0
Про проблеми розвитку медіа, спільне та відмінне між національними проявами швейцарської та української журналістики наша розмова з Гері Ніфергельтом – журналістом із Швейцарії, який розповів про своє тримісячне перебування в Україні.
– Розкажіть, передусім, про журналістську освіту в Швейцарії. Як довго вона триває, чи розподіляють студентів за спеціальностями? У моєму університеті, скажімо, на факультеті журналістики є різні кафедри: української преси, радіомовлення і телебачення, зарубіжної преси та інформації тощо.
– У Швейцарії, а також у Німеччині, є різні шляхи, аби отримати освіту журналіста. Першим таким шляхом я назву класичні журналістські школи. Другим – школу публіцистики із подальшою практикою. Третім – навчання при конкретних газетах чи електронних ЗМК. Четвертим – вищі навчальні заклади відповідного спрямування, випускники яких проходять навчальну практику і отримують диплом. Власне найменування спеціальності «журналіст» не обмежується. Але у Швейцарії воно надається спілкою журналістів титулом «Journalist BR» (скорочено від «Berufsregister» – «професійний реєстр»). Інформацію про одну із найвизначніших шкіл журналістики у Швейцарії MAZ (Medienausbildungszentrum), де я викладаю, ви можете отримати на сайті: www.maz.ch
– Ви за освітою журналіст? Які переваги і недоліки могли б назвіти у своїй освіті?
– Після закінчення гімназії і трьох років роботи у німецькомовних театрах я навчався у одній із шейцарських агенцій преси. Через два роки отримав «Journalist BR». Тож моя освіта була цілком практичною. І такий шлях до журналістики у Швейцарії дуже поширений.
– Кажуть, що журналістика є професією, яку потрібно вивчати усе життя – так звана «long life education»…
– Журналістика – long life education? Так, але думаю, це твердження стосується не лише роботи мас-медіа.
– А як щодо післядипломної освіти журналістів? Які у них можливості після закінчення навчання?
– Постійне підвищення кваліфікації є вкрай важливим, і для самостійних журналістів також. Мова йде, передусім, про онлайн-журналістику. Коли говорити про медіапідприємців, то вони можуть інвестувати у своїх працівників ще більше.
– А як Ви навчаєте журналістів?
– Звичайно, до моєї діяльності як доцента і тренера належить і навчання журналістів і журналісток, підвищення їхньої кваліфікації. До того ж я залучений у галузь корпоративних видань (підприємницька комунікація, клієнтські журнали).
– Які основні відмінності між державними і приватними медіа у Швейцарії? Вони визначаються популярністю, довірою, впливом на людей?
– У Швейцарії немає державних друкованих засобів масової інформації. Трохи інша ситуація із електронними медіа – телебаченням та радіо, – де поруч із приватними провайдерами є такі, що підтримує і просуває держава. І десь позаду цього стоїть «Service public» – «громадське обслуговування». У Швейцаріїї з її чотирма державними мовами кожен мовний регіон (і кожен віддалений гірський район) мусить бути забезпечений достатньою кількістю інформації.
– Під час зустрічі із студентами-журналістами Франкового університету у Львові Ви розповіли про нове явище у європейській журналістиці – Infotainment. Чи характерне це явище вже і для України?
– Infotainment, за моїми оцінками, поширений і в Україні. Властиво, інформація і розваги є складовою усіх медіа. Але усе залежить від переважання того чи іншого компонента. У наших медіа тенденційно розваги займають усе більше простору. Але новини все одно ніколи не «помруть», бо люди хочуть і потребують інформації. Запитання полягає лише у тому, яким способом вони задовольнятимуть свої інформаційні потреби у майбутньому (друковані медіа, телебачення, інтернет, айпод чи потрохи усюди). Для творців медіа виникає логічне запитання: які новини ми публікуємо і як зважуємо їх?
– У Європі сьогодні постала ще одна важлива проблема – тероризм та захист від нього. У цьому контексті запитання: чи відбулись якісь зміни у роботі швейцарських ЗМІ для посилення інформаційної безпеки?
– Ні. Але деякі медіа все ж стали обачнішими, розкриваючи проблемну суспільну тематику.
– А як працють швейцарські медіа під час передвиборчої кампанії?
– Політики, партії та інші зацікавлені групу завжди і всюди намагаються впливати на медіа. У Швейцарії, окрім виборів, часто проходять ще й референдуми (пряма демократія, більше інформації – на www.swissworld.org ). Тому засоби масової інформації регулярно і критично повідомляють про політиків і партії. Я думаю, що за молодої демократії України політики та впливові сили ще не звикли конфронтувати з критичними коментарями та запитаннями. Але саме перед виборами медіа повинні виконувати свій обов’язок– доносити до людей інформацію, і, що не менш важливо, – мати змогу це робити. Людей, які хочуть обирати, цікавить насамперед, кого варто обрати, хто висуває і підтримує кандидатів, що висуванці вже зробили і що зможуть зробити на посаді.
