Сотні новинних заголовків, повідомлень, сюжетів, репортажів, та іншого контенту, який можуть запропонувати соцмережі, людина сприймає як важливу інформацію. Своєю чергою цю інформацію вона передає іншим, таким же людям, як і вона сама. І якщо хоча б 1% здобутої інформації – “деза”, прихована (або й не зовсім) пропаганда – кожен, хто прокоментував, репостнув або поділився з друзями – став ненавмисним учасником величезної пропагандистської машини, яка робить усе, щоб дискредитувати Україну: як в очах союзників, так і в очах самих українців.

Робота медіакритичних видань у цій інформаційній павутині спрямована на те, щоб якомога менше громадян піддавалися впливу сумнівних наративів та фейкових новин. Після початку вторгнення, а особливо протягом останніх місяців – роботи у них точно вистачає.

Щоб зрозуміти, як медіа висвітлюють дезінформацію, нам необхідно з’ясувати декілька важливих пунктів:

1. Які типи дезінформації та пропаганди бувають;

2. Як це впливає на суспільство;

3. Якими стратегіями користуються медіакритичні видання.

Для кожного з них можна було б друкувати окрему статтю, а то й навіть книгу. Проте, сьогодні ми розглянемо основні моменти.

Які типи дезінформації та пропаганди бувають?

Їх безліч. Фейкові новини, маніпуляції з фактами, спотворення інформації, подвійні стандарти, пропаганда, маніпуляція соцмережами – і це далеко не весь список. Кожен з вищевказаного типу дезінформації може комбінуватися між собою та створювати потужний інформаційний меседж для суспільства. І якщо вам важко уявити масштаби цієї проблеми, згадайте, що відсоток іноземців, які не розуміють, чому не можна просто закінчити війну і віддати Україну росіянам – росте.

Гарним прикладом для того, щоб ознайомитися з типами дезінформації та навчитися їх розпізнавати є волонтерський інтернет-проєкт StopFake. Зокрема, у них є окремий розділ про те, як розпізнати фейк.

Як це впливає на суспільство?

Одна з найважливіших задач дезінформації – змусити людину сумніватись. У правильності своїх рішень, своїх поглядів, поглядів та рішень інших людей, у керівництві своєї країни, керівництвах інших країн. Адже потім, людина, яка сумнівається, приходить до поглядів, необхідних для дезінформатора.

Звичайно, сумнів у будь-чому – це нормальний стан для людини в багатьох ситуаціях, але лише тоді, коли він прикріплений достовірними фактами. Коли сумнів створений дезінформацією – він змушує вірити у те, чого не існує та приймати рішення, основуючись на штучно створеній інформації.

Розглянемо детальніше, як це працює.

Уявімо, що ви – звичайний українець, активний користувач соцмереж, маєте хорошу роботу. У вас є родина, коло друзів та знайомих. Гортаючи стрічку новин і переглядаючи публікації медіа, політиків чи інфлюенсерів,  ви відкриваєте коментарі і частина з них – це повідомлення  людей, у яких “всьопрапала”, політики зливають країну і тп. Якщо це буде один коментар, можливо, ви його пропустите. А якщо 10? 100? 1000?

Отже, уявімо, що ви задумалися над змістом коментарів і пішли “гуглити”. Ви пишете свій запит, основуючись на прочитаному, і отримуєте саме те, що треба – тону дезінформації з беззмістовними судженнями та без джерел. І тут є два варіанти: або ви розумієте, що це дезінформація, приходите до медіакритичних видань і отримуєте якісний контент, або ж ви повелися на фейк і поділилися з друзями. А головне – засумнівались. І тепер, перед кожним, наприклад, донатом, ви задумаєтесь, чи варто мені віддавати кошти в країну, де крадуть гуманітарку, наживаються на інших людях, розкрадають кошти в країні. Можливо, це не вплине сильно на ваші донати, проте, ймовірно, зменшить їх кількість. І, на жаль, ви такий не один.

І найголовніше: якими стратегіями користуються медіакритичні видання та як висвітлюють дезінформацію?

Насправді, стратегій існує багато, але головна їхня ціль – висвітлити правдиву інформацію та донести її до читача. Розглянемо деякі з них:

1. Фактчекінг. Зазвичай, саме фактчекінг найактивніше використовується медіакритичними платформами. В нього входить: аналіз даних, перевірка джерел і, як результат – надання громадськості правдиву картину подій.

2. Медіааналіз. Бачили рейтинги найгірших медіа, які не дотримуються журналістських стандартів? Ці рейтинги були створені завдяки медіаналізу та фактчекінгу. Медіааналіз включає в себе глибокий аналіз медіапростору, тенденції та шаблони використання певних тем, а також пошук медіа, які найчастіше поширюють дезінформацію.

3. Експерти. Хто, як не справжній експерт у тій чи іншій сфері може заперечити неправдиву інформацію? Особливо, якщо йому довіряють люди. Медіакритичні видання часто запрошують до себе експертів для оглядів та коментарів. І це дуже дієвий спосіб для підвищення громадської свідомості.

4. Освітні програми. Нещодавно ми писали про добірку корисних матеріалів з медіаграмотності. Це цікавий досвід для тих, хто хоче навчитись відрізняти правду від дезінформації.

5. Співпраця. Часто можна помітити, як медіакритичні видання співпрацюють між собою. Це має за собою багато корисних цілей, як для медіа, так і для їх читачів. Медіакритика в Україні – це доволі новий напрям, який розвивається з неймовірною швидкістю і співпраця між виданнями – один з найкращих способів розвитку медіакритики.

Отже, робота медіакритичних видань зараз – один з найважливіших способів побороти ту кількість дезінформації, яка поширюється Україною та світом. Задача кожного з нас у протидії фейкам – бути критичними, читати та підтримувати якісні медіа, а головне – оперувати лише підтвердженими фактами.

Наталія Каплун, студентка факультету журналістики ЛНУ ім. І. Франка

Comments are closed.