Федоров Олександр Вікторович — доктор педагогічних наук, професор, президент Асоціації кіноосвіти і медіапедагогіки Росії, завідуючий кафедрою соціокультурного розвитку особистості Таганрозького державного педагогічного інституту.

Багато учених світу стурбовані сьогодні негативним впливом на молодіжну і дитячу аудиторію сцен насильства, що містяться в медіатекстах. Цій темі присвячено, наприклад, широкомасштабне дослідження, проведене в 1990-х роках співробітниками чотирьох американських університетів (Каліфорнійського, Університету Північної Кароліни, Техаського і Вісконсинского). У ході дослідження було проаналізовано зміст телепередач і фільмів, які демонструвалися на основних каналах США, визначено час, коли програми зі сценами насильства найчастіше виходять в ефір, виявлені типи ставлення дітей і підлітків до сцен насильства на телебаченні, розроблено практичні рекомендації для керівників телеіндустрії і батьків.
Висновки авторів можуть здаватися досить тривіальними, однак, якби їх враховували ті, хто відповідальний за випуск і показ подібної продукції, гострота проблеми, безумовно, зменшилася би. Йдеться, зокрема, про те, що насильство на телеекрані формує в підлітків агресивну поведінку, страх стати жертвою насильницьких дій, що негативний ефект насильства зменшується, коли його чинять позитивні герої в ім’я справедливості; що використання гумору в таких сценах послаблює негативний психологічний вплив, але викликає звикання, байдужість до насильства.  При цьому, за даними дослідження, більшість американських підлітків (52% з 2023 опитаних) зустрічали прояви насильства в навколишньому житті. Близько 5% підлітків мали досвід жорстоких бійок і застосування зброї, 12% — були свідками таких ситуацій.
В умовах Росії проблема аудіовізуального насильства має свою специфіку, що пояснюється іншим, багато в чому відмінним від Заходу, соціокультурним контекстом (низький рівень життя основної маси населення, украй слабкий контроль за прокатом, продажем, показом медіапродукції, процвітання аудіовізуального піратства, недотримання системи вікових рейтингів стосовно медіа. Однак довгий час ця тема була виведена за рамки досліджень вітчизняних учених. Лише в останні роки почали з’являтися публікації результатів досліджень російських учених (М.И.Жабського, В.С.Собкіна, К.А.Тарасова та ін.), які намагаються в тій чи іншій степені досліджувати феномен впливу екранного насильства на юне покоління.
Посилення уваги до проблеми не можна назвати випадковим. Так, щорічна кількість убивств (на 100 тис. населення) у Росії — 20,5 осіб, у США — 6,3, у Чехії — 2,8, у Польщі — 2 особи. За цим показником Росія, на жаль, поділяє перше місце з Колумбією. У 2001 р. у Росії було скоєно 33,6 тис. вбивств і замахів на вбивство, 55,7 тис. випадків заподіяння тяжкої шкоди здоров’ю, 148,8 тис. грабежів, 44,8 тис. розбійних нападів5. При цьому підліткова злочинність набуває масштабів національного нещастя, і серед інших важливих соціальних причин багато юристів у якості її каталізатора називають низькопробні бойовики.
Противники ескалації показу сцен насильства на екрані теоретично можуть спиратися на підписану Росією Конвенцію ООН з прав дитини (1991), де, зокрема, декларуються принципи створення сприятливих умов контакту неповнолітньої аудиторії з медіа. Відповідно до конвенції, держави-учасники визнають важливу роль ЗМІ і зобов’язуються забезпечити дитині доступ до такої інформації з різних національних і міжнародних джерел, які спрямовані на сприяння його соціальному, духовному і моральному благополуччю, здоровому фізичному і психічному розвитку, заохочують розробку належних принципів захисту дитини від матеріалів, що завдають йому шкоди.
На відміну від багатьох західних держав, де діє державний контроль за медійним зображенням насильства, існують програми захисту дітей від екранної агресії та дотримання прав дитини на одержання гуманної інформації, яка не завдає психічної шкоди, у Росії, на жаль, багато положень цієї Конвенції дотепер залишаються добрими побажаннями.
Історично склалося так, що російське суспільство, з державною цензурою включно, ставилося до насильства на екрані значно терпиміше, ніж, приміром, до еротики, а тим більше — порнографії. Починаючи з 1920-х років основними «носіями» екранного насильства стали військові і так звані «історико-революційні» драми і пригодницькі стрічки. Містичні історії разом з фільмами жахів були повністю вилучені з репертуару, детективи та вестерни відсунуті на задній план.