– Чи спостерігали ви за свободою слова в Україні? Які проблеми зауважили?
– Я не можу об’єктивно оцінити, як в Україні склалося із свободою слова. Причиною цьому є незнання мови. Та із джерел, які заслуговують довіри, я знаю, що на свободу слова в Україні постійно тиснуть і обмежують. Сьогодні ця проблема вийшла на міжнародний рівень. Я сподіваюся, що преса у вашій країні зміцніє настільки, що журналісти зможуть працювати незалежно.
– Перед тим, як приїхати до України, Ви, звичайно, ознайомлювалися із її історією, географією, культурою, іншими особливостями. Звідки черпали інформацію?
– Як і кожен журналіст, я отримую чималу кількість інформації з інтернету, при цьому я усвідомлюю, що там безліч неправдивих та застарілих матеріалів. Ще раніше, за радянських часів, я багато подорожував Східною Європою. Тоді я також багато чого довідувався. Хоча в Україні вперше я побував тільки два роки тому. Я дуже люблю цю країну і сподіваюся, що з часом багато суспільних, економічних і екологічних проблем будуть вирішені. Для цього необхідний час та розумні, мислячі та сміливі журналісти.
– Чи можете Ви сказати, що теперішня ситуація в Україні відповідає Вашим уявленням до приїзду?
– Більшою чи меншою мірою так. Скажу лише те, що найбільше на мене вразило й здивувало: це всюдипроникаюча корупція та алкоголізм серед молоді.
– Розкажіть ще трохи про свою роботу тут. Чи вдалося Вам здійснити усе, що запланували?
– Цього разу я провів 3 місяці на Західній Україні. Я хотів якнайбільше дізнатися про країну та засоби масової інформації, щоб пізніше мати змогу про це писати, а також налагодити контакти у бізнесовій ланці. Хочу переконати ваших фахівців у необхідності клієнтських журналів. За цей час я зустрів багато щирих і цікавих людей. Були, звичайно і менш приємні зустріч, і не все вдалось зреалізувати. Але з цим нічого не вдієш, навіть у Швейцарії.
Спілкувалася Христина БОНДАРЄВА
Довідка:
Гері Ніфергельт:
Народився 12.02.1956 року;
Завершив гімназію у Вінтертурі;
1976 – 1981 – робота у театрах Ноймаркта, Цюріха, Штуттгарта. Поадльша освіта у Берліні;
1981 – 1984 – здобував освіту у пресовій агенції Сortesi, місті Біль;
1985 – редактор відділу культури у газеті «Züri-Woche»;
1986 – 1989 – працює у «Ringier» – найбільшій медіакомпанії Швейцарії;
1991 – 1997 – працює у «Тamedia»;
1998 – 2004 – самостійний журналіст;
– доцент освітнього медіацентру «МАZ» і «Тamedia»; тематика: журнальна журналістика, драматургія тексту, культурна критика;
– тренерство, між іншим у журналі «GesundheitSprechstunde»;
– курси/письмові майстерні
– післядипломні курси, зокрема для політиків та мистецьких менеджерів;
– журнали (концепція та реалізація), наприклад для «Ringier», «Rivella», цюріхського Товариства захисту тварин;
– колонки у «Gesundheit Sprechstunde», «Boom» та «Glückspost»;
2004 – 2008
– головний редактор журналу «Der Аrbeitsmarkt»;
– новий концепт кра’єрного журналу («Career»)
Сьогодні самостійний журналіст
– корпоративні відносини і піар;
– доцент освітнього медіацентру «MAZ»;
– навчальне відрядження у Берліні та Західній Україні, де доповідає про корпоративнівідносини у західноєвропейських медіа, зокрема у Львівському університеті ім. І. Франка.
Варто знати:
Пресова агенція – бюро, у якому кілька чи багато осіб займаються журналістською діяльністю, як правило, це фрілансери. Ці агенції продукують текстову-, кіно, радіопродукцію, а також працюють у галузі піару.
Infotainment – спосіб подачі інформації журналістом, коли важлива інформація подається разом з розважальною, у так звані «серйозні» теми вкраплюють розважальну інформацію.
Пряма демократія – така організація державної влади, за якої основні рішення щодо управління справами суспільства й держави схвалюються всіма громадянами на референдумах, зборах тощо.
Клієнтські журнали – спеціалізовані журнали, які видають підприємства з метою інформування аудиторії зі своєю діяльністю. У них, як правило, є й інша інформація, яка не стосується відповідного виду діяльності.
