Сотні тисяч українців почали життя з чистого листа поза межами України. Розглянемо, як українські медіа висвтілюють їхню долю та як можна налагодити комунікацію на місці.

Офіційних даних про кількість українських біженців за кордоном від лютого 2022 року немає. Звісно, можна спиратися на дані Держприкордонслужби, за даними якої, з України виїжджають на 1,6 мільйонів осіб більше, ніж повертаються. Утім в умовах війни неможливо підрахувати кількість громадян України, що перетнули кордон з державами-агресорами і виїжджали через тимчасово окуповані території, і встановити, скільки українців залишилися на території росії та білорусі, а скільки через їхню територію виїхали в інші країни.

Ми маємо приблизну кількість громадян України, що подали заяви на отримання соціальної допомоги в країнах ЄС, але навіть ці дані не дають чіткого уявлення про те, скільки біженців перебувають за кордоном, оскільки тисячі українців виїждали до своїх рідних і знайомих і відмовлялися від соціальної підтримки.

Ми також не маємо точних даних, скільки українців повернулися в Україну назовсім. Тому приблизні цифри біженців за кордоном варіюються в межах 5,6-6,7 мільйонів громадян за підрахунками Економічної правди. За переписом населення 2001 року, який вже давно не є актуальним і релевантним, кількість громадян України становила 48 млн 457 тис. Осіб.

Не варто забувати і про трудових мігрантів: за даними мінсоцполітики 2019 року їхня кількість становила більше 3 млн осіб, з них повернулося лише 15%. Утім спираючись на дані про кількість населення України і кількість біженців за кордоном, кожен сьомий українець виїхав за кордон. Це – цілі сім’ї, жінки з дітьми і родичами похилого віку, українська молодь, зокрема студенти.

Проблеми починаються і поглиблюються тоді, коли мільйони українців у чужих країнах існують розрізнено, не утворюючи діаспорне ком’юніті або долучаючись до чужої міграційної спільноти, а в українських медіа – практично не згадуються.

Висвітлення теми в ЗМІ

Розглянемо висвітлення теми українських біженців за кордоном на сайтах таких інформаціних агенцій, як ТСН, BBC Україна, Суспільне Новини. Телеграм-канал ТСН нараховує більше 930 тисяч осіб, в середньому на нових публікаціях набирається близько 100 тисяч переглядів за першу добу. За пошуком по ключовим словам можна зрозуміти, що висвітлення цієї теми лишається вкрай бідним. Майже всі новини на сайті телеканалу ТСН обмежуються публікаціями про обмеження, скорочення і скасування соціальних виплат для біженців за кордоном, хоча за даними ВВС, 43% українців, що виїхали після 24 лютого 2022, вже знайшли офіційну (!) роботу на 5 серпня 2023 року, і з кожним днем цей відсоток збільшується. ТСН не висвітлює життя українців за кордоном окрім вище згаданої тематики.

Суспільне Новини окреслює тему біженців за кордоном в форматі цитат політиків, представників уряду, статистичних даних про в’їзд і виїзд тощо.

BBC Україна має серію статей на тему українських біженців за кордоном, де розповідають, зокрема, конкретні історії громадян, що почали з нуля нове життя в країнах Європи. В публікації Анастасії Зануди для ВВС Україна “Скільки українців не повернуться з-за кордону і чим це загрожує Україні” детально розповідається, як складається життя українців в Європі, який відсоток населення вже знайшов роботу, який – проходить курси профорієнтації, і з якими проблемами зтикаються біженці. Проте, публікацій ВВС Україна недостатньо, оскільки ця інформація не доходить до переважної більшості – кожен другий українець отримує інформацію з соцмереж, більшість – з Facebook або Telegram. В Telegram на офіційну сторінку BBC Україна підписано майже 60 тисяч людей – що в понад 15 разів менше у порівнянні з ТСН. За першу добу на публікаціях набігає трохи більше 5 тисяч переглядів, в 20 разів менше в порівнянні з найбільшим Телеграм-каналом країни. А для українських біженців новини України – це важлива частина життя, однак вони ніколи не розкажуть про їхнє.

Як соцмережі шкодять і допомагають біженцям

Відсутність новин створює інформаційний вакуум. Оскільки існує дефіцит організацій і надійних офіційних джерел, комунікація серед діаспори відбувається здебільшого з вуст у вуста. Але в епоху цифрових технологій, вона відбувається на платформі Facebook, де коментарі під публікаціями відкривають портал в пекло, а причини цьому прості – пережиті травми і нестача інформації, страх перед невідомим викликають в людей захисний механізм – агресію, яку найлегше вимістити в інтернеті, де за це не буде жодних наслідків.

Зокрема через цю розрізненість в реальному житті нетворкінг не функціонує в повну силу, в тому числі через це зусиль окремих змотивованих громадян недостатньо, аби створити ефективну спільноту, яка зможе волонтерити і прямувати зусиля і на допомогу Україні, і на підтримку українців поза її межами.

Стан українських біженців в Європі – це приклад того, чому необхідна преса, телебачення, або принаймні єдиний новинний портал, і свідчення того, що самих лише соціальних медіа і блогів недостатньо для повноцінної циркуляції інформації.

