“Чудовий матеріал! А факти перевірили?”, саме так назвали організатори одну з цікавих і корисних презентацій Міжнародного журналістського фестивалю в Перуджі. Серед механізмів отримання якісного тексту першочерговою є перевірка публікації. Наскільки це реально презентував представник одного з найвідоміших німецьких щотижневих журналів “Der Spiegel”, Хауке Янсен (Hauke Janssen). Другим блоком обговорення керував Біл Адеа (Bill Adair), засновник і редактор PolitiFact (фото зліва  Серджіо Майстрелло (Sergio Maistrello) (експерт з нових медій  і Хауке Янсен).

Початок архівування 

Перевіркою фактів зацікавився засновник Шпігеля Рудольф Аугштайн (1923-2002), який ще зі шкільного віку збирав усілякі газетні статті, які здавалися йому важливими. Продовжував він це робити і під час військової служби. Те, що сьогодні можна помістити в одну папку на робочому столі нашого комп’ютера, він ретельно вирізав, і наповнював ними картонні коробки. Крок за кроком, а радше, вирізка за вирізкою утворили сотні, а з часом і тисячі метрів полиць найрізноманітнішої інформації. Так він створив «організацію, яка чаклувала найекстравагантнішу інформацію». Видавець регулярно навідувався в архіви і перед кожною масштабною статтею вимагав підготовки фактажу для неї.

Окреслення пріоритетів і створення Digas

За статутом 1949 р. чітко були окреслені такі положення:

«Der Spiegel є новинним журналом. Тому він мусить бути загальнопоширеним і мати «багато нових новин». SPIEGEL мусить містити більше світської, особистої, фонової інформації, ніж щоденна преса.

Усі новини, інформація і факти, які SPIEGEL використовує і публікує, мають бути достовірними. Всі джерела мусять бути ідентифікованими. Коли є сумніви, краще взагалі не використовувати частину інформації, аніж ризикувати подати недостовірну новину.

Паперовий архів Der Spiegel-я існував до 80-их, а вже в 90-их він проник у віртуальний простір, де і був «підтриманий» мережею. Сьогодні Шпігель в своєму Digital Archive System (Digas) кожного тижня продукує 60 тисяч нових публікацій. Вони зібрані більш ніж з трьохсот різних джерел. Це майже весь німецький ринок преси, а також кілька міжнародних видань. Більше ніж 50  млн. текстових файлів і 5 млн. ілюстрацій вже знайшли своє місце в Digas. Доступ до архіву відкритий не тільки його працівникам, але і репортерам журналу, які можуть користуватися цією базою даних з будь-якої точки світу, маючи Мережу.

Fact-checking: cучасний погляд

Сьогодні близько 70-ти «журналістів-документалістів» задіяні у перевірці фактів для своїх колег. Це спеціалісти, які  часто мають  докторський ступень і представляють найрізноманітніші сфери досліджень. Серед них є і біологі, економісти, юристи, знавці ісламу, історіки та інші.

 (фото з презентації Хауке Янсена. Приклад інформації про Берлусконі на Digas)

Більша частина досліджень виконується в зовнішніх базах даних (такі як Lexis-Nexis, Factiva, GBI-Genios т.д.), в Інтернеті, соціальних мережах, а також у «домашніх» Digas, які дозволяють шукати цілий текст за допомогою класіфікованої системи. Отож, кожен журналіст SPIEGEL чекає на «сумлінну перевірку готового тексту». Наскільки текст «готовий» можна посперечатись, бо попереду його чекає ретельна перевірка на правдивість, достовірність і надійність. Тут важливо, як зауважив Хауке Янсен, не тільки достовірність цілісного матеріалу, але і його контексту.

Після перевірки статті, документалісти і автори обговорюють можливі корективи доти, доки не погодяться на остаточній версії публікації. І це ще не все, бо саме тут підключається новинний відділ і вносить свої уточнення. Зміни знову ж таки перевіряються документалістами, кожна поправка підкреслюється. Так, «на полях» з’являються позначки «correct», «incorrect». Усі факти, що позначені як «правильні», будуть перевірені ще раз, а у разі змін червоне чорнило залишить свій слід у  вигляді стандартних коректур. Під особливою увагою є джерела фактологічних виправлень і висловлювань. Автор(автори) ознайомлюються із змінами, внесеними у текст. У разі не погодження із правками, ставиться знак n.ü. (не прийнято(nоt accepted)).