Такий жанровий баланс з тими чи іншими невеликими модифікаціями зберігався аж до середини 80-х років. З початком «перебудовних» часів російська цензура поступово втрачала колишню міць. Кінематографісти звернулися до заборонених раніше жанрів і тем. Кількість фільмів, що містять сцени насильства, неухильно зростала, утім, як і ступінь натуралізму в його зображенні. В епоху «кіночорнухи» в російських трилерах, кримінальних драмах, фільмах жахів і детективах основну ставку робили на сцени насильства. До речі, під сленговим словом «чорнуха» мається на увазі тематичний шар натуралістичних медіатекстів про «гнійники» життя — з маргінальними персонажами, з незачесаною лексикою, фізіологією і похмурим візуальним рядом.
Проведений контент-аналіз російських фільмів, що вийшли з 1990 до 2002 р., на предмет присутності в них сцен насильства — бійок, побиттів, вбивств, страт, зґвалтувань, зображення людської смерті в результаті війн, катастроф, стихійних лих і т.і. дозволяє запропонувати авторський аналіз, викладений нижче:

Зображення насильства в російських фільмах (Роки; Кількість повнометражних фільмів; Частка фільмів зі сценами насильства, %)
1990 300 29,3
1991 213 47,9
1992 172 45,9
1993 152 42,8
1994 68 41,2
1995 67 (62+5)* 43,3
1996 46 (40+6) 26,1
1997 66 (56+8) 25,7
1998 76 (70+6) 23,7
1999 69 (52+17) 31,9
2000 84 (62+22) 26,2
2001 113 (57+56) 31,8
2002 90 23,3
* У дужках наведено кількість відповідно повнометражних ігрових відеофільмів і телесеріалів.
Частка картин, які містять сцени насильства, вражає: у середньому вона складає близько 33% усієї вітчизняної кінопродукції за згаданий період.
Як випливає з таблиці, починаючи з 1999 р. відбувається істотне збільшення телесеріалів. При цьому багато популярних («рейтингових») серіалів вибудовані на тематиці, що пов’язана з насильством («Бандитський Петербург», «Вулиці розбитих ліхтарів», «Убійна сила», «Бригада» і т.і.).
Прикметно, що понад 40% фільмів, які містять сцени насильства, припадає на 1991-1995 р., тобто на час радикального ламання економічної системи, масового зубожіння мільйонів людей, різкої криміналізації соціуму. Навіть у назвах фільмів цих років найчастіше зустрічаються слова, що припускають сюжетотворчий компонент насильства в різних видах. За довідником С.Землянухіна і М.Сегіди я підрахував, приміром, що з 1990 до 1999 р. лише слово «смерть» використовували в назвах російських ігрових кінострічок 23 рази — стільки ж, скільки в назвах радянських фільмів, знятих за усі 70 попередніх років — з 1919 по 1989 р. включно! До того ж у російській кінопродукції 1990-х фігурували ще (і неодноразово!) такі слова, як «убивство», «убити», «убивця», «війна», «ворог», «стріляти» і т.п.
Якщо насильство, на жаль, поки що невід’ємна частина життя людства, екран, звичайно, має право його відображувати. Сцени насильства є, приміром, у фільмах «Царевбивця» К. Шахназарова, «Прірва» И. Диховичного, «Стомлені сонцем» Н. Михалкова, «Ближнє коло» А. Кончаловського, «Хрустальов, машину!» А. Германа, «Романови — вінценосна родина» Г.Панфілова та в інших відомих кінофільмах. При цьому «високе мистецтво», переважно, не тільки зображує, але і засуджує насильство. Однак контент-аналіз російського кінорепертуара 1990-х років — початку 2000-х свідчить, що в загальних рисах він складається не з такого типу фільмів. Переважно, зазначені 33% «екранного насильства» — стрічки низького художнього рівня і, як показав час, настільки ж низького комерційного потенціалу. «Вовки в зоні», «Нелюд», «Полювання на сутенера», «Заряджені смертю»… Хто зараз пам’ятає ці й інші стрічки, що кон’юнктурно використовували насильство?
Жанровий спектр російських фільмів цього періоду, що спекулювали (до речі, судячи з касових зборів, не так вже ефективно) на темі насильства, досить широкий: драми, детективи, трилери, фільми жахів, мелодрами, притчі, пародії і навіть комедії. Що стосується їх основних сюжетних схем, то вони такі:
1. Війна, як масове насильство. Герої воюють у «гарячих точках», насильство стало їхньою професією («Караван смерті», «Афганський злам», «Щоб вижити», «Чорні берети», «Чистилище», «Війна» та ін.).
