Президентські вибори в Польщі завершилися уже як місяць. Перемога Кароля Навроцького стала неочікуваною для багатьох, уже не кажучи про підтверження тренду зростання правих поглядів у розвинених країнах. Українські медіа активно висвітлювали вибори в Польщі — передусім через стратегічне партнерство з цією країною. Наскільки об’єктивними були українські видання, коли розповідали про кандидатів – розбираємо в матеріалі.

Висвітлення кандидатів переважно стосувалося їхнього ставлення до України та українців. Звісно, це обумовлено тим, що українських читачів цікавлять насамперед саме ці питання. Але це створює ризик: об’єктивне інформування про позиції кандидатів стає менш вигідним. А саме висвітлення поділяє кандидатів на “тих, хто підходить Україні” і “тих, хто Україні не підходить”.

Наприклад, у виданні «Українська Правда» у матеріалі про дебати напередодні другого туру виборів показують двох кандидатів лише з ракурсу проблем України:

“Підтримуваний опозицією кандидат у президенти Польщі Кароль Навроцький оцінив, що президент Володимир Зеленський погано ставиться до Польщі, а кандидат від влади Рафал Тшасковський звинуватив його в тому, що він говорить мовою Володимира Путіна щодо вступу України до НАТО”.

Таким же чином вибудована інша стаття Української Правди, яка присвячена позитивнішому ставленню до прийняття України до НАТО Рафала Тшасковського. Позиції кандидатів часто залежали від риторики самої польської кампанії, тому непрямого впливу видань у цих статтях могло і не бути.

Скажімо, у матеріалі «ТСН» доволі докладно представлено позиції Рафала Тшасковського та Кароля Навроцького у політичних питаннях Польщі та міжнародній політиці. У цій статті яскраво видно вплив передвиборчих перегонів, коли крізь біографію кандидатів Тшасковський виглядає звичайним політиком, але на противагу багатьох гострих кутів у біографії Навроцького, усе ж безпечнішим кандидатом у президенти.

Особливо це стосується питання України. Адже у статті вона була згадана лише один раз у посиланні на іншу статтю про неможливість приєднання України до ЄС і НАТО, на думку Кароля Навроцького.

У статтях про очікування від виборів та представлення передвиборчих перегонів неможливо оминути тему опитувань. І у цій темі вплив видань дійсно найбільш мінімальний. Після першого туру виборів у Польщі, та збільшення прогнозованих голосів Кароля Навроцького, прогнози та опитування обох кандидатів відрізнялися у межах у межах статистичної похибки. Дуже схожими виявилися і результати самих виборів, коли Навроцький переміг із результатом 50,89%

Уже після перемоги Навроцького, з’явилися матеріали із докладними поглядами новообраного президента із особливою увагою до того, що він казав про Україну.

Також варто врахувати особливість цьогорічних виборів у світі. Так званий “ефект Трампа”, який був притаманний і Польщі міг повпливати на результат виборів. Це розглянуто у статті Європейської правди, де увага приділена позиціям та виборчим стратегіям кандидатів. Саме тут висвітлено, що Тшасковський є радше безпечним кандидатом, а Навроцький є скандальним із підтримкою Трампа та стратегією орієнтації на підтримку консервативно налаштованих виборців.

Це створює негативне уявлення про уже новообраного президента, проте дає певну неочікувану довіру, якою, ймовірно, і скористався переможець. Загострення уваги на скандалах створило враження, що рейтинг кандидата навмисно занижували. Адже Рафал Тшасковський вирізняється яскравою чистотою політичного портрета, на відміну від свого суперника. У підсумку, з аналізу матеріалів — особливо «Європейської правди» — видно, що, на думку українських медіа, польські виборці сприйняли велику скандальність постаті Кароля Навроцького як намагання погіршити становище кандидата на полі політичного протистояння.

Безперечно, фокус українських видань щодо виборів у Польші безпосередньо пов’язаний з Україною. Така оптика, хоч і зрозуміла в умовах війни й масового переміщення громадян, водночас обмежує об’єктивність, поділяючи кандидатів на “прийнятних” і “неприйнятних” для українського читача. Подача інформації часто відтворювала польську передвиборчу риторику, зберігаючи формальну нейтральність, але з опосередкованим впливом через вибір цитат, акцентів і контексту. Особливу увагу медіа приділяли скандальності постаті Кароля Навроцького, що, парадоксально, могло навіть зміцнити його позиції через ефект “переслідуваного” кандидата.

Українські медіа у своїх матеріалах намагалися поєднувати аналітику з оперативною подачею подій, але не завжди витримували баланс між внутрішньопольською логікою кампанії та українським інтересом. Роль соціології виявилася найбільш неупередженою частиною висвітлення, тоді як після виборів фокус змістився на розшифровку можливих загроз і змін у польсько-українських відносинах.

Загалом, український медійний простір відтворив логіку польських перегонів не як окрему політичну подію, а як індикатор ставлення до України — що може бути інформативним, але не завжди дає повну картину політичної дійсності у сусідній державі.

Ілля Латишев, магістрант факультету журналістики ЛНУ ім. Івана Франка

Comments are closed.