Радянські часи минули понад тридцять років тому. Проте союз насильно об’єднаних республік за майже сімдесят років залишив неабиякий відбиток на сучасному суспільстві. Під вплив потрапляли й діти, яким активно прищеплювали погляди, що мають відповідати лінії партії. Одним із засобів пропаганди слугували й мультфільми. Багато з них вже дорослі нащадки часів срср й досі дають дивитися їх своїм дітям під приводом “раніше було краще”. Погляньмо, чи настільки «добрими» були витвори радянського анімаційного мистецтва і чи доречно заохочувати до них дітей сьогодні.

Зародження радянської мультиплікації

Перший мультфільм, знятий в срср – «Радянські іграшки» 1924 року від режисера Дзиги Вертова. За основу було взято сюжети з комуністичної газети «Правда», в якій висміювали ворогів соціалістичного режиму. У центрі оповідання персонаж — непман. Через експлуатацію робочих та селян, народ вирішує помститися, всіх непманів підвішують на новорічну ялинку. Після повалення російської імперії, в 1917 Ветров підтримав більшовицький уряд і почав працювати в московському кінокомітеті. Створював пропагандистські кіноролики, прагнув робити документальне кіно замість художнього (хоча згодом вдався до експериментального кіно і через утиски з боку керівництва переїхав в Україну, де працював на Київській кінофабриці). У 1936 році Йосип Сталін ухвалює рішення про створення студії мультиплікаційних фільмів у москві, відомої як «Союзмультфільм». Того ж року першою картиною став мультфільм «В Африці спекотно», а згодом в 1945 на основі повісті Миколи Гоголя виходить перший повнометражний — «Пропала грамота».  Стиль анімації радянські художники та аніматори позичили у компанії Дісней, тоді активно співпрацювали з американськими митцями.

Цензура

Як і будь-який медійний продукт, мультфільми проходили сувору цензуру. Багато анімацій діти побачили згодом, за декілька років після зняття заборони. Так, серію з мульсеріалу «Пригоди кота Леопольда» під назвою «Помста кота Леопольда» (1975 рік) показали на телеекранах в 1981. Причиною стало «криваве» оформлення титрів і загальний зміст, де кіт збирається нарешті помститися мишам, які заважають йому і не дають нормально жити. Врешті-решт закінчується серія примиренням, що не оцінила комісія художньої ради, мовляв «не по-радянські, занадто пацифістично», треба було «довести справу до кінця і знищити ворога». Режисера до того ж звинуватили у дискредитації компартії.

«Падав торішній сніг» (1983) — пластиліновий мультфільм, який потрапив під цензуру, мовляв, режисер «ставиться неповажно до російської людини». «У мультфільмі лише один герой – російський мужик, та й той справжній ідіот!». Головний персонаж дійсно демонструє образ типового росіянина: одягнутий у шапку вушанку, затерту дублянку, дурнуватий, лінивий і любить випити.

«Лямзи — Тирі — Бонді — злий чаклун» (1976). Сценаристка Людмила Петрушевська через свою роботу хотіла розкрити проблему безпритульних дітей та розказати про їхню тяжку долю. Радянська влада, яка звикла всі прогалини в державі замовчувати, не допустила мультфільм до показу. Розробники проєкту намагалися приховати основний сенс, але цензори остаточний фінальний варіант так і не допустили до показу на великі та телеекрани.

Це, звісно, не повний список, оскільки цензурі підлягали більшість кінопродуктів, в яких вбачали бодай якийсь антирадянський контекст. Суперечити цінностям та ідеології радянського союзу так само накладало обмеження та загрожувало репресіями.

Наративи пропаганди

Люди звикли, що мультфільми несуть в собі добро, вчать моралі, закликають дружити і жити в мирі. Проте це не стосується багатьох тих, що показували в срср. Дружба в них — терпимість, мораль — слухняність, гідність і гордість — служба владі. Змалечку виховували згодних і зручних майбутніх громадян. Перелічимо основні мотиви, які простежуються у мультфільмах.

Пошук ворогів та заклик до боротьби з ними

«Підводні берети» — мультфільм про дельфіна, який вирішив пройти навчання у розвідслужбі, стати рейнджером, щоб завдати шкоду срср. Він є ворогом комунізму, його готують до війни з радянською росією. В одному епізоді на тіло бійця вішають ракети і відправляють у москву. Бачимо агітацію на тему війни, мовляв, всі хочуть напасти на союз, тож треба вміти дати відсіч. Саму війну сприймають як щось звичне і буденне. Діалог між двома дельфінами:

 

— Что ти скажеш про ету школу (війни)?