2. «Постармійське» насильство. Міцний хлопець повертається з армії (з Афганістану, або Чечні, з іншої гарячої точки) додому. Одразу розуміє, що за час його відсутності в місті/селі розплодилися мафіозі (бандити, рекетири і т.п.). До того ж скривджені (убиті, побиті, зґвалтовані, пограбовані та ін.) його близькі (друг, брат, сестра, подруга і т.п.). Хоробрий хлопець вступає з негідниками у збройну боротьбу. Йде перелік зі смаком знятих бійок, убивств, вибухів, катувань та інших атрибутів насильства («Афганець», «Брат», «Брат-2», «Я оголошую вам війну» і т.і.). Варіант: герой/героїня мстить за свою/чужу зганьблену (сексуальними маніяками, перехожими пияками, рокерами, агресивними наркоманами, новими росіянами і т.і.) честь, не будучи афганцем або «дембелем» («Кат», «Я сама», «Ворошилівський стрілець» та ін.). При цьому насильство знову зображене детально і досить натуралістично.
3. Насильство терористів. Вони убивають державних чиновників («Імперія під ударом», «Губернатор», «Виплодок пекла»), захоплюють кораблі (автобуси, літаки, інші транспортні засоби), тероризуючи пасажирів та екіпаж («Автобус, що сказився», «Гангстери в океані» та ін.).
4. Насильство бандитів і маніяків. У місті діє банда («Стерв’ятники на дорогах», «День любові», «Бандитський Петербург», «Бригада» та ін.) або небезпечний і холоднокровний убивця («Сатана», «Нелюд», «Зміїне джерело», «Щоденник убивці» та ін.). Утім, замість «самостійного» убивці може бути найманий кілер («Лінія смерті», «24 години» та ін.). Міліція/поліція неспроможна…
5. Сексуальне насильство як частина російського побуту. Герой займається коханням у такий агресивно-тваринний спосіб, що партнерка, імовірно, відчуває ті ж почуття, що відчувають жертви колективного насильства.
6. «Містичне насильство»: вампіри з вовкулаками накидаються на беззахисних людей («Ті, що п’ють кров», «Родина вовкулаків», «Ваші пальці пахнуть ладаном», «Упир» та ін.).
7. «Постмодерністське насильство». Після 1994 р. насильство нерідке подається російськими кінематографістами в «тарантіноподібному», «пофігістському» вигляді, де кров і трупи для авторів — не більше ніж забавний атракціон, а проблеми моралі відкидаються, як смішні і старомодні («Небо в алмазах», «Тіло буде віддано землі…», «Мама, не горюй!», «Квітень», «Бумер» та ін.). Автори прагнуть зробити насильство естетично привабливим, «гламурним». Симпатичних акторів запрошують на ролі гангстерів та їхніх подружок, «погані хлопці» насолоджуються «солодким життям» за кермом дорогих машин, у казино, ресторанах, на шикарних курортах і т.і. Щось подібне можна легко знайти в російських фільмах і серіалах на кшталт «Антикілера» чи «Бригади», де бандити зображені «нормальними» і навіть приємними людьми, які добре роблять свою роботу за гарні гроші, вміють по-справжньому дружити і любити і т.і.
8. Реанімація традиційної детективної моделі. Чесні стражі порядку застосовують насильство, щоб  піймати або знищити злочинців (серіали «Вулиці розбитих ліхтарів», «Убійна сила», «Каменська», «Агент національної безпеки», «Марш Турецького», «Маросейка 12», «Кобра», «Досьє детектива Дубровського» і ін.).
9. Насильство тоталітарних режимів. Герої фільму проходять через катування, зґвалтування, розстріли в таборах і в’язницях («А в Росії знову окаянні дні», «Грудки», «Чекіст» та ін.). По суті, відбувається перелицювання радянських фільмів про звірства нацистів. Там, щоправда, табори показували німецькі. Але теж були жорстокі і злі «не наші» (охоронці, капо, есесівці) і гарні «наші» (героїчно опірні ув’язнені, що готують втечу або акцію протесту). Крім натуралістичного насильства в таких фільмах не рідко присутні гомосексуальні і лесбійські пристрасті. Деякі стрічки воістину шокові за своєю  натуралістичністю зображення насильства і масового терору («З пекла в пекло»).
