Психологи стверджують, що криза – це невід’ємна частина життя кожної людини. Саме в цей період ми маємо шанси зробити новий якісний крок уперед. Чи має журналістська спільнота бажання визнати користь від професійної кризи? Та як це виглядає з точки зору випускників журналістських шкіл?

З метою осмислити досвід становлення незалежної журналістики в Україні та трансформації усередині й поза професією “Майстерні громадської критики” спілкувалися з представниками різних поколінь у журналістиці. Їхні думки ми пропонуємо Вашій увазі.

Розповідає Яніна Люшневська, випускниця ТНУ ім.В.І.Вернадського, журналіст Служби моніторингу Бі-Бі-Сі.

Як виглядає українська преса сьогодні, порівняно з тим, що було на початку Вашої кар’єри?

Якщо ми говоримо про “друковані ЗМІ”, то головна відмінність полягає в тому, що шість років тому (коли я робила перші кроки в журналістиці), газети активно використовувались як джерело інформації. Зараз це не так, і я не можу назвати жодну людину зі свого оточення, яка б регулярно читала газети, якщо, звичайно, не брати до уваги онлайн-версії того ж “Дзеркала Тижня”. Крім того, тоді багато газет робили акценти на фактах і навіть на новинах. Зараз це безглуздо: газети, нехай навіть і щоденні, вже не можуть встигнути за оперативністю інтернета чи телебачення. Тому зараз основна функція друкованих ЗМІ, на мій погляд, – «рамкувати» факти:  аналізувати та пояснювати їх контексти. Безперечна новизна – це, звичайно, поява та розвиток соціальних мереж і нових медій.

Як змінились Ваші погляди на журналістику за часи роботи у ЗМІ?

Зникли ідеалістичні уявлення про професію. Зникло бажання кардинально змінити світ за допомогою журналістики, замість нього прийшло розуміння потреби якісно виконувати свою роботу і відповідально ставитися до інформації. Але надія змінити світ хоч би на одну мільярдну відсотка за допомогою спільної справи – залишилася…

На Ваш погляд, які зміни потрібні українським ЗМІ, щоб відповідати міжнародним стандартам? Що може допомогти у цьому процесі?

Основна зміна, на мій погляд, стосується не стільки самих мас-медіа, скільки аудиторії. Читачам/глядачам/cлухачам наших ЗМІ не вистачає медіаграмотності, того, що на Заході називають media literacy. Насамперед маю на увазі вміння критично оцінювати те, що подають журналісти: аналізувати, ставити під сумнів факти, зіставляти дані і робити СВОЇ висновки. Щоб таке сталося, потрібні зміни ментальні, а на це, швидше за все, підуть десятиліття. Але якщо цей процес почнеться і завершиться успішно, то українські ЗМІ зможуть наблизитися до міжнародних стандартів, бо медіаграмотна аудиторія не зможе сприймати брехню, халтуру, джинсу і таке інше. Якщо попит на якісні матеріали підвищиться – збільшиться їх кількість.

Яку роль для України відіграють нові медії у найближчий перспективі?

Мені здається, роль, яку можуть зіграти нові медіа визначається, передусім, їх відмінністю від традиційних ЗМІ. Ця відмінність полягає в обов’язковій інтерактивності, а також – так званому «user – generated content» (тексти, які творять споживачі). Це і визначає суть нових медій. Завдяки своєму тісному зв’язку з аудиторією (яка часто сама продукує інформацію для таких медій), у них з’являється більше шансів швидко донести актуальну й правдиву інформацію до читача. А оскільки демократія неможлива без обізнаного, інформованого народу, то саме нові медіа можуть стати  інструментом демократичних перетворень нашої країни.

Крім того, завдяки своїй орієнтованості на «user – generated content», нові медіа виховують в нашому  пасивному суспільстві людей, зацікавлених у висловлюванні власної думки, дискусіях, участі в громадському житті країни. Що більше буде таких людей – то більше шансів для позитивних змін в Україні. Як приклад— роль, яку зіграли нові  медії в подіях так званої “Арабської весни”. Я не стверджую, що Україні слід чекати подібних подій у найближчому майбутньому. Але те, що нові медії зможуть відіграти активну роль у важливих громадських подіях – чи то протестах, волонтерських акціях, чи просто якихось колективних діях, що не виходять в офлайн, – безперечно.

Публікація написана в рамках проекту “Майстерні громадської критики”
Финансова підтримка проекту: Фонд розвитку українських ЗМІ, Посольства США в Україні

Comments are closed.