При цьому:

• Не виключається використання інших, достовірніших джерел інформації, окрім тих, які подав автор/авторка публікації
• Матеріал затверджується лише за умови , що його підтверджують надійні джерела та експерти
• Зв’язатись із «інформатором» автора можна лише за його згоди.
• Сумнівні частини тексту ще раз перевіряються документалістами конкретної галузі, яка має до нього відношення.

Під час перевірки експерти керуються такими запитаннями:

– Чи правдиві факти
–  Чи правильно вказані дати і час
–  Чи не суперечить текст собі
–  Чи правильно зазначені всі імена, посади
–  Чи правильно використані цитати, як в граматичному, так і в стилістичному сенсі
–  Наскільки достовірнимі і надійними є джерела отриманої інформації

Ретельної перевірки зазнають і графічні зображення. (фото приклад перевіреного матеріалу)

У Шпігелі впевнені, що точності, правдивості та достовірності інформації можна досягти лише за умови варифікації, або перевірки. Ретельної, нудної, постійної перевірки фактів. Журнал налічує кілька десятирічь такого досвіду. Дослідивши один з номерів, Мальте Ном (Malte Nohm) нарахував 1153 правок. Якщо відкинути орфографічні і стилістичні помилки, то залишалось 449 помилок  і 400 сумнівних рядків. З них 85% правок відносились до доречних або дуже доречних. Приблизно три чверті із запропонованих 1400-сот змін були затверджені. І тільки кожна восьма правка була відхилена автором.

Саме архів створив переконливу репутацією сучасного SPIEGEL. Без нього багато публікацій просто не побачили б світ, а решта могли би містити неправдиву інформацію. 

Американська перевірка від PolitiFact

Правду в політичних висловлюваннях почали шукати на PolitiFact.com. Сайт, що отримав Пулітцерівську премію у 2009, створив дуже цікавий рейтинг, що вимірює правдивість гучних цитат політиків і дотримання ними обіцянок. Президент США Барак Обама є чи ненайпершим об’єктом перевірки. Особливо тішать не просто значки “True”/”False”, а пояснення. У справжній мовній боротьбі засновники сайту намагаються відокремити відверту чи часткову, але брехню.

(фото Біл Адеа, засновник і редактор PolitiFact.com)

Зачепили і нові тенденції в журналістиці. З погляду редактора PolitiFact, журналістика стала боязкою, вона почала прикриватись нейтральними висловлюваннями  «з одного/іншого боку». Свою місію шукачи правди окреслили так: 

• допомогти читачам зрозуміти політику
• нагадувати посадовцям їхню відповідальність

Назвавшись новою формою журналістики, вони позиціонують себе як рефері. «Це не блог, або газетна історія, -каже Біл Адеа, – це те, що полегшує читачам знаходити потрібне, отримати підсумки і підрахунки».

Окрім мовних «провин» Президента США в рейтингу можна знайти навіть перевірене висловлювання фронтмена музикальної групи U2 Боно. Все чітко, кожна цитата під пильним оком «Truth-O-Meter»-a.

Півтори години перевірки фактів захопили аудиторію. Вражаюча відповідальність за свої тексти Der Spiegel, а також цікава і водночас, певно, важка праця перевірки фраз, якими кидаються політики (і не тільки), є актуальними темами сьогодення. «Довіряй, але перевіряй» дещо переформовується на «Перевіряй і ще раз первіряй»; в таких умовах документалісти Der Spiegel і рефері PolitiFact намагаються бути, як би пафосно це не звучало,  вартовими правдивості, достовірності і точності.   
                   

Кетеван Кантарія, Юліана Паранько
Перуджа – Львів, фото авторів

Відгуки 2 коментарі

Анонім,

Анонім,