10. Окремий рядок — насильство стосовно дітей. Отримавши свободу, російське кіно, замість колишньої милостивої шкільно-виховної серії представила, школи, інтернати і дитбудинки у вигляді, які по суті, мало чим відрізняються від колоній для неповнолітніх. Дія подібних фільмів («Казенний будинок», «На тебе уповаю», «Зроблено в СРСР», «Палії» та ін.) неодмінно переноситься з вбиральні в карцер, із брудного сараю — у темний прикомірок. Насильство, наркоманія, жорстокість… Вихователька інтернату, добре знаючи вдачі свого «контингенту», воліє не помітити свіжу кров на дзеркалі шафи в дитячій спальні. Сильні з насолодою знущаються зі слабкого…
Безумовно, кожна з наведених сюжетних схем має право на існування в кінематографі. Але, на мій погляд, картини такого роду все-таки не призначені для дошкільників і молодших школярів, з їх чуттєвою, ще не сформованою психікою. Тому в телерепертуарі їх краще показувати після 22-00 або 23-00, а в кінотеатрах демонструвати з тими чи іншими віковими обмеженнями…
На відміну від Росії, провідні країни Заходу вже давно розробили чітку систему вікових обмежень (рейтингів) для показу фільмів та інших аудіовізуальних матеріалів у кінотеатрах і по телебаченню, для продажу і прокату відеокасет, комп’ютерних і відеодисків. Переважно, ці обмеження пов’язані із зображенням сцен насильства, сексу, частково, використанням грубої лексики і т.і.
Вікові рейтинги в США передбачають  класифікацію для фільмів, відеокасет і відеодисків: G — для загального перегляду; PG- діти допускаються до перегляду за згодою батьків; PG-13 – діти до 13 років допускаються в супроводі батьків чи дорослих); R — молодь до 17 років допускається тільки в супроводі дорослих; NC-17 —  молоді до 17 років перегляд заборонено; Х — тільки для дорослих, для продажу і демонстрації в спеціалізованих залах і магазинах та відділах, закритих для неповнолітньої публіки.
Додатково до цієї вікової класифікації на екрані американських телевізорів з’являються наступні буквені знаки: D (suggestive dialogue: груба, нецензурна мова), S (sexual situation: сексуальна ситуація), V (violence: насильство), FV (fantasy violence: сцени насильства відображені в жанрі фантастики).
Схожу рейтингову систему мають і канадські провінції. Менш сувора і значно компактніша система розроблена у Великобританії (U: для загального перегляду, А: діти до 16 років допускаються тільки в супроводі дорослих, Х: молоді до 16 років перегляд заборонений).
Розроблена в США рейтингова система, що супроводжує більшість телевізійних програм, дозволяє батькам програмувати сімейні телевізори за допомогою так званих вмонтованих V-Chips (В-чіпів). Такі мікропроцесори вмонтовані в усі нові телевізори, що продаються в американських магазинах. За їхньою допомогою можна, приміром, блокувати всі програми зі значком до 14 років чи зі значком, що містить букву V (насильство), щоб вони не травмували тендітну психіку маленької дитини (до 7-10 років).
На жаль, російські дослідники дотепер обмежуються констатацією того, що насильство на російському екрані присутнє у надлишку, що сцени екранного насильства доступні дітям, а це дуже погано. На підставі аналізу міжнародної практики насмілюся запропонувати наступний варіант вікових рейтингів для медіапродукції, що, на мій погляд, може бути використаний у російських умовах.
О — фільми, телепередачі, відеокасети, комп’ютерні диски для загального перегляду, продажу, прокату — без вікових обмежень.
7+ — для аудиторії, що старша семи років.
13+ — для аудиторії, що старша 13 років.
15+ — для аудиторії, що старша 15 років.
18+ — для аудиторії, що старша 18 років.
Така класифікація відповідає традиційному для Росії розподілу аудиторії на дошкільників (до 7 років), підлітків (до 14 років), старшокласників (до 16 років) і повнолітніх (після 18 років). Звичайно, можливі варіанти і доповнення. Наприклад, уведення рейтингів 13-У чи 15-У (тобто діти до 13 чи 15 років допускаються до перегляду тільки в супроводі дорослих).
На мій погляд, потрібен також чіткий часовий діапазон для демонстрації фільмів, передач, випусків новин, які містять сцени насильства, в щоденній сітці телепрограм. За аналогією з міжнародною практикою, можна запропонувати російським телеканалам утримуватися від показу сцен насильства з 6 ранку до 10 вечора. І, крім того, використовувати систему знаків вікових рейтингів як у публікаціях телепрограм, так і перед їх демонстрацією в ефірі.
У пунктах відеопрокату, продажу відеокасет і CD-ROMів також незайве чітко дотримуватися аналогічних правил вікових обмежень: для цього на кожній відеокасеті чи лазерному диску з записом фільму чи комп’ютерної гри покупці повинні мати можливість прочитати зазначені вікові обмеження або переконатися у їх відсутності.
Словом, потрібна продумана система контролю й обмеження показу насильства на російських екранах.

© 2004 А.В. Федоров

*Повна версія на сайті: http://www.mediaeducation.ru/publ/fedorov.shtml

Comments are closed.