Taiwan Today: чим досвід висвітлення культурної тематики тайванського медіа може бути корисним Україні
Поліна Грицик
Опубліковано: 07-03-2024
Розділи: Огляди, аналітика.
0
Між Україною та Тайванем більше спільного, ніж може здатися на перший погляд. Дві країни тривалий час потерпали від культурної асиміляції та наразі відбудовують свою демократію по сусідству з авторитарними країнами – росією та КНР. У той час, як Тайвань проводить активну військову підготовку, уряд острова також проводить активну культурну кампанію в медіа.
Розглянемо, як Тайвань захищається від асиміляції КНР та вибудовує свою культурну стратегію на прикладі Taiwan Today.
Колоніальне минуле і постколоніальне теперішнє
Тайвань з 17-го сторіччя перебував під безперервною окупацією материкового Китаю та Японії і здобув свою незалежність лише в 1949 році. За цей період поняття тайванської культури почало означати поєднання китайської і японської культури з домінуванням ознак першої, але сучасні тайванські медійники розвінчують міт про це, надаючи поняттю “культура” нове, актуальне значення.
Сьогодні тема національної ідентичності як ніколи загострюється на тлі загрози вторгнення КНР. Центр дослідження національного університету Ченчі в Тайвані впродовж останніх 30 років проводить щорічне опитування, яке намагається відповісти на це питання: з ким ототожнюють себе тайванці? Результати опитування демонструють однозначну відповідь: з кожним роком, кількість громадян, що пов’язують себе з материковим Китаєм, невпинно зменшується – до 4,4%, а кількість людей, що вважають себе виключно Тайванцями, в період з 1992 року по 2023 рік виросла з 17% до 63%.
В публікації “На шляху до національної літератури” відбувається рефлексія на тему культурної сепарації, риторика статті впізнавана кожному українцю – це бажання вийти з тіні величі більшої держави і почати творити на засадах незалежності. “Це справді абсурдно, що тайванській літературі доводиться боротися за легітимність прямо тут, на своїй батьківщині”, — каже Цен Квей-хі, президент Тайванського ПЕН-клубу, організації, заснованої в 1987 році письменниками, які твердо ототожнюють себе з островом.
“Я просто різко перескочив із Китаю 12-го століття на Тайвань 20-го століття, моє пробудження прийшло надто пізно, і я хочу провести решту свого життя, надолужуючи втрачений час”. – визнає Цен Квей-хі, який більшу частину свого життя перебував в ілюзії колоніальної величі материкового Китаю. – Все, що ми хочемо зробити, це повернути наші літературні традиції до їхнього природного стану та подалі від владної присутності китайських традицій”. До 1997 року, як згадується в публікацїї, історія і література Тайваню не були об’єктом окремих досліджень і розглядалися лише як частина історії і літератури материкового Китаю.
Тайванська культура – культурна сепарація в медіа
Але тенденція до культурної сепарації порівняно нова. Якщо прогортати архіви Taiwan Today далі, до 2000-2005 років, можна побачити, що автори матеріалів не відокремлюють китайську культуру від культури острова і підсилюють почуття єдності за допомогою нагадування про спільні традиції: наприклад, матеріали про китайську мітологію, свято човнів драконів, китайський (місячний) календар тощо. Ніде в публікацях не проводиться межа між китайськими і тайваньськими традиціями, і вони не описуються як “зарубіжні”. Але за цими спільними традиціями ховаються спільні легенди, а вони переплітаються зі “спільною” історією, якої острів ніколи не бачив.
Культурна сепарація в медіа посилилась одночасно зі зміцненням позицій DPP (Демократична прогресивна партія, опозиція тепер прокитайському Гоміньдану), та приходом до влади Цай Інвень – президентки від DPP. З 2008 року в Тайвані проводилась активна політика десініфікації – процесу, ідентичному українській декомунізації. В цей період з паспортів тайванців зникла назва “Китай” та “Китайська республіка” і була замінена на “Тайвань”, те саме можна помітити в матеріалах від 2008 року – поступово, все рідше і рідше Китай згадується в новинах про культуру, якщо того не потребує контекст, і все частіше культура Тайваню стосується лише уродженців острова. Замість повторення легенди про свято, що стоїть за фестивалем човнів драконів, публікуються матеріали про те, як інші країни південноазійського регіону беруть участь в міжнародних змаганнях на згаданих човнах, замість звеличення китайської культури, розповідаючи про фестиваль фонарів, Taiwan Today пише матеріали про те, як вогні фонарів спалахують в Канаді, Новій Зеландії, як тайваньські діячі беруть участь в організації свята в Америці і Європі. Замість того, аби розповідати про материкових художників 15 століття – ще до того, як острів був заселений етнічними ханцями – Taiwan Today популяризує імена сучасних митців.
Фокус на сьогоденні
Стратегія, яку обрали тайванські видання на прикладі “Taiwan Today” – замість мітологізації історії і традицій з прив’язкою до Китаю, преса вибудовує розуміння культури як процесів, що відбуваються тут і зараз. Taiwan Today публікує безліч матеріалів на тему митців – сучасників, а також культурних діячів острова за останні 80 років.
Для порівняння між святкуванням двох зарубіжних свят і їх висвітленням в медіа 15 років потому, публікація за лютий 2019 року розповідає про традиційне святкування фестивалю фонарів, але зміщує фокус зовсім не на традицію і коріння свята, а на історію відзначання фестивалю за останні 30 років в Тайвані, а також на саму подію – виставку елементів композиції фестивалю. Таким чином, елементом культури в цьому випадку в меншій мірі є історія та мова, і в більшій соціум і мистецтво.
Орієнтація на Захід
В економічному і військовому аспекті Тайвань майже повністю покладається на США як неофіційного, але перспективного партнера. В культурному просторі, Тайвань бажає відокремитися від спільної історії з Китаєм та Японією та рухатись далі, створюючи сучасну культуру. Беручи до уваги фокус на сьогоденні, про який було згадано раніше, темою багатьох матеріалів є досягнення митців-сучасників, їхнє визнання на міжнародних конкурсах, згадки на літературних, кінофестивалях тощо, участь в інтернаціональних проєктах.Як і в далекі часи формування сучасних країн, сьогодні Тайвань виборює своє право на існування, демонструючи багатство своєї культури та таланти їхніх діячів.
Що можуть запозичити українські медійники
Сьогодні українські відносини з Тайванем є слаборозвиненими, але це не означає, що так буде тривати вічно. Тайвань є не просто перспективним економічним та політичним партнером України – острів проводить таку культурну політику в медіа, якої б слід повчитися українським медійникам. Taiwan Today пропонує актуальне розуміння культури – не відкидаючи історії та традицій, журналісти онлайн-видання формують сучасний культурний простір і дають читачам усвідомлення культури як процесів, що відбуваються тут і зараз, митців – не як історичних постатей, а як співгромадян.
Звісно, не слід забувати, що Тайвань перебуває у складних умовах і навислою загрозою вторгнення Китаю, що унеможливлює відкритий та критичний погляд на теми культури, колоніалізму та постколоніального розвитку. Але в України немає цих обмежень. Задля подолання комплексу меншовартості і розвитку української культури, українським медіа необхідно більше сфокусуватися на культурних процесах і піднімати дискусії тут і зараз – не чекаючи завершення війни. Досягнення українських мітців, здобуття премій, нагород і грантів, участь в міжнародних проєктах – все це має бути об’єктом уваги наших журналістів.
Поліна Грицик, студентка факультету журналістики ЛНУ ім. І. Франка