Якщо відкинути цензуру у її вузькому розумінні із усіма заборонами: спаленнями книжок, переслідуваннями авторів та темниками для журналістів, –то це зовсім не означатиме свободу слова чи наявність абсолютної свободи узагалі. Наш час пропонує нові «безболісні» способи контролю над інформацією. Один з них –створення прес-служб. За задумом – річ корисна і існує вже давно. Її робота втілює особливий пом’якшений цензурний винахід, коли здебільшого теми та їх потрактування пропонують «зверху», а не знаходять самі журналісти. Цей винахід має два ефекти: позитивний – полегшує роботу журналіста та пропонує готову інформацію про діяльність установи та негативний – запропонована інформація викладена тенденційно, з урахуванням інтересів установи, плюс вона породжує різновид соціальних лінощів у деяких представників ЗМІ, коли інформація не перевіряється і висвітлюється лише певний офіційний бік питання, що безперечно дуже влаштовує керівництво установи…

Існує й інший тип цензури – самоцензура, це щось на кшталт «свободи за вибором», коли журналіст сам вирішує не подавати певної інформації. Це робиться, як стверджують апологети самоцензурування, тільки в інтересах суспільства. Але ту є одне «але»:  як знати, що саме цього читачеві знати не варто?  Про владу. Про діючого президента.

Як приклад візьмімо найцікавіший, як на мене, приклад творення позитивного образу у державі – образу президента. Більшість з нас знає, як у радянські часи людям активно «допомагали» полюбити партійних лідерів. Нині маємо цікаві дослідження цього явища  в американських ЗМІ. Загалом позитивний образ президента – це добре. Він є певним уособленням державної влади, тому і для населення власної країни, і для світової спільноти добре було б бачити його у позитивному світлі. То де ж проходить «золота середина» між обмеженням негативної інформації, що не є суспільно значимою, але може знизити рейтинг, і цензуруванням важливих для суспільного розуміння речей,  про які мовчати не можна?

Традиційно «фільтруванням» такої інформації насамперед займається прес-служба. Тому надзвичайно важливо аби ворна працювала професійно. Показовим у сенсі непрофесійності є візит Віктора Януковича до Франції, коли його прес-служба в новині від 7 жовтня повідомила, «…розпочався офіційний обід від імені Президента Французької Республіки на честь Президента України». У телефонній розмові з журналістами прес-служба президента Франції заперечила факт спільної вечері глав держав. Як виявилося Ніколя Саркозі практично ніколи не влаштовує офіційних обідів. Пізніше і прес-служба українського Президента спростувала цю інформацію. (Лазарєва Анна. Як Януковичу в Парижі соломку підкладали. Український тиждень. http://www.ut.net.ua/art/166/0/4421/)

Або ж ще можна згадати про вже традиційне з боку України недотримання протоколу під час президентських закордонних візитів, наприклад до Китаю, куди дружина Віктора Януковича не поїхала. Згодом у ЗМК обговорення цього візиту перетворилося у дискусію про доцільність дотримання дипломатичного протоколу. А про що домовлялись лідери держав забути повідомили… (про інші випадки – Василь Зігалов у «Віктор Янукович без дружини. http://www.radiosvoboda.org/content/article/2147742.html).

Із дружиною президента Людмилою Янукович узагалі цікава ситуація. Газетні матеріали рясніють інформацією про те, що вони з Президентом будуть розлучатися (http://gazeta.ua/index.php?id=328517), тому Віктор Янукович навіть не запросив її на святкування свого дня народження (http://www.volynnews.com/news/interesting/17288/).
Натомість на обкладинці журналу Weekly.ua було фото усміхненого президентського подружжя із велосипедами. Дивним є лише той факт, що сама стаття присвячена здоровому літньому відпочинку, зокрема велотуризму і про Януковичів там зовсім не йдеться. (http://weekly.ua/issues/2010/29-30.html). Дехто із журналістів також звертає увагу на те, що сидіння на велосипеді пані Янукович підняте настільки високо, що сісти на нього їй просто не вдасться… Щаслива сім’я як піар-хід?

До речі, про щасливу сім’ю. «Волинь-нова» пише: «Піарники українського Президента «прокололись», коли в матеріалі про нинішню літню відпустку Віктора Януковича розмістили його фотографію із дружиною». Видання посилається на газету «Новая» і стверджує, що фото були зроблені ще в 2004 році. (http://www.volynnews.com/news/interesting/17288/)

Натомість ZIK пише, що «весь час відпочинку в Криму, окрім декількох нарад і зустрічей, Президент Віктор Янукович проводив зі своєю родиною на державній дачі № 9 в Мухалатці. Поруч з ним постійно були дружина Людмила Олександрівна і онуки» (http://zik.com.ua/ua/news/2010/08/12/240902).

Звідси бачимо, що інформація публікується різна і її достовірність лише на совісті журналістів. Нам не відомо чи подібна інформація, подана президентською прес-службою, просто не перевіряється чи вона публікується свідомо. Те, з ким відпочивав Віктор Янукович, чи катається він на велосипеді і які у нього стосунки з дружиною – нібито суто приватна інформація, але вона також може вплинути на його рейтинги.

Тож маємо типову ситуацію, коли одні ЗМІ публікують позитивні матеріали, а інші намагаються будь-що розкритикувати президента, як, наприклад, «Український тиждень», який навіть подає перелік популярних «янукізмів» –  висловів Віктора Януковича, в яких він плутає терміни та перекручує прізвища http://www.ut.net.ua/art/165/0/4279/). Складається ситуація, що люди, які читають і одну, й інше пресу не вірять ні тим, ні іншим…

Крім таких суто «пресових» спроб створити позитивний образ, прихильники президента послуговуються й іншими засобами, вже суто радянськими. Серед них особливо виділяється документальний фільм, який був знятий про Януковича до його ювілею. «Президент. Початок шляху» транслювали на багатьох каналах і розповідав він про «доброго і мудрого», з яким – цитата з фільму – Україна може спати спокійно. (детальніше фільм проаналізований Володимиром Панченком http://www.ut.net.ua/art/164/0/4130/). Хоча нещодавно в інтерв’ю Телекритиці головний редактор «Дзеркала тижня. Україна»  Юлія мостова оцінила нинішнього президента так: «Це хижак, надзвичайно небезпечний. Але дуже цікавий.» http://osvita.telekritika.ua/material/1556. У той самий час фрагмент шоу «Велика різниця», де було показано пародію на Віктора Януковича, вирізали (http://ua.korrespondent.net/ukraine/1146173-ictv-virizav-z-velikoyi-riznici-parodiyu-na-timoshenko). До речі, в Росії таку ж пародію на Путіна та Медвєдєва показали в ефірі.

Натомість Інтернетом досі гуляє відео, де на Віктора Януковича падає вінок під час чергового покладання квітів. Чи є це виявом свободи? Сумнівно. Швидше йдеться про неетичність і саме тут і мала спрацювати самоцензура. Самоцензура – не як спосіб подобатись владі,  а як механізм, який треба використовувати для того, щоб не опускатися до речей неетичних. Нам потрібна критика, але вона має бути конструктивною.

Тож журналіст повинен вміти пройти по тоненькій межі так, щоб з одного боку не потрапляти у пастку цензури, і, водночас, не займатися неконструктивною критикою. Тільки тоді суспільство отримає справді потрібну та зважену інформацію.

Оксана Василів, студентка, м. Львів
 
 
 

Відгуки (1)

Анонім,