 — Думаю, надо би попитаться

 — Ну нєт же войни.

 — Била би школа, война найдьотся. По крайней мєрє получім хорошую професію.

У росіян є свій «правильний» загін дельфінів, на боротьбу з американськими рейнджерами відправляють агентку Ізольду: «Нє замужем, морально устойчива, связі, порочащие нашу страну, не імєєт, родственніков за граніцей нет. Постоянно борєтся за мір, владєєт всємі відамі оружия.»

«Федя Зайцев», який зазвичай з теплом згадують вихідці з срср, так само має пропагандистські лозунги. Короткий віршик з нього: «І в каком году Кутузов із росії гнал французов?» нагадує про вже звичний для росії культ війни і шанування їхніх штучних героїв. Міфи про досягнення і перемоги військових російських діячів руйнують історичні факти: «Але до 1941 року у Росії про видатного полководця Кутузова ніхто не знав. (…) за все життя йому так і не пощастило виграти бодай одну битву. Міф про перемогу Кутузова над Наполеоном створив Сталін в роки Другої світової війни».

Жовтенята — Піонери — Комсомольці

У багатьох мультфільмах є уславлення організацій, де дітям прищеплюють комуністичні ідеології. Переважно, у більшості найвідоміших радянських мультфільмів фігурують піонери, учні середніх класів. Вони розумні, дотепні, виховані, допомагають старшим і мріють стати комсомольцями, щоб «служити на славу срср».

“Освободжєніє”

Мультиплікаційний фільм «Сказка сказивається», в якому Кощій Безсмертний краде Васілісу Прекрасну, і ховає її в своєму замку. Царевич на прохання свого слуги Івана рушає її рятувати, бо «красу ненаглядну» забрали в людей, і як без неї тепер жити будуть. Яка мотивація у антагоніста? На питання Василіси, навіщо він її мучить, Кощій дає коротку відповідь: «Єсли я тєбя мучить нє стану, кто ж тогда тєбя освобождать прідьот?». Знайома риторика для багатьох росіян.

Суспільний осуд

В радянські часи люди працювали багато, часто понаднормово. Тому діти залишалися самі вдома, виховуючи себе самостійно. Допомагали їм в цьому повчальні мультфільми, зокрема як «Ситцева вулиця» та «Мийдодир». Діти за сюжетом були такі брудні і неохайні, що навіть речі від них бігли і не хотіли дружити:

Простирадла

Повтікали,

Ковдра – з ними за поріг.

 Закликали малечу стежити за своєю гігієною через осуд та залякування, замість того, щоб наполягати на здоров’ї та комфортному самопочутті:

– Ах негарне, нечупарне,

Неумите поросятко!

Схожий ти на сажотруса,

Ти на себе подивись:

В тебе вакса за ушима,

В тебе клякса під очима,

В тебе руки – гидко взяти!

(…)

Тільки тупну я ногою,

Тільки крикну: “Воювать!” –

У кімнату цю юрбою

Умивальники влетять.

(Переклад українською – М.Рильський)

Висновок

Зазначимо, що і зараз радянські мультфільми є засобом пропаганди. Рашид Нургалієв, міністр внутрішніх справ росії, запропонував частіше показувати їх в кінотеатрах та на ТВ, щоб сприяти «моральному розвитку дітей», а також пропонує відмовитися від західних: «Треба повернути наші мультики, треба повернути тих персонажів і тих героїв, на яких виховувалися цілі покоління дітей в нашій державі», — заявив Нургалієв. Саме в них, на відміну від закордонних, закладені російські цінності і та сама викривлена мораль.

Суспільство під впливом радянської пропаганди живе й досі. Змалечку люди отримували дозу агітації у вигляді мультфільмів, прагнули стати піонерами. У підлітковому віці налаштовувалися на майбутню службу в рядах комсомольців. І внесок у свідомість людей зроблено вагомий. На прикладі сусідньої держави розуміємо, до чого призводить подальше просування радянських медійних продуктів: нетерпимість, осуд за зовнішній вигляд, маніакальний пошук ворогів, уславлення вождів та «повага», яка полягає в тому, щоб терпіти сваволю і звикати до неї. На дитячу незміцнілу психіку мультфільми срср і зараз можуть діяти як отрута, адже руйнують адекватне уявлення про світ.

Анастасія Макаренко, студентка факультету журналістики ЛНУ ім. І. Франка

Comments are closed.