізніше російського) солдата як ключового персонажа. У цьому контексті, доцільно говорити про створення масовою культурою образу російського солдата методом просування агітаційних та пропагандистських риторик в інфопросторі. Загальне медійне середовище з часів розпаду СРСР до подій Революції Гідності використовувалось як площина для закріплення поданих образів в свідомості українців.

Становлення образу російських солдатів можна простежити у фільмах російського виробництва, які в межах єдиного інформаційного простору транслювались й розповсюджувались в Україні. Ось декілька кінострічок, де чітко вимальовується образ «хорошого російського солдата проти злого терориста» возвеличують та підносять «своїх» солдатів, стираючи межі правдивості та вигадки:

– «Грозовые ворота» 2006 р. А. Малюков – Друга чеченська війна

– «Брат» 1997 р. А. Балабанов – Перша чеченська війна

– «9 рота» 2005 р. Ф. Бондарчук – Війна в Афганістані

– «Мы из будущего» 2008 р. А. Малюков – Друга Світова війна

– «Крым» 2017 р. А. Пиманов – окупація Криму

Масова свідомість запам’ятовує подані клішовані образи «героїчних російських солдатів» VS «злих терористів» та підсвідомо накладає типаж бравих хлопців на армію росії. Варто зазначити, що ведення будь-якої війни, де була присутня росія, подавалось українцям через засоби масової комунікації зі світоглядної проросійської призми, вкорінюючи стереотип про порядного, відважного російського солдата та злого підступного ворога. Не оминула образ російського солдата романтизація та канонізація. Війна в Афганістані, Перша та Друга чеченські війни супроводжувались підтримкою в культурному сегменті, де  музика використовувалась як елемент для романтизації солдатських буднів та пояснювала внутрішній воєнний устрій та дії армії:

«…. И он ушёл, не встретив первую весну. Домой пришёл в солдатском цинковом гробу. Рыдает мать, и словно тень стоит отец. Для них он был, для них он был ещё юнец. А сколько их, не сделав в жизни первый шаг, домой пришли в солдатских цинковых гробах», – ці слова вказували на «несправедливість подій» та жертовність російських солдатів,  підкреслювали їхній героїзм.

До 2014 року в Україні широко використовувались російські соціальні мережі «Одноклассники» та «Вконтакте», які стирали межі між українцями та росіянами, утверджуючи думку про один народ. Згодом інформаційна кампанія росії збільшила оберти, готуючи підґрунтя для початку окупації території України. Оскільки російське культурне середовище на той момент було невід’ємною частиною українського культурного середовища, романтизація та образ солдата російської армії як переможниці та рятівниці був широко розповсюджений в свідомості українців. На територію України транслювався російський продукт, де образ російського солдата та возвеличення російської зброї протиставлявся образові «хохлів, дурних селюків» з шароварщиною замість оригінальної культури.

Від другої армії світу до свинособак

Ґрунтовне зрушення в масовій свідомості українців відбулось 24 лютого 2022 року, коли відбулось широкомасштабне вторгнення росії на територію України. Російська влада не оголосила війну Україні, назвала власні окупаційні дії «спеціальною воєнною операцією», що знову нав’язувало ідею про визвольну місію російських солдатів. За вісім років окупації Криму та частини Донеччини й Луганщини українська спільнота зазнала значної трансформації в медійному середовищі. Тому ще з перших днів широкомасштабної війни росії проти України різними українськими ресурсами поширювались відео з першими російськими полоненими, які створювали негативний образ російської армії, всупереч образу нездоланих та професійних бійців. Українці, які прокинулись о 5 ранку від перших ракетних ударів, пережили значний стрес та психологічний тиск, побачили перші відео, на яких були розгублені молоді хлопці у застарілому та неякісному екіпіруванні… Це був початок подолання стереотипу російського солдата як професіонала та успішного військового.

Трансформацію образу російського солдата в свідомості українців продемонструвала так звана «народна творчість», яка з перших днів повномасштабної війни транслює суспільні настрої щодо окупантів. Суспільство, яке почало відмовлятись від стереотипного образу сильної російської армії, активно слідкувало за офіційними та громадянськими українськими веб-ресурсами, що подавали новий образ непідготовлених та розгублених солдат, яких в народі вже охрестили «чмонями».

Окупаційна війна та щоденні обстріли українських міст, мародерства швидко змінювали ставлення українського суспільства до росіян. Звірства в Бучі, масові захоронення та катівні на Херсонщині й Харківщині, знищений Маріуполь, розбомблені ракетами будинки по всій країні провели чітку червону лінію між росіянами та українцями, розкривши всі істинні мотиви і показавши світу правду про російську армію. «Свинособаки», «орки», «мародери», «бруднодупі» – все це за рік війни вкоренилося у масовій свідомості, замінивши імперські наративи росії.

З перших днів онлайн-ресурси та офіційні представники влади обрали успішну тактику комунікації з громадськістю, використовуючи народні образи та меми як елемент інформаційної кампанії в рамках російсько-української війни. «Братські російські солдати» перетворились у «рашистів», «орків», «свинособак» тощо. Українська свідомість зазнала кардинальних змін за дуже високу ціну.

Ольга Мунтян, магістрантка факультету журналістики ЛНУ ім. І.Франка

Comments are closed.