Лагідна українізація, тур Європою

Коли в великих містах з високою концентрацією біженців з України стали з’являтися біженці з усіх її регіонів, від Львова до Харкова, конфлікти неминуче стали назрівати. Варто зауважити, що переважна більшість біженців усе-таки російськомовні, оскільки саме найбільш русифіковані регіони України, що простягаються вздовж кордону з росією, першими потрапили під окупацію країни-терориста. Багато з них пережили втрату домівки, багато – мають родичів в окупації, багатьом немає куди або до кого вертатися. Утім, є і ті, хто через війну втратив роботу і економічну стабільність, хто виїхав з інших причин, заради почуття безпеки, заради того, щоб уберегти своїх дітей і літніх родичів. Кожен випадок, кожна історія – унікальна, але всіх об’єднує те, що кожен втратив щось настільки важливе, аби прийняти рішення розпочати життя з нуля в невідомому оточенні.

Утім мовне питання в Україні відрізняється від мовного питання українців в Європі. Як відрізнити росіянина від українця на вулиці, коли обидва спілкуються російською в Берліні? Незважаючи на те, що української, принаймні, в Берліні, за два роки значно побільшало, ці процеси можуть відбуватися набагато швидше – шляхом чіткої і спланованої медійної кампанії.

Проблема полягає в тому, що для комунікації українською необхідно, як би це очевидно не звучало, україномовне середовище. Спонукати до українізації можна зокрема через культуру і пресу, якої, поки що, не існує для українських мігрантів, а от “лідерів думок”, достатньо впливових, щоб вони мовили на авдиторію українців в Європі, ще не з’явилося. Новини про заходи, івенти, майстеркласи, демонстрації  і волонтерство розкидані всією мережею на тисячі телеграм-каналів і фейсбук-спільнот “для своїх”, де новину побачать від сили кілька сотень людей, а на сам захід прийде десять. В локальних заходах немає нічого поганого, так само як і в вузькоспеціалізованих інформаційних ресурсах, але для успіху локального має спочатку з’явитись загальне.

Розглянемо декілька найпопулярніших спільнот у соціальних мережах, на прикладі Telegram та Facebook. В Telegram існує багато розрізнених груп, деякі з них закриті, інші – не наберуть і тисячі учасників. В спільноті “Мітинги в Берліні”, активної від початку 2022 року, 350 людей, вона припинила свою активність з лютого 2023. Існує багато спільнот з варіаціями назви “Українці в Берліні” – наприклад, “Ukrainians Family Berlin” досить активна спільнота, яка розповідає про культурні заходи і виставки для українців, організованих українцями. Але її охоплення вкрай малі – всього 500 людей і ще менше переглядів.

У Facebook справи трохи краще – спільнота “Українці в Берліні” налічує 33,3 тисячі учасників. Тут можна вільно поставити питання і отримати відповідь на будь-яку тему, пов’язану з життям в Німеччині, але є два нюанси: через кожне питання може зав’язатися сварка, до того ж, спільнота не модерується щодо російської мови. До того ж, спільнота не використовується з інформативною метою – вся інформація, яку тут знаходять користувачі, передається “з вуст у вуста”, або від знайомих до знайомих. В спільноті немає рубрикації, є суцільна стрічка, де дійсно корисні повідомлення губляться серед оголошень про продаж і пошук.

Як винайти комунікацію наново

Тільки в Німеччині українських біженців зареєстровано майже мільйон осіб – це не враховуючи біженців з 2014 року, а також переселенців з 1991 по 2014 рік, що прибули сюди з економічних причин. Без урахування усіх українських мігрантів – це друга за чисельністю діаспора Німеччини після турецької (1,3 мільйона за даними DW). Українців в Польші набагато більше. Сумний, але цілком реальний факт – не всі вони повернуться в Україну. Багатьом з них немає куди або до кого вертатись. Безумовно, в далекій перспективі витік інтелектуального і трудового ресурсу за кордон – це великі економічні збитки, але саме українці в Європі сформують українську діаспору, яка може бути репрезентативною. Ми маємо приклад потужної  і активної канадської діаспори (1,3 мільйона), завдяки існуванню якій, в тому числі, Канада є надійним союзником України в цій війні. Активна українська діаспора в Європі – це запорука того, що нас бачитимуть не як далеку невідому країну, не як частину спадщини рф, а як талановитих, сміливих, громадсько активних громадян. Але для цього необхідна спільнота.

В реаліях України активне висвітлення життя біженців та мігрантів буде “не на часі”, оскільки українці в Україні та за кордоном переживають вкрай різні проблеми та існують в різних інформаційних просторах. Утім це не знак, що українським біженцям і мігрантам слід продовжувати існувати в інформаційному вакуумі, відірваними від української культури і мови, і винаходити методи комунікації з нуля. Російські телеканали Німечини частково закриті, але все ще працюють, як не сумно. Їхні інтереси досі репрезентуються російською діаспорою, німецькі політичні рішення досі лобіюються так званими російськими німцями, що живуть тут не одне покоління. Турецька діаспора Німеччини має cвої телевізійні канали і щонайменше три друковані видання, так само як сербська, друкується безліч англомовних видань.  Українцям потрібно для початку лише одне – таке видання, що об’єднало б новини з рідної землі і нагадало би, що вони не самі на чужій.

Поліна Грицик, студентка факультету журналістики ЛНУ ім. І. Франка

Comments are closed.