У 2000-х роках термін “гібридна війна” став модним для опису будь-яких ворожих дій, що не відповідали класичним військовим конфліктам. Однак, через свою розмитість це поняття зазнає критики.

Справжнє значення концепції гібридної війни стало зрозумілим для західних демократій під час російської агресії проти України у 2014 році. росія застосувала новий тип війни, що поєднував традиційні військові методи з нетрадиційними, такими як використання найманців, інформаційні операції та політичний тиск. Водночас російські військові діяли без чітких розпізнавальних знаків, що дозволило їм заперечувати свою причетність до конфлікту. Типовим прикладом є окупація Криму, де російські військові, яких у російських ЗМІ називали “ввічливими людьми”, організували і провели незаконний референдум.

Окрім військової агресії, росія застосовувала проти України широкий спектр гібридних заходів. До них належала підтримка проросійських сил, економічний тиск, кібератаки та розповсюдження масштабної дезінформації. Ця інформаційна кампанія була спрямована на підрив довіри до української влади, дестабілізацію ситуації в країні та вплив на політичні рішення західних країн. Незважаючи на численні заяви про необхідність протистояти російській пропаганді, Захід виявився недостатньо підготовленим до такого масштабного інформаційного наступу.

Російська інформаційна війна досягла значних успіхів у легітимізації своїх дій та поширенні наративів про необхідність територіальних поступок України. Поширення таких поглядів серед значної частини західного суспільства, зокрема серед впливових політиків, свідчить про ефективність російської пропаганди. Популярність ідей про те, що Україна має поступитися своїми територіями, є тривожним дзвіночком. Коли впливові особи, такі як Трамп і Маск, підтримують такі наративи, це підриває довіру до міжнародного права і демократичних цінностей. Нездатність суспільства погодитися з очевидними фактами є загрозливою ознакою того, як легко маніпулювати громадською свідомістю.

Поняття інформаційної війни виходить за рамки традиційних теоретичних моделей міжнародних відносин. Реалістичні теорії, хоча й намагаються пояснити інформаційні конфлікти через призму боротьби за владу, не можуть повністю охопити їхню специфіку. Наприклад, концепція офензивного реалізму Міршаймера, хоча й пояснює прагнення держав до гегемонії, не враховує того, що інформаційна війна може мати більш тонкі та довготривалі наслідки, ніж традиційні військові конфлікти.

Автори Ніколас Росс Сміт і Грант Доусон (Росс Сміт і Доусон, 2022), намагаючись пояснити агресію Росії проти України, пропонують нам досить поширену схему: занепокоєння щодо розширення НАТО, помножене на імперські амбіції путіна. Однак, ця схема, на перший погляд логічна, має свої прогалини. Може росія взагалі не сприймає НАТО як загрозу? Судячи з співвідношення легальних і незаконних активів російських еліт, які перебували в країнах НАТО до війни, мабуть, вони  мали дуже легке ставлення до загрози з того боку або є просто дурнями.

Ми шукаємо раціональні пояснення для дій, які здаються абсолютно ірраціональними, і ми маємо справу з режимом, який будує свою політику на маніпуляціях та дезінформації.

Нарешті, що таке війна, яка ведеться лише по один бік лінії фронту? Мабуть, бойовий акт, як і танець, потребує принаймні двох учасників. Але якщо визначити інформаційну війну як узгоджене використання дезінформації та упередженої інформації, це саме та сфера, де колективний Захід майже не з’являється на полі бою. Асиметрична війна, де росія воює за допомогою дезінформації та упередженої інформації, Захід намагається протидіяти за допомогою інформації. Навіщо витрачати сотні мільярдів доларів на звичайну зброю коли за частку цих грошей можна впливати на суспільний дискурс і думку на Заході. Навіщо турбуватися про перемогу над державою-супротивником на полі бою, коли ви можете впливати на вибори і сприяти просуванню деструктивних політиків до верхівки урядової машини.

Можна назвати це теорією змови, але наступний найімовірніший президент США єдино кому не кидає виклики і образи, то це росії та її керівництву. Чи це прояв цивілізованої поваги?

Інформаційна війна може бути не менш руйнівною, ніж збройна. Розповсюдження настроїв «втоми»  на Заході, дискредитація української влади та активна діяльність проросійських політиків створюють сприятливий ґрунт для зменшення підтримки України, що, в свою чергу, підриває її спроможність протистояти агресору.

10 грудня 2023 року відомий конгресмен США Метт Гетц написав на X «Америка надіслала достатньо грошей в Україну. Треба сказати Зеленському, щоб шукав миру». Уявіть собі щось подібне в 1940 році.

Ленінський термін  «корисні ідіоти» набуває нового звучання в контексті сучасної інформаційної війни. Західні інтелектуали, які прагнуть до «об’єктивності» та «балансу поглядів», часто стають інструментом в руках російської пропаганди. Їхня спроба знайти «золоту середину» між правдою та брехнею насправді грає на руку тим, хто прагне спотворити історичну правду та підірвати концепцію демократію. На Заході спостерігається тенденція недооцінки впливу російських інформаційних операцій. Хоча обізнаність зросла, все ще існує значна прогалина в повному розумінні та звернення до масштабів російської інформаційної війни. росія продовжує інвестувати та використовувати нові технології для посилення інформаційної війни можливості розвитку штучного інтелекту робить цю загрозу особливо жахливою. В інформаційної війні росія використовує різні види зброї, серед яких: відкриття російська мовних рупорів типу RT, таємні операції  спецслужб з метою впливу на західний дискурс, маніпулювання та контроль західних ЗМІ, купівля відомих журналістів, лідерів думок тощо.

Слова давньокитайського стратега Сунь Цзи про те, що «вся війна заснована на обмані», набувають особливої актуальності в контексті інформаційної війни. Наш ворог майстерно маніпулює інформацією, прагне змусити всіх повірити в альтернативну реальність, де чорне стає білим, а біле – чорним.

Марина Тимченко, магістрантка факультету журналістики ЛНУ ім. І. Франка

Comments are closed.